Боцман Сім доповів:

- На обрії ковчег під незнайомим прапором!

- Покличу Констриктора, - ліниво пообіцяв адмірал Ной Біблійний.

- Та їй-богу - ковчег! - присягався боцман. - Лише на чотири румби ліворуч від курсу. Хоч би поглянули...

І справді, у вказаному боцманом квадраті рухалося якесь судно з химерним рангоутом.

Через півгодини доброго ходу вже можна було роздивитися окремі деталі. Новий ковчег був побудований у формі великої, видовженої, мов човен, скрині. Кришки її зараз були відкинуті на борти. Певно, під час Потопу скриня була запакована наглухо.

З дивного зустрічного судна визирали дві голови і чудернацький кінь з крилами.

- Гей, на скрині! - гукнув адмірал.

- Агов, на ковчезі! - весело озвався незнайомий навігатор.

- Вітаю вас!

- Привіт і вам!

- Звідкіля це ви узялись?

- З околиць Олімпа. А ви звідки?

- З околиць раю!

- Ого!

- Отож!

- А куди прямуєте?

- А бог його знає! А ви?

- Ха! А ми - протилежним курсом!

- Веселий ви чоловік!

- А чого сумувати?

- Видно, нам виписували маршрути у різних відомствах.

- Ваша правда!

- Хто у вас верховода?

- Зевс. А у вас?

- Всевишній. А як вас величати?

- Девкаліон. Подорожую з дружиною Пуррою та конем Пегасом.

- А навіщо кінь?

- Він знає шлях на гору поетів Парнас. Каже, її не затопило. А як вас звуть?

- Ной. На борту - дружина, сини, невістки, онуки, звірі...

- Ото було клопоту!..

- І не кажіть!

- Ну, бувайте! Попутного вам вітерця!

- Щасливо і вам допливти!

Ковчег і скриня розійшлися як у морі кораблі. А на обрії вже бовваніла нова плавуча база.

За годину відбулася ще одна двостороння розмова :

- Гей, на ковчезі!

- Агов!

- Як вас величають?

- Адмірал Ной. А вас?

- Шкіпер Утнапіштім. А ви звідки?

- З райського куточка!

- Ого!

- Отож! А ви?

- А ми з околиць Вавілона. Хто у вас займається питаннями Потопу?

- Всевишній. А у вас?

- Мардук.

- А я й не чув про такого!

- Я про вашого теж!

- Ну, бувайте!

- Попутного!

Так ось на що натякав старий Нерей. На небі, виявляється, скупчилося доволеньки конкуруючих організацій. Ну й діла!..

А на обрії вже бовваніла нова рятувальна посудина...

- Земля! - гукнув черговий навігатор капелан Іафет. - Хвала тобі, господи! Земля! Осанна, осанна, осанна!

Адмірал Ной Біблійний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв указуючим перстом Іафет. На обрії, де купчилися легенькі білі хмарки, крізь сизувату імлу й справді щось невиразно чорніло, здіймаючись вище хмар.

- Справді - земля! - аж здивувався адмірал. - Сто галет тобі в нагороду! Ціла гора землі!

Опівдні пробилися крізь прибережне намисто рифів і сіли на мілину біля самісінького берега. Багатомісячна гойданка припинилася. Було дивно ходити по непорушній тверді, а не по хиткій палубі.

Мореходів зустрічав схвильований натовп місцевих жителів.

Це був сто п'ятдесят перший день нечуваної навігації без вітрил.

Адмірал дав останню команду:

- Свистати всіх нагору, сто пляшок кожному у пельку!

За хвилину почався урочистий парад врятованих. Східцями скакали коники і викидали коники, плазували плазуни, виробляли акробатичні трюки мавпи, м'яко стрибали один через одного хижаки, котилися дикобрази та їжаки. Поважно сходили слони і носороги, зебри і зубри, страуси й жирафи, буйволи і кенгуру і т.д., і т.д., і т.д. (Повний список пасажирів вміщено у шеститомному довіднику Брема).

Екіпаж біблійних навігаторів зустріла поважна делегація. Усіх новоприбулих запросили до святкового столу, виставленого просто неба. На бенкеті грав оркестр. Музиканти видзвонювали келихами, кубками, пляшками, тарілками, глечиками і суліями. Диригент вимахував довгим шампуром з шашликами. Це був непідробний ансамбль пісні і пляшки.

Від імені присутніх слово взяв тамада зустрічі. Він схвильовано звернувся до бравого адмірала:

- Гостем, дорогий, будеш! Другом, дорогий, будеш!

- А до кого ж ми допливли? - розчулено запитав адмірал Ной Біблійний.

- Ви прибули до славної гори Арарат в сонячній царині виноробів Урарту!

- Невже у вас не було Потопу?

- Ет! Хіба в горах почуєш, що діється у світі? Ти розкажеш, дорогий!

- Ой, сумна буде моя оповідка...

- А ти пий вино, дорогий, і все мине!

З словами щирої подяки виступив Іафет:

- Дорогі друзі! Ваш чудовий стіл зобов'язує, надихав і кличе! З серця линуть слова щирої подяки! Душа радіє! Ваш гостинний достаток мобілізув! Докладемо всіх зусиль! Знайдемо усі приховані резерви! Всі, як один...

- Пий вино, дорогий, потім добалакаєш...

Старого Ноя швидко розібрало. За годину він уже ледве ворушив язиком. Але вперто варнякав, намагаючись оповісти свою гостропригодницьку біографію. Зрозуміло, виникали певні мовні труднощі. Тому немає нічого дивного, що дідуган затинався мало не на кожному слові.

Він оповідав і ліз цілувати тамаду:

- Дррруже!.. У-уя-уяви, дрруже!.. Це ж пррросто... дикий кошмаррр... дррруже!.. Д-д-давай попо-по-челомкаємося! Сам господь, дрруже, пішов на мокррре діло... Га? Жжжах!..

- Пий вино, дорогий, і все мине! - переконано радив мудрий тамада.

- Оте мок-ррре діло й сп-п-ррравді слід замочити...

Коли адмірала приволокли до намету, він вже й лика не в'язав.

- В'язать бом-бррром-брррам... на рррею! - задерикувато кричав він.

- Тату, дід сильно набрався, - прибіг до Хама син. - Сірника запалити страшно - вибухне! - доповів Ханаан.

Сім солодко хропів під бенкетним столом. Іафет сидів твердо. Він все бачив і все чув.

- Необхідно рішуче загострити, підняти на належну височінь і поставити руба питання про виховання.

- Кого? - очманіло простогнав Ной. - Ой, голова моя, голівонька бідна...

- Молодої зміни, - пояснив Іафет. - А то, приміром, вчора прибігас до Хама його вкрай невихований синочок Ханаан і репетує: "Дід, каже, так по-свинськи нализався, каже, що сірника, каже, запалити страшно, бо дід вибухне, каже, мов смердюча бочка зі спиртом..."

- Так і сказав? Ой, болить...

- Це ще не все! Каже, буцім, ви одяг пропили і голим бігали...

- Невже? - жахнувся Ной.

- Я ваш одяг приніс, - скромно повідомив Іафет. - От я й питаю: де повага до старших?

- Ой, голівонька потріскує...

- І цьому можна було зарадити, якби не одна прикрість, - ніби вагаючись, тихо докинув Іафет.

- А що таке?

- Та сьогодні з відділу кадрів прибігли, щоб нові свіжі кадри на дегустацію кинути...

- Ой-ой-ой!...

- І принесли вам кумасика, щоб підлікувати від усіх хвороб...

- Ну, то де він - отой кумасик?

- Та Хам перехопив його...

- Що? Висмоктав мої ліки, мерзотник? Сто пробок йому у пельку!

- Не знаю, як вам і сказати...

- Та вже кажи до краю!

- Вилив Хам ваші ліки у море!..

- Ну й недолюдок!.. Хіба ні?

- Цей ганебний факт - акт безвідповідальності та безгосподарності.

- Ой, голівонька моя розвалюється... Що ж ти пропонуєш, Іафете?

- Я ось для вас пляшечку припас...

- Ага!..

- Може загострити питання, підняти на височінь та й поставити руба?

- Слушна думка. Клич, Іафете, колектив дегустаторів на виробничі теревені. Сто доган йому у пельку...

Чергове сімейне обговорення проходило активно: Іафет завбачливо налив у чайник ліків від усіх хвороб. Ще до оголошення порядку денного Сім вніс цінну конструктивну пропозицію:

- Щоб у роті промовців не пересихало і щоб всім вистачало, пропоную до наступної наради замість чайника придбати відро і ковшик до нього. Це, поза всяким сумнівом, піднесе нашу балакучість на ще нечувану висоту!