Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Якщо я пристав до вашої акції, мості Львисерце-Виговський, — строго сказав він, — то це тому, що розуміння божеського мудрого порядку дала мені математика, й вона, що є верхів’ям людського ума, допомогла мені вміти відділяти добро від зла. Математика служить тільки добру. Йду з вами, бо прагну ладу, ordinem novum[43], пане підчаший!..

— І ordo novus настане, магістре. Це така ж правда, як та, що її безсмертний Регіомонтанус назвав тангенсом з відношення протикатети до катети, ви бачите, — посміхнувся Виговський, — що й волинських юристів цікавить іноді геометрія…

— Особливо, коли йдеться про фортифікаційні проекти, — лукаво посміхнувся й собі Рославець, — бувають же іноді юристи будівничими укріплень?..

— Так як філософи дипломатами…

Та вдаряв Благовіст і у війстя собору пливла юрба. Заїздили ридвани й кочі з гайдуками, цугами завертали знатні під дім Боїмів, панство шляхетно уроджене, кролевенята на Язлівці, Підгайцях і Бродах, виступали в червоних сап’янцях, в позлотистих деліях, відкладали соболині шапки з чапліми перами, увіходили в дім Божий, тільки злегка потуплюючи очі, але їхні гострі вуса так і пнялись угору, нездоланно, гордовито — далі шпалером[44] стояли офіцери львівських корогв, орлята руського воєводства, відводили смілим зором панянок. А ті в товаристві старших паній, піднявши трохи важкі фалюндишові[45], адамашкові[46] сукні й показавши носики посріблених черевичків, ішли в храм, спинившись на хвилину коло посвяченої води в захристії[47]. Підійшов і його мость намісник Луцький. Може, й зумисне приспішив кроку, відсунув легко якогось хорунжого, що стояв у шпалері гульвіс. Замочив пальці у святій воді саме тоді, коли й панна в брокатовій[48] іспанській гупелянді із накрохмаленим коміром й у парчевій шапочці, панна чорноока, затінена опущеними віями, підійшла й собі до води. Поглядом зустрілись, зустрілись і пальці їхні в воді, панна зсунула брови й промайнула її очима проміниста стрілка, промінь упав на спокійне обличчя, але тільки на мить: осінила і себе хрестом і шамшіла сукнею, пішла повагом у храм. Виговський ступив і собі далі, але його затримала рука: «Позволь ващець». Перед ним стояв офіцер гусарської корогви легкої коронної кінноти, ставний рубіжник з коротким вусом, з твердим скелистим обличчям. Вийшли на паперть.

— Вашець знає, хто ся панна, що брала з тобою воду?

Виговський ґречно мовчав, як би усміхнений.

— Що ся панна — Олена, каштелянівна Новгородська, Стеткевичівна, не знаєш либонь?

— Знаю, вашмосте, а в чому річ?

— А в тому, що коли вашмость схотів би до панни Стеткевичівної в зальоти йти, то перше підеш до мене, щоб тебе моресу[49] навчив, як Януш Корсак єсьм.

Виговський легко вклонився.

— Рач[50] же навчити, вашмосте, коли себе за такого доброго вчителя вважаєш.

— Хоч би й зараз, — рикнув пан і потягся собі до карабелі[51].

— Не випадає перед добрим храмом, — ґречно відмовив Виговський, — але на оболонні, після служби, з приємністю.

Він повернувся, шукаючи Рославця. Пан Корсак, розгніваний, постояв і приєднався до своєї громади. Рославець підізвав луцького намісника на узбіччя в садок. З ним стояв добротний панок з лисячим видом, у німецькому вбранні. З дороги, бо високі чоботи припали сірою порохнявою.

— Пане Яне, — зрадів Виговський й простяг йому руки, — як Бог милує, ваша мосте Мазаракі?..

Лисецевидий панок, не похвалюючи, хитав головою. Глядів бистро й неспокійно, втомлений, видно, до краю, ледь стояв на ногах.

— Вашмость, мусиш встрявати в бýрди[52], та ще й з ким — із рубайлом Корсаком?..

— Ви знаєте, що я не арматор[53] бурд, — тихо відказав Виговський, — але як же було інакше?..

— Не маєш права, пане підчаший, — прищулив очі Ян Мазаракі, — ти не належиш до себе й на привату ніхто з нас не має нині права.

— Ad rem[54], — сказав магістр, — після того, що я чув від вас, час справді не жде.

— Я з Варшави, — промовив, стишуючи голос, Мазаракі, — я вдостоївся розмови з його мості паном королем…

— І що ж?

Виговський нахилив украдливо голову — чи по звичці, чи щоб краще чути. Промені золотили сходи до собору, остроги статних офіцерів. Мірно били дзвони.

— Його милість виснажений недугою, але його дух жвавий і багатий. Він покладає великі надії на пана Богдана й прорік: «З Богом, на славу Божу, починайте…».

— Це ми знаємо й самі, — усміхнувся Виговський, чи міг, зрештою, він більше сказати?..

Мазаракі, що вважав догіднішим відійти звідси, не міг ще збагнути чистоту сумнівань Виговського. Consensus[55] короля його мості — велике діло, за цим варто було мчати на зломання шиї до Варшави. Цей consensus розв’язує руки й може підняти й тих, що вагаються, а втім, і для самого пана Богдана це коштовна вість. Адже справжніх замислів Богданових ніхто не знає, навіть із coniuratio[56]. Ракочій, Франція, Швеція й Бранденбург, ба й Януш Радзивілл, будуть легші до переконання, якщо король умив руки, не кажучи про те, що дав згоду; війна здіймається за короля, за короля, полоненого кролевенятами.

— Хтозна, — повагом сказав Виговський, — за що ця війна. Коли coniuratio й навіть сам пан Богдан думає, що ця війна з ласки й на славу короля, то інші гадають інакше…

— А саме?

— Може, й не час про це говорити, але коли пан Богдан сам пише листи до нації козако-української й її кличе під оружжя, то вже ж, видно, не за одного пана Владислава рушить Роксоланія…

— Амінь, — сказав Рославець, — моя така ж опінія[57]. Не за absolutum dominium[58] його мості короля, a pro patriae libertate[59]

— Бог і його провидіння покаже правдиву дорогу, — гостро мовив Мазаракі, — я чиню волю капітана Хмельницького. Мості Виговський, ти вирушаєш негайно на Волинь і до коронного війська.

— Коли б ще був час провчити шляхетку…

Мазаракі зморщився.

— Coniuratio тобі наказує, пане підчаший.

— Я слухаю, — схилився Виговський, — хто б тільки мене заступив?..

— Я, — озвався хтось іззаду й поклав руку Виговському на рам’я, — я, мості наміснику, коли тільки скажеш…

Це було розісміяне обличчя, обпалене провісним сонцем, сміле й бистре, як блискавиця, та ж це був Іван Мрозовицький, паж королеви Марії Ґонзаґи, баніт[60] і степовий побратим, а Рославцеві друг ще з Падуї й Парижа.

— Coniurationis fratres[61] зібралися як один муж, — засміявся Мазаракі, — коли б я не був після трьох безсонних ночей, дискутував би з вами, але, простіть, не можу. Мості Мрозовицький — кості кинено, добрі вісті для пана Богдана.

— А ще кращі від пана Богдана, — блиснув разок білих зубів Мрозовицького, — пан Богдан виступив з Базавлука, з ним і кошовий. Патер наш Мокрський затирає руки.

— Що несподіваніше вдарить гроза, тим краще, — сказав Виговський, — просіть і патера Мокрського, як і я прошу всіх братів coniurationis таїну таїти. Нехай упадемо, як сніг на голову.

вернуться

43

Ordo novus (лат.) — новий лад (Автор.).

вернуться

44

Шпалера (пор. пол. szpaler) — шеренга.

вернуться

45

Фалюндишевий (фалендишевий) — зроблений із тонкого англійського чи голландського сукна.

вернуться

46

Адамашковий — шовковий.

вернуться

47

Захристія (закристія, захристя) — приміщення у християнському храмі, яке призначене для зберігання предметів культу.

вернуться

48

Брокатовий — парчевий.

вернуться

49

Морес — звичай, поведінка, порядок; субординація.

вернуться

50

Рачити — зволити.

вернуться

51

Карабеля — крива шабля.

вернуться

52

Бýрда (пор. пол. burda) — скандал, дебош.

вернуться

53

Арматор (лат. armator) — особа, яка власним коштом споряджає судно. Тут: призвідник.

вернуться

54

Ad rem (лат.) — до справи.

вернуться

55

Consensus (лат.) — згода (Автор.).

вернуться

56

Coniuratio, conjuratio (лат.) — змова (Автор.).

вернуться

57

Опінія (пор. пол. opinia) — оцінка, думка, погляд.

вернуться

58

Absolutum dominium (лат.) — необмежена влада (Автор.).

вернуться

59

Pro patriae libertate (лат.) — за волю вітчизни (Автор.).

вернуться

60

Баніт — вигнанець; людина, яку оголосили поза законом.

вернуться

61

Coniurationis fratres (лат.) — братчики змови (Автор.).

7
{"b":"845155","o":1}