Я з радістю повідомив, що можу. Але знову-таки, якби вам довелося поспілкуватися з Христиною тоді, коли вона щовечора викурювала всього по одній цигарці, то вона переконала б вас, що курить лише час від часу і цілком щаслива. Так воно й було. Але через сутність «чудовиська»

Багато курців привчає себе не курити в певних ситуаціях: під час поїздок в автомобілі, вдома або в ліжку. Курці-діти намагаються не курити в присутності батьків. Утім, куріння – це не просто споживання цигарок. Це надходження доз нікотину до організму, а затим виведення його, після чого виникає відчуття порожнечі й невпевненості. Придивіться уважніше до курців, які заявляють: «Я можу обійтися без цигарок». Зверніть увагу на те, якими неспокійними вони стають, коли в них подовгу немає можливості покурити, як легко вони знаходять нагоду, аби взяти-таки цигарку. Зрозумійте, що викурювання кожної нової цигарки – це не полегшення симптомів тієї «сверблячки», а просто спроба поповнити дефіцит нікотину в організмі. Погляньмо: цигарка згоряє досить швидко, і щойно ви її загасите, як «сверблячка» знову повертається. Насправді ж ми ведемо реальну війну з перемінним успіхом: з одного боку – нестерпна «сверблячка», що супроводжується бажанням «почухати там, де свербить». З іншого – вагомі причини бажати, аби потреба чухатися не виникала взагалі.

Зменшення кількості цигарок чи куріння вряди-годи (що в широкому розумінні одне й те ж) не допомагає тому, що чухання сверблячого місця – це єдине задоволення, яке курець отримує від куріння. Чим сильніше чухаєш, тим сильнішим стає імунітет полегшення сверблячки, тобто бажання курити одну цигарку за іншою. Проте чим більше ми куримо, тим серйозніші маємо шанси втратити здоров’я, фінанси і нерви. Нікотинова залежність – страшна пастка: наш мозок хоче, щоб ми продовжували курити, і водночас закликає нас курити менше.

Ми ніяк не второпаємо, що завжди перебуваємо в незручній ситуації. Допоки ми ще не вирішили щодо зменшення кількості цигарок, то закурювали одразу, щойно виникало таке бажання чи була потреба в цьому. Та нам це не подобалося – інакше навіщо захотіли курити рідше? Проте щоб зменшити кількість цигарок, треба відучитися закурювати за першим бажанням. Отже, доведеться просто позбавити себе декількох цигарок. Розумієте, про що я? Чим більше куриш, тим менше хочеться курити. Чим менше куриш, тим більше хочеться курити. Курці завжди в програші. Звісно, це вже вам відомо, але хочу, щоб ви зрозуміли – чому саме. І прийміть це як неминучість. Лижник може спуститися з гори, майже не витрачаючи сил. Але згодом він дізнається, як важко підніматися на лижах вгору. Потерпати від нікотинової залежності – те ж саме, що все життя підніматися на лижах схилами.

Зменшуючи кількість цигарок, ми привчаємо себе не реагувати на «сверблячку», щойно вона виникає. Чим довше носиш тісні туфлі, тим приємніше нарешті скинути їх – так само і зі «сверблячкою»: чим довше її терпиш, тим яскравіше ілюзія насолоди, коли нарешті можна дозволити собі «почухати там, де свербить». Таке посилення впливу ілюзії насолоди негативно позначається на нашому бажанні кинути курити. Ви, очевидно, заперечите, адже чим менше ми куримо, тим менше шкодимо своєму здоров’ю і гаманцю. Що ж тут поганого? А от що:

Саме тому «часткові» курці залежать від цигарок більше, ніж затяті. З листів на тему «Я діяв за всіма вашими вказівками, але мені “Легкий спосіб” не допоміг» особливо мене дратують ті, де є такі фрази: «Хоча є і плюси: тепер я викурюю всього п’ять цигарок на день. А до візиту у вашу клініку викурювала по сорок!»

Такі новини, безперечно, порадували б «експертів». Чому ж мені прикро за тих курців? Та тому, що вони так і не зуміли усвідомити характер нікотинової пастки: відмовляючи собі в нікотині впродовж тижня, зрозуміло, що такі курці відчують безмежне полегшення, коли нарешті зможуть «почухати там, де свербить». Таке саме полегшення вони відчули б, якби позбулися запору, від якого потерпали тиждень. Але знову ж таки нікому не спаде на думку навмисне страждати від запорів тільки для того, аби потім насолоджуватися полегшенням.

Бажання зменшити кількість цигарок чи ті ж невдалі спроби кинути курити переконують нас: так, куріння – це насолода і підтримка в житті. Тому що без цигарок ми почуваємося знедоленими і нещасними, але наші муки закінчуються, варто нам лишень закурити. Тому логічно припустити, що насолоду ми отримуємо саме від цигарок. Однак, якщо ми маємо можливість курити будь-коли, щойно виникне таке бажання, то не дуже цьому радіємо і сприймаємо як належне все, що надає нам куріння. Така поведінка дивує насамперед тим, що, маючи можливість насолоджуватися повсякчас, ми не можемо зрозуміти, яке саме задоволення отримуємо від куріння, тож хочемо позбутися цієї звички. Курити стає приємно тільки тоді, коли це забороняється.

Я не намагаюся виправдати таку точку зору. Сила тривалого промивання мозку в тому, що воно створює ілюзії, які продовжують існувати лише тому, що їх повторюють мільйони разів. Якщо вам доводилося використовувати вольовий метод відмови від куріння, то після цього важко буде уявити, що кинути курити можна одразу і з радістю. Але чи можна зрозуміти, наскільки приємно позбутися запору, коли в тебе його ніколи не було? А якщо не страждаєш від запорів, то хіба бракуватиме відчуття полегшення? Звісно ж ні. Невже так важко усвідомити, що без «маленького чудовиська» чи нікотинової «сверблячки» вам не знадобиться стримувати себе цілий тиждень, вам не потрібно буде позбуватися чи бажати позбутися цієї «сверблячки», а коли позбудетеся, то відчуєте полегшення?

Переконайтеся самі. Вам траплялося відмовлятися надовго від куріння і настільки вірити в себе, що вам не кортіло зробити пару затяжок – просто щоб довести свою перемогу? Якщо ви піддавалися цій спокусі, то вам відоме і продовження: цигарка не тільки була огидною на смак, але й нічого вам не давала. Хоча ви переконувалися, що більше ніколи не станете жертвою нікотинової залежності. Тому приблизно через тиждень ви дозволяли собі викурити всього одну цигарку з абсолютною впевненістю, що від цього не почнете курити знову. Ви потрапляли в ту ж саму пастку, що й першого разу. Тож мільйони курців рятувалися з цієї пастки тільки заради того, щоб потрапити в неї знову.

Проте нагадаю, що ми прагнемо досягти такого стану, аби раз і назавжди втратити будь-яке бажання чи потребу навіть в одній цигарці. Тому зменшення кількості цигарок – неефективне: воно лише посилює ілюзію насолоди і допомоги. Куріння не лише підтримує життя «маленького чудовиська», але й надає сил «великому чудовиську». От чому всі цигарки, які викурюємо після тривалого утримання – приміром, після їжі, сну або ж сексу, – ми називаємо особливими.

Під час куріння ви радієте лише одному: настав кінець потерпанням без нікотину. Переконаний, що немає сенсу вкотре повторювати: наступна доза нікотину не позбавить вас від тих страждань.

Якщо хоча б одну цигарку ви сприймаєте як певний вид допомоги чи насолоди, то і мільйон інших цигарок сприйматимете так само. Я знаю «експертів», які пояснять: вам необхідно побороти спокусу викурити лише єдину цигарку – наступну. Шкідливість від таких запевнень у тому, що вони справедливі. Але ж вам не пояснюють інше: якщо хоча б одну цигарку ви розціните як допомогу чи насолоду, то вам доведеться до скону днів боротися з бажанням закурити! Хто ж цього захоче?

Зменшення кількості цигарок не може зарадити нам через природу того «чудовиська», яке змушує нас щоразу «чухати там, де свербить» і не дає змоги робити це рідше. Спроба курити менше частково схожа на дієту: щоб досягти успіху, доводиться використовувати силу волі й дисципліну. Хіба їжа втрачає для вас свою цінність через те, що ви сидите на дієті? Звісно ні. Ви стаєте одержимі їжею, перебуваєте в неї в полоні. Після кожної трапези ви або потерпаєте від докорів сумління, тому що порушили дієту, або страждаєте від голоду і невдоволення, бо дотрималися її. Намагання курити рідше означає постійно мучитися і від самої сверблячки, і від того, що не можна, коли цього дуже хочеться, «почухати там, де свербить». Така ситуація потребує постійно застосовувати силу волі, змушує бути дисциплінованим. Можливо, певний час вам це вдаватиметься. Хочу, аби ви затямили: характер процесу такий, що він неминуче посилюватиме бажання курити й послаблятиме готовність кинути курити. Навіть якщо вашої сили волі вистачить, аби терпіти ці страждання все життя, то чи ви дійсно бажаєте такого безрадісного існування?