Саме в цьому і криється приголомшливий парадокс. Якщо я кажу правду, значить, курець продовжує курити тільки з однієї причини – аби почуватися так само, як і до першої викуреної цигарки. Тобто від куріння ми отримуємо єдину насолоду і єдину допомогу:

Так, насолода і допомога цілком реальні, але спроба приписати таку заслугу цигаркам помилкова. Навпаки, саме цигарки й спричинили погіршення вашого самопочуття. Стверджувати, нібито цигарки допомагають вам розслабитися – це те ж саме, що вихваляти тісні туфлі, які буцімто знімають напруження. Тому, звісно ж, друга цигарка проблему не вирішує, навпаки: вона забезпечує ваш організм нікотином і знову змушує потерпати від абстинентного синдрому, і ці страждання не припиняються до скону днів. Таким чином, справжню насолоду можна відрізнити від наркотичної залежності. Приміром, я люблю омарів, але прекрасно почуваюся без них роками і анітрохи не переймаюся тим. Я не відчуваю невпевненості в собі й не панікую, коли зі мною немає хоча б одного омара, мені абсолютно не потрібно завжди і всюди мати про запас щонайменше двадцять омарів, аби бути спокійним і впевненим у собі! Куріння викликає ланцюгову реакцію: кожна попередня цигарка викликає потребу в наступній.

Але повернімося до імунітету. По мірі того як наш організм виробляє імунітет до нікотину, ми дізнаємося, що, закурюючи нову цигарку, не повертаємося до норми. Ми живемо в стані перманентного нікотинового похмілля, дискомфорту і вважаємо його нормальним. На превеликий жаль, ми засвоюємо моделі поведінки і щиро віримо, що зможемо їх позбутися. Як і решті видів наркотичної залежності, курінню характерна потреба в частішому вживанні наступної дози. Як результат – процес стає постійним. Разом із тим отруйний вплив накопичується. Властивість будь-якої наркотичної залежності: чим гірше самопочуття, тим сильнішою є потреба в тому, що ви вважаєте своїм помічником і другом. Коли я дійшов до стану майже безперервного куріння, то зовсім не звертав уваги на вплив наркотику і вже не сподівався на насолоду чи допомогу, які нібито надає куріння. Мій фізичний стан погіршився настільки, що я зрозумів: якщо не зупинюся, то невдовзі помру. Одначе психологічно я був настільки залежний від отих «опор», що погоджувався скоріше вмерти, ніж кинути курити.

Настав час приділити увагу одному з найважливіших аспектів будь-якої залежності. Коли ми молоді та сильні, то не думаємо про здоров’я, до того ж якщо куріння нам по кишені, то й поготів не виникає бажання позбутися цих «друзів» і «помічників». Поступово звикаючи до годування «маленького чудовиська», ми збільшуємо дозу, погіршуючи тим самим ситуацію. Згодом у нас розвивається «кашель курця», з’являються млявість і задишка. Разом із тим у нашому житті збільшується рівень стресових ситуацій, і ми боремося з ними за допомогою куріння. Як результат – виникають нові проблеми, пов’язані зі здоров’ям і фінансами. Зрештою розуміємо: від куріння ми не отримуємо жодної насолоди! Спочатку вирішуємо скоротити кількість цигарок, що викурюємо за день, але на той час ми вже дійшли до так званої критичної точки. Рано чи пізно цього стану досягають усі наркомани, тому дуже важливо зрозуміти його значення. Критичну точку можна порівняти зі станом комахи, яка, вдовольнившись нектаром комахоїдної рослини, захотіла полишити її, але, виявляється, це неможливо, і невдовзі настане черга рослини харчуватися комахою.

Ось тоді-то одна частина нашого мозку хоче курити якомога більше, а друга – прагне курити якнайменше. Досить складна ситуація: нам не можна курити, скільки нам хочеться, проте ми куримо дуже багато. Так втрачаються останні ілюзії щодо насолоди, яку буцімто отримує курець.

Якщо оте «маленьке чудовисько» здатне довести до такого стану колись цілком щасливу і здорову людину, значить, можна стверджувати, що воно зовсім не маленьке, навпаки, величезне. Я називаю його «маленьким» лише тому, що фізична абстиненція аж ніяк не є основною проблемою. Раніше я вже пояснював: ми майже не помічаємо існування цього «маленького чудовиська» – настільки незначні наслідки. Нам воно відомо лише під кодовою назвою «хочу курити».

Іноді фізичні прояви абстиненції стають помітними. Поспостерігайте за курцями, які змушені бути без цигарки довше звичного для них часу. Вони починають хвилюватися і нервувати, крутять в руках запальничку чи пачку цигарок. Їхні руки хоч-не-хоч тягнуться до губ, м’язи обличчя мимоволі напружуються. Таке відчуття курці описують як потребу будь-чим зайняти руки. У некурців подібні проблеми не виникають.

На початку групових занять я завжди кажу курцям, що їхня недовіра до моїх слів більш ніж очевидна. Зазвичай ми дозволяємо курцям диміти під час заняття і навіть заохочуємо їх, але буває й таке, коли ніхто із слухачів не курить і нікому з них не хочеться починати першим. Курці нервують, їхні руки тягнуться до рота. Я перериваю свою розповідь і кажу їм про ці явні ознаки нервозності. А після пояснюю, що роблю це не із садистських міркувань чи бажання спантеличити людей, а з двох вагомих причин.

По-перше, я привертаю увагу курців до одного факту: під час куріння вони не стільки розслабляються, скільки позбуваються нервозності, яку вони відчувають, коли не курять.

По-друге, я розумію, що слухачі не тільки починають нервувати, але й відволікаються. Ось ще одна причина, через яку я прошу курців продовжувати курити, допоки вони не дочитають мою книгу. Я зовсім не хочу, аби ви крутилися на місці і квапилися. Краще розслабтеся та уважно слухайте мої пояснення.

Можливо, таким чином я визнаю, що куріння допомагає зосередитися? Навпаки: це доводить, що куріння заважає сконцентрувати увагу. Згодом я це поясню.

На щастя, гострої залежності від самого наркотику в нас ніколи не виникає. «Маленьке чудовисько» – усього лише частина загальної ілюзії, каталізатор серйозної проблеми під назвою

Це «чудовисько» – наслідок промивання мозку. Ми переконані в тому, що куріння – це справжня насолода і опора в житті, тож, аби кинути курити, знадобляться неймовірні зусилля. Відмова від куріння видається нам страшною травмою, і якщо ми зробимо неможливе й відмовимося від нього, то життя назавжди втратить колишню привабливість і протиставити стресу нам буде нічого. «Велике чудовисько» – це ще й віра в ілюзії, перераховані в анкеті. І цей список із двадцяти пунктів невичерпний.

Отже, я впритул наблизився до найважчої частини книжки. Мене вже обвинувачували в самовпевненості. Та мені байдуже до цих обвинувачень. Бо в мене є причини на те, аби бути самовпевненою людиною. Я переконаний у своїй правоті, адже вона народилася внаслідок розчарувань і пережитих мною прикрих моментів, а отим «експертам» не довелося цього випробувати на собі. Довгі роки я спостерігав за фахівцями, які діяли в повній відповідності з поглядами, які панували щодо куріння. Мене здивувала їхня обмеженість, а також небажання задіяти радикальний, але ефективний підхід. Лише зараз, через двадцять років, більшість фахівців починає розуміти, як важливо брати до уваги не тільки сам наркотик, але й психологічний стан кожної конкретної людини, яка потерпає від залежності. Накопичені мною знання про наркотичну залежність – результат двадцятирічного спілкування з пацієнтами, а також відповідей на численні запитання, мета яких – розвіяти занепокоєння нікотинозалежних людей.

«Легкий спосіб» не діє на деяких курців тільки тому, що вони виконують не всі вказівки. А не виконують вони їх тому, що прислухаються до порад лікаря чи іншого так званого експерта.

Якщо я намагатимуся стримувати свій запал чи видаватиму себе за скромнягу, то ви, швидше за все, не повірите мені, отже – не так старанно дотримуватиметеся вказівок.

Потішу себе думкою, що кодовий замок на дверях в’язниці, у якій сидять курці, я зламав завдяки своєму інтелекту. Хоча й прекрасно розумію: своїм відкриттям я зобов’язаний ряду випадків та інцидентів, що уможливили появу зроблених мною висновків, якими тепер може скористатися кожен курець. Цей метод – щось на кшталт корисного винаходу, який мусить бути в кожній оселі.