Затяті курці не ймуть віри, що у світі є щасливці, які беруться за цигарку лише час від часу. Якщо ви курите часто, значить, ви не належите до тих щасливців. Інакше ви не читали б цю книжку. Усі курці змушені брехати собі та всім довкола. Але оскільки в усьому іншому вони чесні й порядні громадяни, то ми їм віримо. Утім, варто лише проаналізувати, як створений ними міф розвіється.

Навіщо ж затятим курцям заздрити тим, хто курить час від часу? Коли я захоплювався гольфом і грав у нього тричі на тиждень, то не заздрив бідолахам, які бували на полі лише раз на сім днів. Заздрість у мене викликали професійні гольфісти, які все своє життя грають у гольф. Якщо затяті курці заздрять тим, хто курить зрідка, то чому б їм самим не курити час від часу?

Людина, яка курить подеколи, зазвичай заявляє: «Можу курити, можу й не курити. Іноді не торкаюся цигарок цілий тиждень, місяць, півроку, рік». Мимоволі думаєш: «Щастить же йому! Мені б так». Але якщо цим людям дійсно подобається курити після їжі чи під час телефонної розмови, з якого ж дива їм терпіти цілий тиждень? Якби вони дійсно могли легко обходитися без цигарок, то взагалі не бралися б за них. Адже нам відомо, що куріння призводить до звикання, до того ж це задоволення не із дешевих і вважається у західному світі вбивцею номер один. Тільки повний ідіот чіплятиметься за таку звичку – зрозуміло, якщо він ще не став залежним. Запевняю вас, я з легкістю можу вживати, а можу і не вживати героїн. У правді своїх слів я міг би переконати вас, якби ніколи не пробував наркотики. Але ж ви образитеся, почувши: «Я легко можу обмежити себе в героїні. Іноді я тижнями його не торкаюся!»

А ви коли-небудь замислювалися над тим, чому від курців нерідко можна почути щось на кшталт: «Можу курити, а можу і не курити. Іноді не торкаюся цигарок цілий тиждень»? Якби я сказав вам, що тижнями не вживаю моркви і не потерпаю від того, ви подумали б: «Ну то й що? І я так можу. Навіщо взагалі говорити про це, тим паче вихвалятися?» Кожен, хто вживає героїн (не важливо, як часто), залежить від нього. Те ж саме стосується і курців. Пам’ятаєте, що ми говорили про «СПУСТОШЕННЯ»? Ніхто не став би вживати наркотик, якби міг легко обходитися без нього.

Коли курці запевняють: «Можу курити, а можу і не курити. Іноді не торкаюся цигарок цілий тиждень», вони намагаються переконати вас і самих себе в тому, що куріння не є для них проблемою. Але насправді вони зізнаються хоча б вам, якщо не можуть зізнатися собі, у протилежному. Якби вони дійсно не мали проблем, то і заяви такі не знадобилися б. Вони завжди виголошують їх хвалькуватим тоном. А все тому, що мають реальну на те причину – це дисципліна, завдяки якій курець упродовж тижня протримався без цигарок.

Якщо ви коли-небудь намагалися зменшити кількість викурюваних вами цигарок, то, напевно, пам’ятаєте відчуття гордості, що виникає в перші дні. Здійснилася заповітна мрія затятого курця: тепер ви курите так мало, що можете не замислюватися про витрати й не боятися, що занедужаєте від якої-небудь жахливої хвороби, яку спричиняє куріння. Одначе вам не вдалося повністю відмовитися від цигарок. Вам лише здається, що ви вже в раю.

Типовий приклад Мері, молода домогосподарка, яка звернулася до мене по допомогу. Вона намагалася кинути курити, скорочуючи щоденну кількість цигарок. Спочатку вона викурювала по дві пачці на день. Якось в розпачі вона зім’яла пачку і жбурнула її в смітник. А через годину вже рилася в картопляних очистках, шукаючи ті цигарки. Наступного дня її охопила та ж сама відраза до куріння. Як поміркована жінка, Мері вирішила не повторювати помилку, тому спочатку вимазала цигарки гірчицею, а вже потім викинула їх. Але через годину вона знову рилася в смітті й зіскрібала ту гірчицю із цигарок. Щось подібне траплялося майже з кожним курцем, але деякі з них продовжують запевняти, що курять тільки заради неповторного смаку цигарок.

Мері вирішила, що такого «ламання» вона не переживе. І спробувала полегшити своє життя. Вона міркувала так: «Я курю по дві пачці на день. Коли викурюватиму щодня хоча б на одну цигарку менше, то значних зусиль для цього не знадобиться. Швидше за все, я нічого навіть не відчую, а якщо чітко дотримуватимуся плану, то врешті-решт зовсім кину курити».

Усі курці свого часу приймають подібні рішення. На перший погляд вони звучать цілком логічно. За шість тижнів Мері скоротила щоденну кількість цигарок до однієї штуки. Але відмовитися від цієї останньої цигарки їй ніяк не вдавалося. Три місяці вона викурювала по одній цигарці на день, а потім звернулася до мене. Ось як вона описувала своє життя: «Я проводжаю чоловіка на роботу, а дітей – до школи. Потім сідаю, дістаю з пачки оту цигарку, ховаю її назад і вирішую спочатку вимити посуд».

Закінчивши мити посуд, Мері повторювала ту ж саму процедуру, але спочатку вирішувала попрасувати білизну. Увесь день цигарка була для неї оманливою метою, і Мері навіть не доводилося обдурювати себе. Вона точно знала, що викурить свою єдину цигарку незадовго до приходу дітей зі школи. Просто сяде й покурить.

Уявляєте, яку радість вона відчувала після цілого дня очікування і на що була готова заради цього ілюзорного задоволення? Можна посперечатися, адже, можливо, Мері дійсно насолоджувалася? Ні і ще раз ні: смак цигарки був таким же неприємним, як завжди. Задоволення вона отримувала від можливості позбавити себе подальших страждань. Якби цигарка дійсно їх припиняла, то я погодився б: так, Мері насолоджувалася. Але єдина цигарка тільки посилювала її потерпання, і Мері, не витримавши, звернулася по допомогу до мене.

Припустімо, що ви познайомилися з Мері під час тих трьох місяців, коли вона викурювала одну цигарку на день. Тільки уявіть собі, яких зусиль довелося докласти Мері при тій спробі відвикнути від мерзенної отрути, яку силу волі вона проявила! Думаєте, Мері пішла на все це тому, що хотіла бути курцем? Чи, можливо, вона стрімко рвалася на волю? Якби в ці три місяці (тобто в період, коли Мері вдавалося викурювати лише одну цигарку на день) ви запитали, як у неї справи, то якою була б найімовірніша відповідь? Можливо, такою: «Так, я і сама розумію, що марную час. Цигарки прекрасні, не розумію, навіщо мені знадобилося так травмувати себе». Або ж Мері викрикнула б: «У мене все чудово! Тепер мені вистачає всього однієї цигарки на день!» Звісно ж, тоді б ви її привітали. А насправді її варто було б пожаліти. Заздрити тому, хто курить час від часу, – однаково, що робити об’єктом заздрості людину, яка все життя сидить на дієті, до того ж споживає не їжу, а отруту.

А тепер подивимося на реальний стан речей. За логікою Мері, від мети її відокремлювала лише одна цигарка. Але впродовж двадцяти трьох годин на добу її переслідувала думка про наступну цигарку, до того ж Мері потерпала й фізично. Куріння лише збільшує тяжіння до нікотину. За аналогією голоду: чим довше мучишся, тим приємніше припинити страждання хоча б на якийсь час. Мері не позбулася ілюзорної нікотинової залежності, у її свідомості укорінилася думка про те, що цигарка – найдорожча річ у світі.

Якщо ви коли-небудь намагалися за допомогою одного зі способів викурювати меншу кількість цигарок, то вам відомо, що такий підхід спрацьовує недовго. Деякі мої візаві запевняли мене, що саме таким способом їм вдалося повністю відмовитися від куріння. Хоч як це дивно, але, розповідаючи про це, вони курили або жували нікотинову гумку! Якщо курець зумів відмовитися від куріння, поступово обмежуючи себе в цигарках, мені залишається лише зняти перед ним капелюха. Мабуть, він володіє феноменальною силою волі. Проте мені шкода його: він сам себе прирік на зайві страждання.

Чому ми віримо, що можна або викурювати меншу кількість цигарок (скажімо, декілька штук на день), або ж скористатися цим зменшенням як сходинкою на шляху до повної відмови від куріння? Тому, що така логіка інформації, якою ми володіємо. Ми знайомі з деякими щасливими курцями, які курять час від часу. Якщо вони так можуть, то чому б і нам не спробувати? Адже і ми колись належали до тих щасливців. (Тоді, коли нас ще нудило при кожній затяжці і ми ще не встигли призвичаїтися до постійного куріння. А чи було таке з вами? Поміркуйте хвилинку, пригадайте той час.)