До речі, ця зворотна дія – ключ до розуміння будь-якої наркотичної залежності. Той, хто ніколи не сидів на героїні, злякається, побачивши, як наркоман вводить собі у вену дозу. Спостерігачеві цілком зрозуміло, що наркоман жадає не яскравих галюцинацій, а порятунку від мук абстинентного синдрому. Ще одна тонкість залежності полягає в тому, що процес розвивається непомітно і поступово, незважаючи на те що залежність виникає після першої ж дози. Тому потрібні роки, аби ми усвідомили, що потрапили на гачок. Ми усвідомлюємо це тільки тоді, коли намагаємося кинути курити і розуміємо, що в нас нічого не виходить. Проте й у цьому випадку правда не відразу нам відкривається. Ми починаємо шукати пояснення і виправдання. Найулюбленіше з них: «Я обрав невдалий час». Спочатку ми можемо не згадувати про куріння днями, навіть тижнями. Ми розсміємося в обличчя тому, хто скаже, що згодом відсутність цигарок нас лякатиме.

Залежність чимось нагадує дорослішання і старіння: вона розвивається так повільно, що ми цього не помічаємо. Щодня ми почуваємося так само, як і напередодні, щоранку бачимо в дзеркалі ту ж саму людину, що й двадцять чотири години тому. Але подивіться на своє фото, зроблене десять років тому, і ви зрозумієте, що різницю можна побачити неозброєним оком. Так і з курінням. Ми забуваємо про те, як до виникнення залежності раділи святам і вечіркам, як зосереджувалися на проблемах і боролися зі стресом. І навіть якщо й звертаємо увагу на неприємну млявість, то приписуємо її не нашим «маленьким друзям», а старінню.

Якби ж можна було зберегти «фото» власного доброго самопочуття, яким воно було, доки ви не потрапили до пастки! Корисно було б заглянути у власний мозок і нутро та побачити, як зміниться стан організму всього через три тижні після викурювання останньої цигарки. Маю на увазі не тільки фізичні зміни чи прилив енергії: ідеться про впевненість у собі й почуття цілісності. Ви, напевно, зараз подумали: «Невже мені дійсно буде так добре?» Для вас залишиться загадкою, чому ви раніше цього не розуміли. На курців ви дивитиметеся не із заздрістю, а з жалістю, як на наркоманів, які сидять на героїні. На жаль, перенести вас далі, ніж на три тижні вперед, я не можу, але ви зробите це самі. Досить лише відкритися, дотримуватися вказівок і включити уяву.

Колись, можливо, ви вже відмовлялися від куріння на три тижні чи й довше, але не відчували описаної мною ейфорії. Я вам вірю: зі мною кілька разів було те ж саме. Однак раніше ми не мали «Легкого способу».

У нікотинової пастки є ще одна хитра особливість, про яку я розповім, перш ніж перейду до головної теми книжки: жінки і куріння. Ця особливість пов’язана безпосередньо з імунітетом. Ви ніколи не ламали голову над тим, яким чином дикі тварини відрізняють корисну їжу від отрути? Людям робити це легко. Якщо в нас розумні й відповідальні батьки, вони заберуть подалі від нас усі отруйні речовини, поки ми не подорослішаємо і не навчимося остерігатися їх. А як же справляються з цим завданням дикі тварини? Матінка-природа наділила все живе на нашій планеті різними особливостями, призначеними спеціально для виживання. Візьмемо вашого кота – це свійська тварина, і вам не спаде на думку нагодувати його отрутою. Але кіт про це не знає. Ви помічали, як довго він обнюхує їжу, що викликає в нього підозру? Лише потім він наважується або проковтнути з апетитом, або насторожено лизнути. Іноді кіт взагалі не торкається їжі – повертається і йде, високо задерши хвіст, неначе йому підсунули отруту. Тому що ви дійсно ледь не отруїли його!

У нутрощах істоти є два геніальні апарати – органи смаку і нюху. Те, що погано пахне, – отрута. Якщо запах викликає сумнів, то спробуй шматочок. Якщо цей шматочок несмачний – перед тобою отрута. Ця система розпізнавання настільки ефективна, що дає змогу розрізняти за смаком і запахом колись їстівну, але зараз уже зіпсовану їжу. От чому перші цигарки і алкоголь видаються нам огидними на смак. Організм подає нам сигнал: «Це – отрута, не вживай її!» Щасливці дослухаються до застережень і більше ніколи не курять і не п’ють спиртних напоїв. Але навіть якщо ми пручаємося, матінка-природа не кидає нас напризволяще. Вона могла б заявити: «Я тебе попередила, а далі – як знаєш. Якщо ти проігнорував застереження, тобі ж гірше». Але вона нічого подібного не робить. Натомість вона дає нам другий шанс: змушує кашляти, викликає запаморочення і нудоту, а якщо й цього нам мало – подбає про те, щоб нас вирвало.

Чимало людей вважає кашель, нудоту і блювоту хворобами. Хоча це тільки симптоми хвороби і частково – засоби зцілення. Кашель і блювота – ще два хитромудрі механізми виживання, якими матінка-природа наділила нас, щоб ми могли виводити отруту з легенів і шлунка.

На цьому її бажання захистити нас не закінчується. Якщо ми продовжуємо регулярно курити і вживати спиртне, то матінка-природа дійде висновку, що в нас просто немає вибору, і річ не в тім, що ми не надто розумні для такого вибору (парадокс, але вона права!). І тоді матінка-природа звертається до ще одного інструмента для виживання, який можна по праву назвати дивом. Розглянемо, як влаштована

Як і більшість людей, я ніколи не приділяв особливої уваги ні своїй імунній системі, ні будь-яким іншим аспектам фізичного функціонування власного організму (якщо не враховувати період статевого дозрівання і старіння, щодо яких я ні з ким не радився). Коли подорослішав, то переконався, що хворіти час від часу – цілком нормально. А потерпати від важких хронічних, ба навіть невиліковних хвороб судилося людям похилого віку. Коли я хворів (таке траплялося порівняно рідко), то звертався до лікаря, який прописував мені всілякі мазі чи піґулки, які зціляли мене. Тож заслуги імунної системи залишалися непоміченими.

Лише з плином часу я второпав, що дикі тварини могли б запросто обійтися без допомоги ветеринарів (якби не отруювали місця їхнього природного перебування!). І рід людський також спроможний проіснувати сотні тисяч років, не звертаючись до лікарів і цілющих трав. Кожен медик знає, що найпотужніша та найефективніша цілюща сила, яка відома нам сьогодні, – наш імунітет. Це ще один інструмент, дарований нам природою для виживання.

Наша імунна система не лише бореться з хворобами: механізм її дії настільки складний, що коли ви продовжуєте регулярно труїти власний організм, то вона здобуває часткову стійкість до цієї отрути. Распутін вижив після дози миш’яку, яка у двадцять разів перевищувала дозу, якої вистачило б для вбивства середньостатистичної людини. Адже у Распутіна з часом виробився імунітет до миш’яку. Стійкість до отрути (варфарину) миші і пацюки здобувають вже у третьому поколінні.

Коли ми привчаємо себе регулярно вживати спиртне й курити, то в нашому організмі виробляється імунітет до огидного смаку і отруйної дії алкоголю та нікотину. Раджу не квапитися з висновком: «Чудово! Значить, імунна система вбереже мене від раку легенів, емфіземи, атеросклерозу та інших смертельних хвороб», адже ви не тільки здобуваєте частковий імунітет до отруйної дії наркотику, але й пристосовуєте той-таки імунітет до цього наркотику. Це твердження вимагає роз’яснення.

У курців, так само як і в некурців, бувають вдалі й невдалі дні. Щоб не заплутатися остаточно, припустімо, що до першої цигарки ми почуваємося нормально. Звісно, викурюючи першу цигарку, ми можемо закашлятися, у нас може бути запаморочення. Та ми не звертатимемо уваги на симптоми отруйного впливу, тож припустімо, що наше самопочуття, як і раніше, нормальне. Ми гасимо першу цигарку, нікотин починає виводитися з організму, у нас з’являються ознаки абстинентного синдрому. На цьому етапі відчуття порожнечі й невпевненості настільки слабке, що ми його навіть не помічаємо. Ми просто розуміємо, що наше самопочуття трохи гірше за звичайне. Якщо ми закуримо ще одну цигарку і нікотин знову потрапить до організму, то відчуття порожнечі зникне, і ми відчуємо себе так само, як і до першої цигарки.