Коли кидаєш курити, то не варто замість куріння вигадувати собі нові заняття. Адже ми здатні були радіти життю і долати стреси ще задовго до того, як повірили в необхідність фальшивої підтримки й допомоги. Якщо ви зараз дійсно почуваєтеся слабкою і невпевненою у своїх силах (навіть якщо курите нерегулярно), то пригадайте: у Дейрдре очі завжди були на мокрому місці, хоча вона викурювала всього дві цигарки на день. Подібна слабкість і невпевненість ускладнюються тим, що жінки-курці піддаються промиванню мозку у ще більш огидній формі, ніж чоловіки. Нас змушують вірити в те, що жінки не тільки фізично слабші, ніж чоловіки, але й мають менш розвинений інтелект: їм не властива логіка, вони більш емоційні та менш відповідальні.

Кидаючи курити, варто усвідомити: відчуття слабкості і невпевненості нам не ввижається! А ще важливіше зрозуміти, що ці відчуття викликані курінням, тож якщо дотримуватися всіх вказівок, то призабуті сміливість і впевненість дуже швидко повернуться до вас. Розумію, у це важко повірити, особливо якщо ви пройшли через тортури використання вольових методів відмови від куріння. Але ж я таки маю рацію. А тепер настав час знайти відповідь на запитання:

Навіть тепер побутує думка, ніби чоловіки в цілому сильніші за жінок і фізично, і психологічно. Вірити в цей факт людей привчали впродовж багатьох поколінь. Безперечно, зараз у країнах Заходу курців-жінок більше, ніж курців-чоловіків. Така ж тенденція спостерігається й серед молоді, яка потрапила до нікотинової пастки. Чому так відбувається?

Так звані експерти часом переконливо пояснюють це явище тим, що курці з розвиненим інтелектом усвідомлюють критичність ситуації, тому намагаються зупинитися. Зазвичай вольові люди досягають успіху – це думка «експертів», які натякають на те, що в цілому чоловіки розумніші за жінок і наділені більшою силою волі. Тож зазвичай подібні заяви можна почути від «експертів» чоловічої статі.

А тепер звернімося до фактів. Ми вже з’ясували, що найбільш заповзяті та вольові представники як чоловіків, так і жінок найчастіше стають об’єктами для наслідування і «допомагають» іншим потрапити в пастку. Раніше, коли понад 90 % дорослих чоловіків курили, то чоловіків-некурців вважали слабаками. Цьому твердженню притаманна своя логіка: потрібно мати міцні легені, щоб вдихати отруйний дим, і силу волі, аби звикнути до куріння. Але справжня причина, через яку 10 % чоловіків усе-таки оминула пастка, не в тому, що вони були розумнішими: ці люди на фізичному рівні не сприймали вплив нікотину або ж не могли дозволити собі марно витрачати гроші на отруту.

«Експерти» подовгу обговорюють причину, через яку в нікотинову пастку потрапляє молодь. Проте ці фахівці набагато більше довідалися б про різні аспекти нікотинової залежності, якби досліджували прямо протилежне явище – підлітків, яким вдалося уникнути нікотинової пастки. Логічно припустити: якщо в цілому курці фізично й психологічно міцніші за некурців, значить, сучасна жінка сильніша за сучасного чоловіка. По суті, жінки завжди були сильнішими!

Я вже пояснював, що таке «сверблячка курця»: це «маленьке чудовисько», тобто бажання курити. Говорив і про стурбованість та дискомфорт, які відчувають курці, бажаючи «почухати там, де свербить», але з якихось причин не маючи можливості закурити. Це явище я називаю «неврозом курця»: він пальцями торкається губ, потирає щелепи, розминає цигарки, клацає запальничкою – це характерні ознаки такого стану. Якщо подруга говорить вам, що їй «треба хоч що-небудь з’їсти», то ви розумієте: вона дійсно голодна і не заспокоїться, доки не втамує голод. Вам відома різниця між потребою в їжі і бажанням що-небудь перекусити – ви розумієте її. Багатьом некурцям важко зрозуміти, навіщо курцеві взагалі хочеться курити і чому в нього постійно виникає потреба в цигарці. Проте некурець, який упритул спілкується з курцем, чітко бачить: той не просто хоче курити, йому конче необхідна цигарка. Людині, яка не курить, непросто зрозуміти, чому так відбувається, однак не викликає сумніву те, що курець залежний, він – раб своєї звички.

Моя мама не курила. Ніхто в родині не розумів причин «ранкових хоралів» – так ми саркастично називали ту мить, коли батько зі сльозами на очах відкашлювався, ледь не вихаркуючи легені. Ми розуміли, що від того куріння батько не отримує жодної насолоди. На маминих очах згасав батько від раку легенів, їй напевно було боляче дивитися на те, як стаю курцем я, і разом із тим усвідомлювати, що переконати мене їй не вдасться. Але вона спробувала, інстинктивно відчувши, що моя дружина має наді мною певну владу. І мама запитала Джойс: «Можливо, ти пригрозиш йому, що покинеш його, якщо він не кине курити?» Джойс відповіла: «Та він радше відпустить мене, аніж кине курити». Джойс теж не курила, тому, як і мама, не розуміла, навіщо це безглуздя. Вона знала, що я всіма силами намагався кинути курити, розуміла, що я курю не тому, що хочу, а тому, що переконаний: без куріння мені не протриматися, життя моє буде безрадісним! Соромно визнавати, але, незважаючи на всю мою любов до Джойс, я не кинув би курити, навіть якби вона поставила ультиматум. Це приклад того, як у жертви куріння зароджується і міцнішає страх.

Різницю між бажанням покурити і потребою в курінні важливо усвідомлювати насамперед самим курцям. Вони охоче зізнаються в тому, що їм треба перекусити, а якщо вони не алкоголіки – у своїй потребі в спиртному. Але вони нізащо не зізнаються в тому, що їм необхідна цигарка. Несхвальне ставлення громадськості змусило найбільш свідомих курців взяти собі за правило не курити в машині або в гостях у друзів, які не курять. Почувши від друга-некурця: «Якщо тобі треба покурити, не соромся, кури прямо тут», курець, скоріше за все, відповість, що куріння для нього – не обов’язок, а задоволення. Після цього курці зазвичай намагаються тривалий час не курити, аби переконати друзів у своїй правоті та довести самим собі, що в них усе під контролем. Вони навіть не розуміють, що своєю поведінкою доводять протилежне. Не в силах терпіти довше, курець знаходить який-небудь привід і залишає дім або зал ресторану. Якщо ж йому знову скажуть, що дим нікого не дратує, а отже, і виходити немає сенсу, курець відхилить пропозицію, пояснюючи, що антисоціальні витівки не для нього. У нього навіть не виникає думка, що друзі, які не курять, із задоволенням побули б у його компанії, навіть якщо заради цього довелося б дихати димом. Курець не усвідомлює, що, позбавляючи друзів своєї присутності, він діє антисоціально.

Цигарки, викурені в компанії, наприклад після їжі, видаються нам найприємнішими, однак без цієї ілюзії ми цілком можемо обійтися. По-справжньому ми відчуваємо потребу в цигарці в стресовій ситуації. Помірковані та заповзяті люди вибирають відповідальну роботу з різних на те причин: вона престижніша, краще оплачується, сприяє розвитку особистості тощо. Водночас відповідальність у нас асоціюється зі стресами, тому помірковані й відповідальні працівники найчастіше стають затятими курцями. Логічним буде сказати, що наділені інтелектом і силою волі курці мають курити менше за решту. Але тут, як і в кожному аспекті куріння, факти суперечать логіці, якщо не до кінця розібратися безпосередньо в природі нікотинової пастки.

Безперечно, жінкам доводиться виконувати значно більше різних ролей і обов’язків, ніж середньостатистичним чоловікам. Донедавна після укладання шлюбу право власності на майно жінки переходило до її чоловіка. Колись і сама дружина вважалася власністю чоловіка. Споконвіку побутувала думка, начебто жінки здатні лише на брудну, чорну роботу, приміром домашню, а коли в неї не було власної родини – тим самим вона займалася поза домом: доглядала за хворими і немічними, працювала служницею. Навіть аристократки могли претендувати лише на доброчинну чи громадську діяльність.

Мені ніяково, коли чую, як на групових заняттях у клініці, відповідаючи на запитання про професію і місце роботи, жінки, потупившись, з відчуттям провини бурмочуть: «Просто домогосподарка».