Так чому ж цигарка після їжі видається нам смачною, а цигарка з тієї ж пачки, викурена після новорічної вечірки, – огидною? Тому, що має значення не саме куріння, а час, коли нарешті вдалося «почухати там, де свербить». Після їжі ви вже задовольнили дві потреби – голод і спрагу, – тому можете розслабитися. Цигарка, викурена після вечері, для нас приємніша, ніж після сніданку чи обіду: у першому випадку робочий день закінчився, можна нарешті відпочити. Це особливо відчутно, якщо ви вечеряєте в ресторані. Адже якщо ви домогосподарка, то з вечерею ваш робочий день не закінчується. У домашніх умовах ви не тільки шеф-кухар, але й офіціантка, і посудомийниця. А вечеря в ресторані – особлива подія, яка дає змогу розслабитися; до того ж, якщо ви вечеряєте в компанії друзів чи близької вам людини, нудьгувати вам не доводиться. Якщо ж трапезою відзначається якась урочиста подія (весілля, день народження, Різдво), то на радощах ви розслабляєтеся повністю. Звісно, у вашому житті вистачає турбот, але ж на кілька годин можна дозволити собі забути про них – і це лише посилює відчуття блаженства. Тобто такими вечорами ви перебуваєте у стані ейфорії.

Але хіба вам не доводилося під час таких посиденьок непомітно скидати під столом свої кращі туфлі? Так, вони ідеально доповнюють ваш образ, але чому в продажу завжди є всі розміри, крім вашого? Це ще один класичний приклад закону підлості. Річ у тім, що неможливо насолоджуватися справжнім і безумовним блаженством, коли на тобі тісні туфлі. Те ж саме стосується і нікотинової залежності. Курці не отримують насолоди від цигарки, викуреної після їжі, її смак мало чим відрізняється від смаку цигарок, які викурюються за інших обставин. Просто якщо вони не дозволять собі «почухати там, де свербить», їм не вдається розслабитися повністю. Без цигарок вони почуваються знедоленими і нещасними. У таких випадках різниця між курінням і утриманням від куріння – це не просто стан легкого збудження – це різниця між раєм і чистилищем. Ось чому смак цигарки після їжі чи напоїв здається таким приємним.

По суті, всі ці розмови про силу волі – заради того, аби відвернути вашу увагу.

Можна заперечити, що курці, які кинули курити, довідавшись про зв’язок між курінням і раком легенів, вчинили так тому, що були поміркованими і вольовими людьми. Можна також заявити, що ці люди були наляканими і слабовільними. Не важливо, якими вони були. Головне – вага плюсів переважила. Для деяких курців цей ризик раз і назавжди змінює розташування сил. Але на мене і на багатьох інших він не подіяв. Погано, що при спробі відмовитися від куріння сумарна вага «плюсів» починає знижуватися: ви вже не ризикуєте невиліковно занедужати. Кашель, астма і бронхіт невдовзі безслідно зникнуть. Ви більше не пускаєте гроші на вітер, не зневажаєте себе, як нікотинового раба. Тобто всі потужні стимули, які колись змушували вас кинути курити, швидко втрачають свою актуальність. Факти залишаються незмінними, змінюється лише ваше уявлення про них, а в протистоянні принципів воно відіграє вирішальну роль.

Поки знижується сумарна вага плюсів, збільшується вага мінусів на другій шальці терезів. Коли ви курили, то цигарки виснажували ваш гаманець. Але тепер у вас у кишенях знову з’явилися гроші, і ви можете зрідка дозволити собі пачку цигарок. Однак найсуттєвіше те, що, відмовляючись від куріння, ви вірили, ніби дійсно жертвуєте собою, адже кілька днів терпіли сверблячку, почуваючись знедоленим і нещасним. Ми прекрасно розуміємо, що сукупна вага плюсів, тобто причин стати некурцем, значно перевершує сукупну вагу мінусів. Але коли під впливом алкоголю чи стресових ситуацій ми проявляємо слабкість і безглуздість, то нам здається, що мінуси переважують плюси, тому закурюємо – усього одну цигарку. Але через нікотинову залежність знову потрапляємо до пастки, з якої намагалися втекти.

Отже, перестаньте вважати курців віхтями, а нездатність кинути курити – ознакою відсутності сили волі: відбувається протистояння принципів, у якому розташування сил постійно змінюється. А тепер подивімося правді в очі: від куріння ми не отримуємо жодної насолоди, від нього немає ніякої користі, воно руйнує нервову систему, позбавляє нас впевненості в собі, сміливості та здатності зосереджуватися і розслаблятися, воно не рятує від нудьги і стресу, але, разом із тим, спричиняє їх. Спробуємо уявити, що ніяких протистоянь і плутанини немає, що ви позбулися всіх наслідків промивання мозку і розумієте, що куріння нищить усе – у вас зникнуть і потреба, і бажання закурювати нову цигарку. Якщо ж відсутні і потреба, і бажання курити, то вам не потрібна ніяка сила волі, аби позбутися цієї пристрасті – незалежно від того, наскільки ви сильні чи слабкі. Сила волі лише спантеличує нас.

Якщо я, розповідаючи про силу волі, відволікаю вашу увагу від основного, то чому ж приділяю їй стільки часу? Пояснюю: наркотична залежність страшна ще й тим, що її жертви переконані, ніби мають певні фізичні чи психологічні вади, тому без допомоги наркотику неспроможні радіти життю чи долати стреси. Ясно і зрозуміло одне: куріння не посилює наші фізичні можливості, не допомагає нічим і не дає змоги насолодитися життям. Фізична і психологічна слабкість, які спостерігаються у курців, не є наслідком природного процесу, вони спричинені дією наркотику.

Є й такі курці, які прекрасно розуміють, що нікотинова залежність лише створює ілюзію насолоди і розради, вони переконані, що ніколи не куритимуть, і радіють з того. Проте їм усе-таки здається, ніби в їхньому житті чогось бракує. Ось типовий уривок із листа Фіони:

Лист Фіони викликав у мене співчуття, звісно, я міг їй допомогти. Її бажання подолати спокусу вражає! Переконаний, що більшість курців, потрапивши в таку ситуацію, знову стали б жертвами нікотинової пастки. Тож я запитав у Фіони, як би вона почувалася, повертаючись у не самотній дім. Відповідь була очевидною: набагато краще. Ми маємо справу із досить розповсюдженим синдромом «маленької нагороди». Такі нагороди мають особливе значення для людей, які живуть одноманітним або ж напруженим життям. Кинути курити легше, коли усвідомлюєш, що куріння якраз заважає зосереджуватися і псує нерви (при цьому не відчуваєш потреби будь-чим замінити його!). Та коли куріння сприймаєш як нагороду, то втрачати її досить важко, навіть якщо переваги такої нагороди ілюзорні.

Колишнім курцям я кажу: «Яка проблема? Такого ж ефекту можна досягти, якщо носити тісні туфлі: хочеш отримати нагороду – на кілька хвилин зніми їх». Таке вирішення проблеми їх не влаштовує, вони думають, що я жартую.

Але таким чином я допомагаю курцям побачити справжній стан речей. Фіону мучила реальність повернення в порожній дім. Сподіваюся, що проблема вже позаду. Добре, що Фіоні вистачило здорового глузду зрозуміти: не варто боротися з нещастям, повертаючись у ту ж саму пастку і створюючи при цьому ще більше проблем. Аналогічно раджу курцям і в інших ситуаціях, коли вони сприймають цигарку як маленьку винагороду. Коли ви не вірите, що варто лише скинути тісне взуття, аби позбутися тортур, то який сенс дурити себе, запевняючи, що вирішити проблему може різновид матерії, визнаний у західних країнах убивцею номер один? Ваше життя одноманітне і напружене? Отже – змініть його! Можливо, згодом ви зрозумієте, що стрес і журба полишать вас і без куріння (свого часу мій здоровий глузд осягнув це!). Фіона змогла усвідомити, що цигарка нічого не змінить. А мені вдалося переконати її, що коли вона це розуміє і не збирається починати курити знову, безглуздо мучити себе думками про цигарки!