Скільки цигарок із тисяч викурених вами запам’яталося вам надовго? Чи часто вам доводилося глибоко затягнутися і подумати: «Це було чудово!»? Ви коли-небудь говорили собі: «Добре, що я почала курити. Мені пощастило, що я стала курцем»? Чи ви втяглися поступово, як усі, намагаючись не думати про те, що відбувається, нечітко пообіцявши собі, що колись таки кинете курити?
Згадаємо слова Емми Фройд:
«Єдиною подією у моєму житті, про яку я по-справжньому жалкую, стала перша цигарка – я викурила її, коли мені виповнилося чотирнадцять. Через дванадцять років я вже викурювала по двадцять цигарок на день, і мені це подобалося, хоча я й боялася, що куріння негативно вплине на моє здоров’я».
Одразу кидається в око її внутрішня боротьба. Якщо Емма щиро жалкувала, що почала курити, залишається припустити, що мінуси куріння значно переважали його плюси. Емма чітко дала зрозуміти, чим викликані ці мінуси, але жодних натяків не зробила на те, за що вона любила куріння. Дивно, але це загальна проблема всіх курців, незалежно від віку і стажу куріння. Для молоді прилучення до цигарки починається зі слів: «Голова йде обертом!» Запитайте цих людей, чи готові вони витратити 50 тисяч фунтів стерлінгів і піддати себе ризику занедужати невиліковною хворобою тільки для того, аби відчути це запаморочення. Адже можна просто закрити очі та обернутися навколо себе! Не дивно, що це бентежить мого співрозмовника.
Нагадаю: Емма написала наведені слова через кілька місяців після того, як кинула курити, – тоді вона ще вірила, що курити їй по-справжньому подобається. Лише цим можна пояснити, чому вона знову почала курити: Емма забула по- збутися наслідків промивання мозку.
Людська натура влаштована так, що ми легко забуваємо погане, але дбайливо зберігаємо у своїй пам’яті все добре. Тому й народився вираз «старі добрі часи» – коли можна було браво підкотити до шикарного ресторану в екіпажі, запряженому четвіркою коней, з’їсти по-справжньому смачний обід, послухати найкращий концерт у рідному місті та ще й отримати здачу з фунтової купюри. Але нам властиво випускати з уваги те, що тоді ж чимало громадян було без роботи, не кажучи вже про гроші, а більшість наших співвітчизників взимку бігали по холоду вдовольняти свої потреби до «зручностей» у дворі та й з кранів текла тільки холодна вода.
Якщо ж звернутися до досвіду курців, то нам пригадується лише погане. Саме тому майже всі ми пам’ятаємо, як викурили першу цигарку, – не тому, що вона була чудовою, а тому, що від неї нас ледь не вивернуло. Ми також пам’ятаємо, як колись бігали в пошуках цілодобового магазину, щоб купити серед ночі цигарки, аби тільки приборкати паніку. Майже всі ми любимо викурити цигарку після їжі, але чи запам’ятався вам хоч один такий обід із багатьох тисяч? Радше у пам’яті спливуть вечірки, безнадійно зіпсовані забороною курити. Жінка, історію якої ми вже наводили як приклад, ніколи не забуде, як почала панікувати, втративши дві останні цигарки, а Мері довго пам’ятатиме, як намагалася зіскребти гірчицю з цигарок, і ту ненависть до себе за те, що перетворилася на нікотинову рабиню.
Якщо ви вважаєте, що викурюєте певну кількість цигарок тільки тому, що привчили себе до цього, то логічно буде припустити, що можливий і незворотний процес. Тобто якщо можна змусити себе поступово курити менше, то звичка залишиться і згодом навіть зникне бажання збільшувати кількість цигарок. Ба більше, звичкою стане і відсутність будь-якої потреби чи бажання хапатися за цигарку. Усе досить просто і зрозуміло. Чому ж цього не відбувається? Чому курці, яким вдалося відмовитися від шкідливої звички за допомогою вольового методу, як і раніше, час від часу мріють закурити – навіть після того, як загасять свою останню цигарку? Чому переважна більшість знову попадає на той же гачок?
ВІДПОВІДЬ ОЧЕВИДНА: КУРІННЯ – НЕ ЗВИЧКА, А НІКОТИНОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ.
Ми з’ясували, що зменшення кількості цигарок – то марна справа. Від цього ми не станемо ані колишніми курцями, ані курцями, які згадують про цигарки час від часу. Тільки-но ви зрозумієте сутність нікотинової пастки, як у вас виникне думка: спроби скоротити кількість цигарок просто переконують мене, що без них я не здатна радіти життю та долати стреси.
Уявіть собі, що «маленьке чудовисько» – це нестерпна сверблячка. Яка наша природна реакція на звичну сверблячку? Правильно: ми чухаємо те місце, де свербить. Напевно, ви погодитеся з моєю дружиною Джойс, що від почісування нам стає тільки гірше. Можливо, ви разом з нею і праві. Але я краще погоджуся чесати деякі укуси комарів, попри те що розчісую їх до крові, аніж терпітиму те подразнення. Сверблячку можна порівняти з курінням: поки куриш, ти відчуваєш полегшення, навіть не підозрюючи, що воно тимчасове.
Дозвольте мені ненадовго ухилитися від теми. Свого часу виробники тютюнової продукції рекламували свій товар, вживаючи слова «задовольняти» або «отримувати насолоду». Не треба бути генієм, аби зробити висновок: досягти задоволення неможливо, якщо до цього не почувався незадоволеним. Розглянемо кілька прикладів. Ми втамовуємо голод, спрагу, сексуальні потреби. Але цигаркою вдовольнитися неможливо. Від неї можна отримати насолоду лише за умови виникнення нікотинової «сверблячки». Хоча (і я вже говорив про це) то лише тимчасове зцілення, оскільки саме нікотин і спричинив оту «сверблячку». Некурці з такими проблемами взагалі не стикаються.
Коли ми лишень починаємо курити, то періоди між «розчісуванням місця, що свербить» і «поновленням свербіння» ще досить великі. Але досить скоро ми вже починаємо купувати цигарки регулярно, курити з певною періодичністю (не тільки за компанію), і врешті-решт нас охоплюють приступи паніки, коли закінчуються цигарки. Усі ці зміни відбуваються не тому, що у нас виробилася звичка, – просто така натура чудовиська. Ми набуваємо імунітету полегшення, «сверблячка» стає перманентною, так само часто виникає і природне бажання «почухати там, де чухається». Тобто ми куримо одну цигарку за іншою.
Проте чому не всі стають затятими курцями? Тому, що для постійного куріння – цигарка за цигаркою – потрібні дуже міцні легені, повірте мені. Чимало курців фізично не витримують більше п’яти-десяти цигарок на день. Інші курять час від часу, тому що можуть дозволити собі лише такі витрати. Більшість із них, ще не отримавши нікотинової залежності, курять зрідка не тому, що вони розумніші за решту курців. Просто ці люди не можуть змиритися з негативним впливом нікотину, або їм не по кишені значні витрати в процесі звикання, або ж їм просто пощастило мати друзів, які з якихось причин не потрапили до нікотинової пастки.
Зараз багато жінок курять час від часу з кількох причин – усі вони пов’язані з докорами сумління, презирством до себе і постійним застосуванням самодисципліни. Розповсюджена причина обмеження кількості викурених цигарок – приклад, який жінки надають дітям і онукам. Випадок Христини – типовий, у чомусь потішний, але разом із тим зворушливий:
«Я і без того потерпала від докорів сумління, розуміючи, що є поганим прикладом рідній дочці Сарі. Коли вона поверталася зі школи і читала мені лекції про шкідливість куріння, розповідаючи, як їй страшно, що я помру, то я всіма силами намагалася відмовитися від куріння. Початок був успішним, я пишалася собою. Коли я вже думала, що перемогла, то одного вечора, поклавши Сару спати, вирішила, що заслуговую на маленьку винагороду. Навряд чи одна цигарка мені зашкодить. Не варто й говорити, що звичка повернулася, а одна цигарка згодом перетворилася на декілька. Відверто кажучи, невдовзі я щовечора викурювала одну цигарку за одною. Проте згодом мене викрили. Якось Сара довго не могла заснути. Розлютившись, я пішла з її спальні. Хоча й розуміла, що Сара ні в чому не винувата, але без куріння не могла більше витерпіти ані хвилини. Щойно я закурила і зайнялася посудом, як дитячий голосок за моєю спиною вимовив: “Матусю, хіба ти куриш?” Я підставила цигарку під струмінь води, обернулася і зуміла вимовити: “Звісно що ні, люба”. По щоках у Сари котилися сльози. Я також розревілася. Я брехала рідній дочці… Від хвилювання я (не повірите!) знову закурила – у неї на очах. Я проклинала себе, проте не лише не змогла зупинитися, але й курила весь наступний день, майже без упину. Будь ласка, ви можете допомогти мені?»
