— Прекрасно розумію, — сказала Беата. — Значить, обоє вони перебувають поза досяжно можливою лінією вогню. А цього тижня ти тут сам-один. І по буднях можеш займатися, чим захочеш.

Харрі тихо засміявся:

— Люба Беато, можливо, я не занадто ясно висловився. Я хочу саме цього — викладати. Передавати знання.

— З нами Столе Еуне, — вступила в розмову Катрина.

— Пощастило йому, — відповів Харрі. — І вам. Він знає про серійні вбивства стільки ж, скільки й я.

— Упевнений, що він знає не більше за тебе? — запитала Катрина, усміхаючись і піднімаючи вгору брову.

Харрі розсміявся:

— Хороша спроба, Катрино. Гаразд. Він знає більше.

— Господи, — сказала Катрина. — Куди подівся інстинкт конкуренції?

— Ви троє, та ще Столе Еуне — краща команда для цієї справи. У мене зараз наступне заняття, так що…

Катрина повільно похитала головою:

— Що з тобою сталося, Харрі?

— Тільки добре, — відповів Харрі. — Зі мною сталося тільки добре.

— Прийнято і зрозуміло, — сказала Беата, підводячись. — Але я все-таки хочу запитати: чи можемо ми вряди-годи звертатися до тебе за порадами?

Вона помітила, що він збирається відмовитися, і поспішно випалила:

— Не відповідай одразу. Я зателефоную тобі пізніше.

Через кілька хвилин після того, як Харрі помчав до аудиторії, куди вже зайшли студенти, Беата, стоячи в коридорі, подумала: можливо, це правда, що любов жінки може врятувати чоловіка? І в даному випадку вона сумнівалася, що почуття обов'язку іншої жінки здатне знову загнати чоловіка в пекло. Але саме це їй потрібно було зробити. Він здавався таким убивчо-здоровим і щасливим. Беата охоче не турбувала б його. Але вона знала, що вони скоро з'являться знову — примари убитих колег. І Беата подумала: це не останні.

Вона передзвонила Харрі, як тільки повернулася до Котельні.

Ріко Херрем прокинувся і здригнувся.

Блимнувши в темряві, він сфокусував погляд на білому екрані за три ряди від нього, де жирна тітка відсмоктувала у коня. Він відчув, як люте биття пульсу затихає. Для паніки немає приводу, він усе ще знаходиться в «Рибній крамниці», просто він відчув вібрацію, коли глядач, що знову увійшов, всівся позаду нього, і від цієї вібрації прокинувся. Ріко відкрив рота, намагаючись заковтнути трохи кисню з повітря, просоченого потом, тютюновим димом і чимось, що могло бути запахом риби, але не було ним. Ось уже майже сорок років «Рибна крамниця» Муена пропонувала покупцям оригінальну комбінацію з порівняно свіжої риби з прилавка і відносно свіжих порножурналів з-під прилавка. Коли Муен продав магазин і вийшов на пенсію, щоб систематично вбивати себе алкоголем, нові хазяї відкрили в підвалі цілодобовий кінозал, де крутили жорстке порно. А коли відеокасети і DVD забрали у них клієнтів, вони стали розшукувати і показувати фільми, яких у Мережі було не знайти, принаймні без ризику потрапити у поле зору поліції.

Звук був зменшений настільки, що Ріко чув, як люди, що сидять навколо нього, дрочать у темряві. Йому пояснили, що в цьому увесь сенс, що саме тому звук так сильно приглушений. Сам він давно переріс юнацький захват від групового дрочіння і сидів тут не для цього. Не для цього він заявився сюди відразу після звільнення і просидів тут дві доби, уриваючись тільки на необхідні короткі перерви, щоб поїсти, посрати і купити бухла. У нього в кишені залишалися ще чотири пігулки рогіпнола. Потрібно буде розтягти задоволення.

Звичайно, він не міг провести залишок життя у «Рибній крамниці». Але він переконав маму позичити йому десять тисяч крон, і доки тайське посольство оформляє йому візу на тривалий термін, «Рибна крамниця» дарує йому темряву й анонімність, завдяки яким його неможливо знайти.

Ріко вдихнув повітря, що складалося, здавалося, виключно з азоту, аргону і вуглекислого газу. Він подивився на годинник. Стрілка, що світилася, вказувала на шість. Ранку чи вечора? Тут, усередині, стояла вічна ніч, але зовні має бути вечір. Почуття задухи накочувалося і відступало. Тільки не клаустрофобія, тільки не зараз. Спочатку він повинен залишити країну. Поїхати. Чимдалі від Валентина. Дідько, як же він скучив за камерою. За безпекою. Самотністю. За повітрям, яким можна дихати.

Жінка на екрані працювала без утоми, але їй довелося пересунутися услід за конем, що зробив декілька кроків вперед, і вона зникла з кадру.

— Привіт, Ріко.

Він застиг. Голос тихо прошепотів ці слова, але Ріко здалося, що йому у вухо встромилася бурулька.

— «Друзі Ванесси». Справжня класика вісімдесятих. Ти знав, що Ванесса загинула під час зйомок? Її затоптала кобила. З ревнощів, чи що, як гадаєш?

Ріко хотів обернутися, але його зупинила рука, яка схопила чоловіка за шию і тримала міцно, як гайковий ключ. Він хотів закричати, але рука в рукавичці вже затулила його рот і ніс. Ріко вдихнув запах кислої сирої шерсті.

— Я розчарований тим, як просто виявилося тебе знайти. Кіно для збоченців. Досить очевидно, правда? — тихий сміх. — До того ж твій червоний череп світиться тут, як маяк. Здається, у тебе зараз погострення екземи, Ріко? Екзема загострюється під час стресу, знаєш?

Рука, що закривала ніс, злегка послабила хватку, і Ріко зміг удихнути трохи повітря. Пахло вапняним пилом і лижним мастилом.

— Ходять чутки, що в Ілі ти базікав із жінкою з поліції, Ріко. У вас є щось спільне?

Рука у вовняній рукавичці відкрила йому рота. Ріко важко дихав, у роті було абсолютно сухо.

— Я нічого не сказав, — прохрипів він. — Присягаюся. Навіщо мені це? У мене ж через пару днів термін закінчувався.

— Гроші.

— У мене є гроші!

— Ти витратив усі свої гроші на «колеса», Ріко. Готовий посперечатися, що у тебе в кишені лежать пігулки.

— Я не брешу! Післязавтра я відлітаю до Таїланду. У тебе не буде проблем через мене, обіцяю.

Останні його слова прозвучали, як благання смертельно зляканої людини, але йому було наплювати. Він справді був смертельно наляканий.

— Розслабся трохи, Ріко. Я й не думав завдавати шкоди моєму татуювальнику. Адже людина може покластися на того, хто колов голкою його шкіру. Чи як?

— Ти можеш на мене покластися.

— Добре. Паттая — звучить непогано.

Ріко не відповів. Він нічого не говорив про те, що збирається до Паттаї, тож звідки він… Ріко трохи не перекинувся назад, коли його співрозмовник підвівся, схопившись за спинку його крісла.

— Мені вже час, потрібно робити свою роботу. Насолоджуйся сонцем, Ріко. Я чув, воно корисне для екземи.

Ріко обернувся і подивився вгору. Ця людина прикрила нижню частину обличчя хусткою, і було так темно, що Ріко не зміг розгледіти навіть його очей. Чоловік різко нахилився до нього:

— А ти знаєш, що коли вони робили розтин Ванесси, то виявили у неї венеричні захворювання, до того часу невідомі науці? Тримайся свого виду, це моя тобі порада.

Ріко подивився услід людині, що швидко рухалася до виходу. Побачив, як той прибирає від обличчя хустку. Устиг побачити, як зелене світло таблички «Вихід» висвітило очі чоловіка, перш ніж той зник за чорною шторою. Ріко здалося, що в приміщення знову хлинуло повітря, і він втягував його в себе, дивлячись на примарну постать людини при табличці «Вихід».

Ріко був збентежений.

Він був живий і збентежений від того, що почув. Збоченці не полінувалися позначити запасні виходи — вони завжди позначені. Але головне — це був не він. Голос той самий, сміх теж. Але чоловік, якого він соту частку секунди бачив у світлі таблички, був не він. Не Валентин.

— Значить, ось куди ти переїхав? — сказала Беата, оглядаючи велику кухню.

На пагорби Хольменколлен і сусідні вілли за вікном уже опустилася пітьма. Жодна з цих вілл не схожа була на іншу, але їх спільною рисою було те, що вони були як мінімум удвічі більші за будинок у східній частині Осло, який дістався Беаті в спадок від мами. Навколишні паркани були вдвічі вищі, у них були гаражі на дві машини, а на поштових скриньках були написані подвійні прізвища через дефіс. Беата знала, що у неї безліч забобонів відносно західного Осло, але все одно Харрі Холе виглядав у цій обстановці досить дивно.