— Але у випадку з Юдасом у жорстокості була певна мета, — сказала Беата. — Замаскувати власну втечу.

— Якщо події і справді розгорталися таким чином, — відповів Бйорн Гольм, — того зека, з яким говорила Катрина, навряд чи можна назвати найнадійнішим свідком.

— Вірно, — сказала Катрина. — Але я йому вірю.

— А чому так?

Катрина іронічно посміхнулася:

— Як там Харрі говорив? Інтуїція — це сума безлічі дрібних, але абсолютно конкретних речей, яким мозок ще не встиг дати визначення.

— Може, відкопаємо труп і перевіримо? — запитав Еуне.

— Як би ж то, — пирхнула Катрина.

— Кремували?

— За тиждень до цих подій Валентин склав заповіт, у якому просив після смерті кремувати його якнайшвидше.

— І відтоді про нього ніхто нічого не чув, — сказав Гольм. — Доки він не пришив Веннеслу і Нільсена.

— Саме таку версію представила мені Катрина, — відповів Гуннар Хаген. — Версія ще слабенька і, м’яко кажучи, досить зухвала, але, поки наша слідча група намагається добитися результатів по інших версіях, я хочу дати шанс цій. Саме тому я зібрав вас тут сьогодні. Я хочу, щоб ви склали маленьку групу особливого призначення, яка перевірить цей — і тільки цей — слід. Інші нехай розслідує велика слідча група. Якщо ви візьметеся за це завдання, то звітуватимете безпосередньо переді мною, і… — Він покашляв, звук його кашлю був схожий на короткі гучні постріли. — …і тільки переді мною.

— Ага, — сказала Беата, — тобто…

— Так, ви працюватимете таємно.

— Таємно від кого? — запитав Бйорн Гольм.

— Від усіх, — відповів Хаген. — Абсолютно від усіх, окрім мене.

Столе Еуне прочистив горло:

— А конкретніше — від кого?

Хаген великим і вказівним пальцями перекочував туди-сюди складку шкіри на шиї. Повіки його наполовину заплющилися, як у ящірки на сонечку.

— Від Бельмана, — твердо вимовила Беата. — Від голови поліції.

Хаген ляснув руками:

— Мені просто потрібні результати. Ми добилися успіху, коли ще при Харрі створили незалежну маленьку групу. Але начальник поліції заборонив це робити. Він хоче, щоб працювала велика група. Можливо, мої слова здадуться вам криком відчаю, але у великої групи повністю вичерпалися ідеї, і ми просто зобов’язані упіймати цього вбивцю поліцейських. Не упіймаємо — все розвалиться. Якщо ж почнеться конфронтація з головою поліції, звісно ж, я цілком і повністю візьму відповідальність на себе. У такому разі я скажу йому, ніби не повідомив вас про те, що він не поінформований про роботу вашої групи. Але я, звичайно, розумію, в яке становище ставлю вас, тому вам вирішувати, вплутуватися в це чи ні.

Погляди усіх присутніх звернулися до Беати Льонн. Усі знали, що насправді рішення прийматиме вона. Якщо вона погодиться, то і вони погодяться. А якщо відмовиться…

— Обличчя демона у нього на грудях, — сказала Беата, взяла зі столу фотографію і стала її роздивлятися. — Він схожий на істоту, яка хоче вирватися назовні. Геть з в’язниці. Геть із власного тіла. Чи з власного мозку. Прямо як Сніговик. Можливо, він один із них, — вона підвела очі й усміхнулася. — Я у справі.

Хаген обвів поглядом інших. Усі по черзі кивнули.

— Добре, — сказав Хаген. — Я керуватиму звичайною слідчою групою, як і раніше, а Катрина формально керуватиме цією. А оскільки вона працює в поліцейському окрузі Бергена і Хордаланна, вам формально не обов’язково звітувати перед начальником поліції Осло.

— Ми працюємо на Берген, — сказала Беата. — Ну, а чом би й ні? Вип’ємо ж за Берген, друзі!

Усі підняли келихи.

Коли вони вийшли з «Юстіцена», почався дрібненький дощ і повітря наповнився запахами гравію, бензину й асфальту.

— Дозвольте скористатися нагодою і подякувати вам за те, що знов покликали мене, — сказав Столе Еуне, застібаючи пальто фірми «Бербері».

— Переможці знову на коні, — посміхнулася Катрина.

— Прямо як за старих добрих часів, — вимовив Бйорн, задоволено поплескавши себе по животу.

— Майже, — сказала Беата. — Бракує однієї людини.

— Агов! — зупинив її Хаген. — Ми домовилися більше не говорити про нього. Його більше немає, і з цим нічого не поробиш.

— Він ніколи не залишить нас назовсім, Гуннаре.

Хаген зітхнув, подивився на небо і знизав плечима:

— Може, й так. У Державній лікарні чергувала одна студентка Поліцейської академії. Вона запитала мене, чи бували випадки, коли Харрі Холе не зміг розкрити вбивство. Спочатку я подумав, що питання поставлене з цікавості, оскільки вона проводила час у безпосередній близькості від тієї людини. Я відповів, що справу Густо Ганссена так і не прояснили до кінця. А сьогодні я дізнався, що моєму секретареві зателефонували з Поліцейської академії й попросили копію саме цієї справи, — Хаген сумно посміхнувся. — Можливо, попри все, він уже стає легендою.

— Харрі завжди пам’ятатимуть, — сказав Бйорн Гольм. — Кращого за нього немає нікого, з ним навіть поруч ніхто не стояв.

— Може, й так, — відповіла Беата. — Але тут стоять четверо, які, дідько б нас побрав, недалеко від нього пішли! Хіба ні?

Вони подивилися одне на одного. Кивнули. Попрощалися, обмінявшись швидкими короткими рукостисканнями, і пішли в трьох різних напрямах.

Мікаель Бельман бачив фігуру над мушкою пістолета. Він примружив одне око і повільно відвів курок назад, слухаючи, як б’ється його серце: спокійно, але доволі потужно. Він відчував, як кров приливає до кінчиків пальців. Фігура не ворушилася, хоча йому здавалося, що вона рухається. Усе тому, що сам він не міг стояти спокійно. Він відпустив курок, зробив вдих і знову зосередився. Знов упіймав фігуру на мушку. Вистрелив. Побачив, як фігура здригнулася. Здригнулася так, як потрібно. Супротивник помер. Мікаель Бельман знав, що потрапив йому в голову.

— Везіть труп сюди, ми зробимо розтин! — прокричав він, опускаючи свій «Хеклеркох P30L» і знімаючи захисні навушники й окуляри.

Він почув електричний гул і спів дроту, по якому до нього пливла фігура, що різко зупинилася за півметра від нього.

— Добре, — сказав Трульс Бернтсен, відпустив перемикач, і гул припинився.

— Нормально, — відповів Мікаель, вивчаючи паперову мішень, покриту рваними дірками на торсі і голові, а потім кивнув у бік мішені зі знесеною головою на сусідній доріжці: — Але не так добре, як у тебе.

— Нормально для атестації. Чув, цього року її не пройшли десять цілих два десятих відсотка.

Трульс натренованими руками змінив свою мішень, натиснув на перемикач, і нова фігура із співом рушила в зворотну дорогу. Вона зупинилася біля металевої пластини із зеленими плямами за двадцять метрів від них. Мікаель почув легкий жіночий сміх, що долинув з однієї з доріжок з лівого боку. Він побачив, як двоє дівчат схилилися одна до одної і поглядають на них. Напевно, студентки академії, які його упізнали. Усі звуки в цьому приміщенні мали свою частоту, тому, незважаючи на гуркіт пострілів, Мікаель чув, як рветься папір і вдаряється свинець об металеву пластину позаду мішеней. Після цього лунав неголосний металевий дзенькіт кулі, що падала в коробку. Коробки стояли під мішенями і слугували своєрідними збирачами використаних куль.

— Більше десяти відсотків наших співробітників на практиці не в змозі захистити ні себе, ні інших. Що голова поліції думає з цього приводу?

— Не усі поліцейські мають можливість так багато вправлятися в стрільбі, як ти, Трульсе.

— У якого так багато вільного часу, ти хочеш сказати?

Трульс розсміявся неприємним хрюкотливим сміхом. Мікаель Бельман придивився до свого підлеглого і друга дитинства. Гострі зуби, що безладно стирчали врізнобіч (батьки не спромоглися виправити), червоні ясна. Усе в ньому було таке саме, як і раніше, проте щось змінилося. Може, справа в новій зачісці? Чи в тимчасовому усуненні? Такі речі здатні впливати на людей, які раніше вважалися не надто чутливими. А може, вони впливають саме на тих, хто не звик постійно провітрювати свої почуття, хто тримає їх усередині і сподівається, що з часом вони зникнуть. Ось такі люди могли зламатися. Пустити собі кулю в скроню.