У рації знову пролунали голоси.

Він зрозумів, про що вони говорять.

Зрозумів, що вони планують.

День "Ікс" повільно добігав до кінця.

У рації лунало тихе потріскування.

Катрина Братт обернулася на тонкій підстилці, знову підняла бінокль і навела його на будівлю в Бергсліа. Темно і тихо. Як і упродовж майже усієї останньої доби.

Скоро щось має статися. Через три години настане новий день. Дата буде невідповідною.

Катрина тремтіла від холоду, але могло бути й гірше. Удень було майже десять градусів тепла, без опадів. Але після заходу сонця температура знизилася, і Катрина почала мерзнути, хоча на ній була зимова білизна і пуховик, який, за твердженням продавця, був "на вісімсот за американською шкалою, а не за європейською, ось як". Продавець говорив щось про тепло, поділене на вагу. Чи про кількість пір’я на одиницю об’єму? Зараз єдине, чого їй хотілося, — це мати куртку, теплішу, ніж на вісімсот. Теплу, як коханий, до якого можна пригорнутися.

У самому будинку поста не було, вони вирішили не ризикувати бути поміченими подорозі всередину або назовні. Навіть під час огляду вони паркувалися далеко від будинку й обережно пересувалися на великій відстані від нього групами не більше двох чоловік, і обов’язково у штатському.

Катрині призначили місце на невеликому пагорбі в лісі Бергскуген, оддалік того місця, де розмістилися бійці "Дельти". Вона знала їхні позиції, але не бачила їх, навіть розглядаючи місця дислокації у бінокль. Але вона знала, що там чотири снайпери, котрі прикривають кожен свою сторону будинку, й одинадцять чоловік, готових кинутися на штурм, і їм буде потрібно не більше восьми секунд, щоб дістатися до будинку.

Вона ще раз поглянула на годинник. Залишилося дві години п’ятдесят вісім хвилин.

Наскільки їм було відомо, перше вбивство сталося під вечір, але встановити точний час смерті у разі, коли труп порізаний на шматки максимум по два кілограми, було неможливо. Та все ж час здійснення повторних убивств якось збігався з часом здійснення первинних, тому до того, що цієї ночі нічого не станеться, вони були готові.

Із заходу в їхньому напрямку летіли хмари. Обіцяли погоду без опадів, але буде темнішати і видимість погіршає. З іншого боку, можливо, трохи потеплішає. Звичайно, потрібно було узяти з собою спальний мішок. Завібрував мобільник.

— Що відбувається? — запитала Беата.

— Нічого, про що можна доповісти, це точно, — відповіла Катрина, почухуючи шию. — Крім того, що глобальне потепління — встановлений факт. Тут повно мошви. Це у березні.

— Ти хочеш сказати — комарів?

— Ні, мошва. Це такі… ну, таких повно у нас у Бергені. Чи були цікаві телефонні дзвінки?

— Ні. Тут у нас тільки сирний поп-корн, "Пепсі Макс" і Гебріел Бірн. Скажи, він кльовий чи в міру підстаркуватий?

— Кльовий. Ти дивишся "Пацієнтів"?[38]

— Перший сезон. Диск три.

— Не думала, що ти любиш калорії та DVD. А тренувальні штани для бігу є?

— Із дуже вільною резинкою. Повинна ж я скористатися шансом побути гедоністкою, поки моє золотко у від’їзді.

— Поміняємося?

— Ні. Мені потрібно покласти слухавку, на випадок якщо дзвонитиме наш принц. Тримай мене в курсі справ.

Катрина поклала телефон поряд із рацією, взяла бінокль і подивилася на дорогу перед будинком. У принципі, він міг з’явитися звідки завгодно. Звичайно, навряд чи він полізе через ґрати, що з двох сторін обгороджують рейки, по яких тільки що промчав потяг метро, але якщо він рухатиметься з боку площі Дамплассен, то може піти по одній з численних лісових стежин. Або проникнути через сади сусідських будинків по вулиці Бергсліа, особливо коли небо затягне хмарами, і стане зовсім темно. Але якщо він почувається у безпеці, то ніщо не завадить йому прийти сюди просто дорогою. Якийсь чоловік на старому велосипеді ледве повз угору по схилу, хилячись туди-сюди; можливо, він був не зовсім тверезий.

Хотілось би знати, що Харрі робить сьогодні увечері…

Навіть сидячи навпроти Харрі, не можна було точно вгадати, чим він займається. Потайний Харрі. Не такий, як усі. Не такий відкритий, як Бйорн Гольм, який учора повідомив її, що, сидячи біля телефону в очікуванні дзвінка, по черзі слухатиме усі диски Мерла Хаггарда і їстиме домашні пиріжки з лосятиною із Скреї. А коли Катрина наморщила носик, він сказав, що після того, як усе залишиться позаду, хай йому грець, він запросить її на мамині пиріжки з лосятиною і з картоплею фрі і посвятить у таємниці музики кантрі. Єдині таємниці, що були йому відомі. Не дивно, що хлопець неодружений. Коли вона ввічливо відхилила пропозицію, він, схоже, пошкодував, що взагалі це зробив.

Трульс Бернтсен їхав по району Квадратурен — як майже кожен вечір останнім часом. Він їхав то швидше, то повільніше, то туди, то сюди. Вулиці Дроннінгенс-гате, Кіркегата, Скіппергата, Недре-Шлоттс-гате, Толлбугата. Це його місто. Це місто знову належатиме йому.

На поліцейській хвилі не припинялося базікання. Коди, призначені для нього, Трульса Бернтсена, це від нього потрібно було приховувати те, що відбувається. І ці ідіоти думали, що досягли успіху, що він нічого не зрозумів! Але вони його не обдурять. Трульс Бернтсен поправив дзеркало і кинув погляд на службовий пістолет, що лежав на куртці на передньому сидінні. Як завжди, усе навпаки. Це він їх обдурить.

Жінки на тротуарах не звертали на нього уваги, вони упізнавали машину і розуміли, що він не купуватиме їхні послуги. Молодий, сильно нафарбований юнак у занадто тісних штанях обвивався навколо стовпа зі знаком "Парковка заборонена", як навколо жердини. Він виставив наперед стегно і надув губи, дивлячись на Трульса, який відповів йому піднятим угору середнім пальцем.

Здавалося, темрява густішала. Трульс нагнувся до лобового скла і подивився вгору. Із заходу насувалися хмари. Він зупинився на червоне світло і знову подивився на сусіднє сидіння. Він обманював їх раз по раз і ось-ось обдурить знову. Це його місто, ніхто не зможе заявитися і відібрати його просто так у Трульса.

Він засунув пістолет у бардачок. Знаряддя вбивства. Це було так давно, але він досі бачив перед очима його обличчя. Обличчя Рене Калснеса. Слабовільна, по-дівочому гарненька пичка гомика. Трульс ударив рукою по керму. Давай же зелений, чорт забирай!

Спочатку він побив його кийком.

А потім вийняв свій службовий пістолет.

Навіть у кривавому місиві обличчя Трульс розгледів благання і почув безсловесне благальне шипіння, як із проколотого колеса велосипеда. Марно.

Він вистрелив у перенісся, побачив, як сіпнулася голова, ніби в кіно. Потім він скинув автомобіль з обриву і поїхав звідти. Від’їхавши на чималу відстань, він обтер палицю і викинув її в лісі. Удома в шафі у спальні в нього були запаси. Зброя, прилади нічного бачення, куленепробивний жилет і навіть рушниця "Мерклій", яка, на загальну думку, досі знаходиться на складі доказів і конфіскату.

Трульс їхав тунелями у череві Осло. Праві політики-автомобілісти називали ці нещодавно побудовані тунелі життєво необхідними кровоносними судинами столиці. Представник екологічної партії у відповідь назвав їх "кишківником" міста: може, вони й потрібні, але пересувалося ними в основному лайно.

Трульс маневрував між спусками і майданчиками кругового руху, дотримуючись покажчиків, розміщених згідно зі старою традицією Осло: ти повинен прекрасно знати місто, щоб не спійматися на жарти Управління дорожнього руху. Ось він піднявся вгору. Східний Осло. Його район. На поліцейській хвилі пролунало кудкудакання. Один із голосів заглушив металевий скрегіт. Метро. От ідіоти! Вони що, справді думали, що він не зуміє розшифрувати їхні дитячі коди? Вони були на Бергсліа. Перед жовтим будинком.