— М-м-м…

— Убивця дзвонить їм, видає себе за поліцейського, що працює на місці злочину, бо… тому що воно потенційно є місцем, де кат поліцейських може завдати нового удару, і… і… — Беата смикнула сережку, виплавлену з форменого ґудзика, — і говорить, що їм потрібна його допомога, щоб реконструювати первинне вбивство!

Коли Харрі засміявся, вона подумала, що усміхається, як школярка, яка щойно дала вчителеві правильну відповідь, і зашарілася від цього.

— Тепліше, тепліше! Якщо врахувати обмеження щодо наднормових, я думаю, Міттет здивувався, що його викликали посеред ночі, а не в робочий час, коли все спокійно.

— Я здаюся.

— Ну ж бо, — продовжив Харрі. — Які дзвінки від колег можуть змусити тебе поїхати куди завгодно посеред ночі?

Беата стукнула себе по лобі.

— Звичайно! — вигукнула вона. — Якими ж ми були ідіотами!

— Що ти таке кажеш? — запитала Катрина, тремтячи під холодними поривами вітру. Вони стояли на ґанку жовтого будинку на вулиці Бергсліа. — Він телефонує своїм жертвам і повідомляє, що вбивця поліцейських знову завдав удару?

— Просто й геніально, — сказала Беата і, переконавшись, що ключ підходить до дверей, повернула його і відімкнула замок. — Їм дзвонить хтось і представляється слідчим у розкритті вбивств. Він просить їх негайно приїхати, адже вони знайомі з обставинами попереднього вбивства на цьому місці, а йому потрібна інформація, яка може допомогти розставити пріоритети, поки сліди ще свіжі.

Беата першою зайшла досередини. Звичайно, вона упізнала приміщення. Криміналіст ніколи не забуде місця злочину, і це не просто штамп. Вона зупинилася у вітальні. Сонячне світло проникало у вікно і косими прямокутниками лягало на голу, старанно вишкребену дерев’яну підлогу. Останніми роками тут залишалося не надто багато меблів, після вбивства родичі напевно вивезли більшу її частину.

— Цікаво, — сказав Столе Еуне, зайнявши позицію біля одного з вікон, звідки відкривався вид на ліс у просвіті між будинком і тим, що, за його припущенням, було школою району Берг. — Злочинець як приманку використовує істерію навколо вбивств, яку сам же й створив.

— Якби такий дзвінок пролунав у мене, він здався б мені абсолютно правдоподібним, — зауважила Катрина.

— Саме тому вони й приїжджають туди без зброї, — підхопила Беата. — Вони вважають, що небезпека позаду. Що поліція вже прибула на місце, тому в них є час дорогою спокійно заправитися бензином.

— Але, — сказав Бйорн, чий рот був забитий пластівцями «Васа» зі смаком ікри, — звідки вбивця знає, що жертва не зателефонує іншому колезі і не з’ясує, що ніякого вбивства не було?

— Можливо, вбивця велів їм ні з ким не обговорювати цю справу до особливого розпорядження, — відповіла Беата, несхвально поглядаючи на крихти від пластівців, що сипалися на підлогу.

— Знову правдоподібно, — вимовила Катрина. Поліцейські з досвідом розслідування вбивств такому не здивуються. Вони знають, що ми намагаємося як можна довше тримати в таємниці факт виявлення трупа, якщо нам це здається важливим.

— А чому це може бути важливим? — запитав Столе Еуне.

— Убивця може трошки послабити пильність, поки думає, що труп ще не знайшли, — відповів Бйорн, відкушуючи шматок пластівця.

— І ось усе це Харрі взяв і вивалив просто так? — запитала Катрина. — Просто начитавшись газет?

— Інакше він не був би Харрі, — сказала Беата і почула, як з іншого боку вулиці промчав потяг метро.

З вікна було видно дах стадіону «Уллевол». Занадто тонкі вікна не могли заглушити шум руху по Третьому кільцю. Беата згадала, як було холодно і як вони мерзли там, незважаючи на те, що поверх звичайного одягу наділи білі комбінезони криміналістів. Їй ще тоді спало на думку, що не лише через температуру повітря на вулиці в цій кімнаті не можна було не замерзнути. І можливо, вона тому так довго стояла порожньою, що потенційні квартиронаймачі або покупці могли відчути цей холод. Холод історій і чуток.

— Ну гаразд, — сказав Бйорн. — Він додумався, як убивця заманив до себе поліцейських. Але ми і без нього знали, що вони з'явилися туди добровільно і самостійно. Так що він не зовсім здійснив квантовий стрибок у розслідуванні, хіба ні?

Беата підійшла до іншого вікна і продивилася околиці. Бійців «Дельти» можна прекрасно заховати в лісі, в низині перед рейками метро, а також у сусідніх будинках обабіч. Коротше кажучи, потрібно було оточити будинок.

— Він завжди був людиною, що видає прості ідеї, тільки ось потім ти ніяк не можеш зрозуміти, чому не додумався до цього сам, — сказала вона. — Крихти.

— Що? — запитав Бйорн.

— Крихти від пластівців, Бйорне.

Бйорн подивився на підлогу, на Беату, вирвав листок зі свого блокнота, сів навпочіпки і став збирати крихти на аркуш.

Беата підвела очі і помітила запитальний погляд Катрини.

— Знаю, що ти думаєш, — сказала вона. — Навіщо така акуратність, адже це не місце злочину. Але це воно й є. Будь-яке місце здійснення нерозкритого вбивства було і залишається місцем злочину, де у принципі можна знайти сліди.

— Ти сподіваєшся відшукати тут сліди Пильщика? — запитав Столе.

— Ні, — відповіла Беата, роздивляючись підлогу.

Напевно, хазяї кинули це заняття. Тут було таке море крові, яка проникла так глибоко в тріщини підлоги, що відшкрябувати її було марно.

Столе подивився на годинник:

— У мене невдовзі пацієнт, то, може, розповіси нам про ідею Харрі?

— Ми не інформували про це пресу, — почала Беата, — але коли ми виявили труп у кімнаті, де ми зараз знаходимося, нам довелося спочатку переконатися в тому, що ми знайшли труп людини.

— Ой, — сказав Столе. — Ми почуємо продовження?

— Так, — упевнено мовила Катрина.

— Труп був розпиляний на такі дрібні клапті, що на перший погляд визначити було неможливо. Груди він помістив на оту полицю буфета. Єдиний знайдений нами слід — це поламане полотно ножівки. Отже, ті, кому цікаво, можуть прочитати решту у звіті, який я прихопила з собою. — Беата поплескала по своїй сумочці.

— От спасибі, — усміхнулася Катрина, може, трохи солодкаво, але обличчя її тут же прибрало серйозного виразу.

— Жертвою була молода дівчина, що знаходилася удома сама, — продовжила розповідати Беата. — І того разу нам спало на думку, що почерк цього вбивці подібний до почерку вбивці з Тріванна. Але нині найважливішим для нас є те, що це вбивство не розкрите. І що його скоїли сімнадцятого березня.

У кімнаті запала така тиша, що стало чутно гучні радісні крики, що долинали з шкільного двору недалеко від лісу.

Першим заговорив Бйорн:

— Це ж за чотири дні!

— Так, — сказала Катрина. — Отже, Харрі, ця хвора людина, запропонував нам улаштувати пастку?

Беата кивнула.

Катрина повільно похитала головою:

— Чому ніхто з нас не додумався до цього раніше?

— Бо ніхто з нас не збагнув, як саме вбивця заманює жертв на місця злочинів, — сказав Столе.

— Не виключено, що Харрі помиляється, — мовила Беата. — І стосовно того, як це відбувається, і щодо того, що саме на цьому місці станеться наступний злочин. З моменту першого вбивства поліцейського вже минуло кілька дат здійснення нерозкритих вбивств у Східній Норвегії, і нічого не сталося.

— Але, — відповів Столе, — Харрі побачив схожість між Пильщиком та іншими вбивствами. Контрольоване планування в поєднанні з очевидно неконтрольованою жорстокістю.

— Він назвав це інтуїцією, — сказала Беата. — Але він вважає…

— Аналіз, заснований на неструктурованих фактах, — увірвала її Катрина. — Відомий також як «метод Харрі».

— Значить, він вважає, що це станеться через чотири дні, — заговорив Бйорн.

— Так, — відповіла Беата. — І він зробив ще одне припущення. Він, як і Столе, вказав на те, що останнє вбивство стало більше схожим на попереднє, адже вбивця навіть всадовив жертву в автомобіль і зіпхнув у прірву. Вбивця продовжуватиме удосконалюватися в наслідуванні первинних убивств. І наступним логічним кроком буде вибір такого самого знаряддя вбивства.