— Бувають злети і падіння. Я тобі розповідав, що завжди забував купити подарунок на день народження Олега? Хоча Ракель нагадувала мені про цей день за декілька тижнів, інформація стиралася з моєї пам’яті й змінювалася якою-небудь іншою. Я приїжджав до них, бачив святково прикрашений будинок, і мені завжди доводилося вдаватися до одного і того самого старого трюка, — куточок рота Харрі поповз угору, і на обличчі з’явилася слабка усмішка. — Я говорив, що мені потрібно з’їздити купити сигарет, стрибав до машини, мчав до найближчої бензоколонки і купував пару CD-дисків або що-небудь у цьому плані. Ми знали, що Олег здогадується про те, що відбувається, і у нас із Ракель була домовленість. Коли я входив у двері, Олег стояв і дивився на мене своїм похмурим поглядом, звинувачуючи мене у всіх гріхах. Але перш ніж він устигав обшукати мене, Ракель кидалася мене обіймати, немов ми не бачилися цілу вічність. Вона діставала диски або щось інше у мене з-за ременя, вправно ховала і йшла. А потім на мене накидався Олег. За десять хвилин Ракель устигала запакувати подарунок, підписати його і таке інше.

— І?

— Нещодавно в Олега був день народження. Він отримав від мене запакований подарунок і сказав, що не впізнав почерк на листівці. Я відповів: це тому, що почерк мій.

Беата усміхнулася:

— Мила історія. Хепі-енд, і всі діла.

— Послухай, Беато. Я усім зобов’язаний цим двом людям, вони завжди будуть для мене на першому місці. Мені дуже пощастило, що я їм теж потрібен. Ти мати і знаєш, яке це благословення і прокляття — бути комусь потрібним.

— Так. І я намагаюся сказати, що ти нам теж потрібен.

Харрі обернувся до столу і сперся ліктем на нього:

— Не так, як цим двом, Беато. На роботі не буває незамінних людей, навіть…

— Звичайно, ми зможемо замінити убитих. До того ж один із них був пенсіонером. І ми знайдемо достатньо людей, щоб замінити тих, кого ще уб’ють.

— Беато.

— Ти бачив це?

Харрі не став дивитися на фотографії, які вона вийняла з сумочки і поклала на стіл.

— Він увесь переламаний, Харрі. Жодної цілої кістки не залишилося. Навіть у мене виникли проблеми з ідентифікацією.

Харрі так і лишився стояти. Як хазяїн, який натякає гостю, що вже пізно. Але Беата продовжувала сидіти, попиваючи каву, і не рушила з місця. Харрі зітхнув. Беата зробила наступний ковток:

— Здається, Олег збирався вивчати право після повернення з реабілітації? А потім вступати до Поліцейської академії?

— Звідки ти це знаєш?

— Від Ракелі. Я поговорила з нею, перш ніж прийшла сюди.

Ясно-блакитні очі Харрі потемніли.

— Що?

— Подзвонила їй у Швейцарію і розповіла, про що йде мова. Це абсолютно неприпустимо, і я вибачилася. Але я вже говорила, що готова на що завгодно.

Губи Харрі заворушилися, вимовляючи беззвучне прокляття.

— І що вона відповіла?

— Що тобі вирішувати.

— Ну, зрозуміло.

— Тому я зараз прошу тебе, Харрі. Я прошу тебе заради Джека Халворсена. Заради Елен Єльтен. Я прошу тебе заради усіх загиблих поліцейських. Але передусім заради тих, хто ще живий. І заради тих, хто, можливо, стане поліцейським.

Харрі люто стиснув щелепи:

— Я б попросив тебе не маніпулювати свідками заради мене, Беато.

— Ти ніколи ні про що не просиш, Харрі.

— Добре. Уже пізно, і я збирався попрохати тебе…

— …піти, — кивнула вона.

У погляді Харрі з’явився вираз, який завжди змушував людей підкорятися колишньому інспекторові. Тому вона встала і вийшла в коридор, наділа куртку, застебнулася. Харрі стояв у дверях кухні й спостерігав за нею.

— Мені шкода, і я у відчаї, — сказала вона. — 3 мого боку було неправильно так втручатися у твоє життя. Ми робимо свою роботу. Це просто робота, — вона відчула, що голос ось-ось підведе її, і швидко закінчила свою думку: — І ти, звичайно, маєш рацію, повинні існувати правила і межі. Бувай.

— Беато…

— Добраніч, Харрі.

— Беато Льонн.

Беата вже розчинила вхідні двері і хотіла швидше вийти, поки він не помітив сліз у її очах. Але Харрі притримав двері рукою. Голос його прозвучав у неї над вухом:

— А ви подумали, як убивці вдалося змусити поліцейських добровільно прийти на старі місця злочинів у дні, що збігалися з датами здійснення перших убивств?

Беата відпустила ручку дверей:

— Що ти хочеш сказати?

— Я хочу сказати, що читаю газети. У них писали, що поліцейський Нільсен приїхав до Тріванна на автомобілі «гольф», якого залишив на стоянці, і що в снігу на дорозі, що веде до будки, залишилися тільки його сліди. І що у вас є відеозаписи з бензоколонки в Драммені, які підтверджують, що безпосередньо перед убивством Антон Міттет був у своїй машині сам. Вони, безперечно, знали, що поліцейських зовсім нещодавно убили саме таким чином. І все одно приходили.

— Звичайно, ми про це думали, — сказала Беата. — Але не знайшли переконливої відповіді. Ми знаємо, що незадовго до вбивств їм дзвонили з телефонів-автоматів, розташованих неподалік від місця злочину. Напевно, вони розуміли, хто їм дзвонить, і думали, що їм випав шанс самостійно упіймати вбивцю.

— Ні, — заперечив Харрі.

— Ні?

— Криміналісти знайшли у бар дачку машини Антона Міттета незаряджений пістолет і коробку патронів. Якщо він думав, що йде на зустріч із убивцею, він би, як мінімум, зарядив перед цим пістолет.

— Можливо, у нього не було на це часу до того, як він туди приїхав, а вбивця ударив ще до того, як він устиг відкрити бардачок, і…

— Йому подзвонили о десятій тридцять одна, він заправив бензин о десятій тридцять п’ять. Так що у нього був час залити бензин після того, як йому подзвонили.

— Може, він закінчувався?

— Ні. «Афтенпостен» виклала в Інтернеті відеозапис із бензоколонки під заголовком: «Останні знімки Антона Міттета до страти». На них можна бачити людину, яка заливає у бак бензин не довше тридцяти секунд, а це означає, що бак у нього був повний. Так що у Міттета було море бензину, щоб доїхати до місця злочину і повернутися додому, а це ще раз підтверджує, що він нікуди не поспішав.

— Добре, значить, він міг зарядити пістолет там, але не зробив цього.

— Перейдемо до Тріванна, — сказав Харрі. — У бардачку «гольфа» Бертіля Нільсена теж лежав пістолет, який він не взяв із собою. Отже, у нас є два поліцейських, що мають досвід у розслідуванні вбивств, і обоє приходять на місця, де були скоєні нерозкриті злочини, хоча знають, що один з їхніх колег нещодавно був убитий так само. Вони могли узяти з собою зброю, але не зробили цього, хоча у них, цілком очевидно, було досить часу. Дисципліновані поліцейські, які перестали грати героїв. Про що усе це говорить вам?

— Гаразд, Харрі, — відповіла Беата, обернулася і притулилася спиною до дверей так, що ті ударилися об стіну. — Про що це повинно сказати нам?

— Це повинно сказати вам ось що: вони не думали, що йдуть ловити вбивцю.

— Ну гаразд, не думали. Може, вони думали, що йдуть на побачення з гарненькою жінкою, яка збуджується від сексу на місці скоєння злочину?

Беата хотіла пожартувати, але Харрі без зволікання відповів:

— Але їм телефонували незадовго до зустрічі.

Беата замислилася:

— А що, коли вбивця видав себе за журналіста, який хоче поговорити про інші нерозкриті злочини, після того як у пресі стали говорити про один з них? І попросив Міттета зустрітися пізно увечері, щоб у фотографа була можливість зробити знімки з правильним настроєм?

— Для того, щоб потрапити на місця злочинів, потрібно постаратися. Принаймні в Тріванні. Я так зрозумів, що Бертіль Нільсен приїхав з Недре-Ейкера, тобто він їхав більше півгодини. А серйозні поліцейські не стануть безплатно працювати заради того, щоб у пресі з’явилися нові шокуючі статті про злочини.

— Коли ти говориш, що вони не стануть працювати безплатно, ти маєш на увазі…

— Атож, саме так. Я гадаю, вони вважали, що це якось пов’язано з їх роботою.

— Що їм зателефонував колега?