— Як це розуміти? — запитала вона.

— Я майже чекав твого приходу.

— Справді?

— Так. І моя відповідь — ні.

Харрі сунув теку під пахву, піднявся до Катрини, здолавши сходи за чотири довгі кроки, й обійняв її.

Вона притиснулася до нього, вдихаючи його запах.

— «Ні» у відповідь на що, Харрі?

— Ні, ти мене не отримаєш, — прошепотів він їй у вухо. — Але ти і так це знала.

— Уф! — сказала вона і зробила вигляд, що намагається вивільнитися з його обіймів. — Коли б не оте страховисько, ти б за п'ять хвилин уже виляв хвостом, хлопчику. І я не казала, що ти виглядаєш аж так добре.

Він засміявся, відпустив її, і Катрина відчула, що не заперечувала б, якби він потримав її в обіймах ще трохи. Вона ніколи не могла сказати напевне, чи справді їй хотілося запопасти Харрі, чи вона просто перестала про це замислюватися, бо це було нереально. І з часом це перетворилося на жарт непевного змісту. Крім того, він возз’єднався із Ракель. Чи з «отим страшком», як він дозволяв Катрині називати її: це визначення було настільки безглузде, що лише підкреслювало дражливу красу Ракелі.

Харрі почухав недбало поголене підборіддя:

— Ну, якщо ти прийшла сюди не заради мого неповторного тіла, тоді, ймовірно… — він підняв указівний палець. — Зрозумів! Заради моєї блискучої голови!

— Веселішим ти з роками теж не став.

— І моя відповідь, як і раніше, — ні. І це ти теж знала.

— У тебе є кабінет, де ми могли б поговорити?

— І так, і ні. У мене є кабінет, але не той, де ми могли б поговорити про те, чи можу я допомогти вам у розслідуванні того вбивства.

— Тих убивств.

— Це одна справа, наскільки я зрозумів.

— Зачаровує, правда ж?

— Навіть не намагайся. Я покінчив із тим життям, і тобі це відомо.

— Харрі, це — справа, де ти дуже потрібен. І справа, яка потрібна тобі.

Цього разу усмішка зникла з його обличчя, не торкнувшись очей.

— Мені потрібна справа про вбивство так само, як ковток алкоголю, Катрино. Пробач. Не марнуй часу і поговори з наступним кандидатом.

Вона подивилася на нього. Подумала, що порівняння з алкоголем вилетіло у нього дуже швидко, що підтверджувало її припущення про те, що він просто боїться. Боїться, що варто лиш кинути погляд на матеріали справи, і наслідки будуть такими ж, як і ковток алкоголю. Він не зможе зупинитися, це його проковтне і зжере. На якусь мить Катрина відчула укол совісті, несподіваний напад презирства до себе, які трапляються у дилерів. Але потім вона згадала фотографії з місць злочинів. Проламаний череп Антона Міттета.

— Тобі немає альтернативи, Харрі.

— Можу підкинути пару імен, — сказав Харрі. — Є один хлопець, з яким ми разом вчилися на курсах ФБР. Я можу подзвонити і…

— Харрі, — Катрина підхопила його під руку і повела до дверей. — А в твоєму кабінеті є кава?

— Так, але, як я сказав…

— Забудь про справу, давай просто згадаємо колишнє.

— У тебе є на це час?

— Мені потрібно відключитися.

Він подивився на неї, хотів щось сказати, але передумав і тільки кивнув:

— Гаразд.

Вони піднялися на один сходовий проліт і пішли коридором до кабінетів.

— Чула, ти крадеш із лекцій по психології Столе Еуне, — сказала Катрина.

Їй, як завжди, доводилося майже бігти, щоб устигнути за довжелезними кроками Харрі.

— Краду, скільки можу, адже він був найкращим.

— Наприклад, що «психічно хворий» — одне з небагатьох абсолютно точних визначень у медицині, інтуїтивно зрозуміле і в той же час — поетичне. Але точні слова завжди опиняються на смітнику, оскільки тупі фахівці вважають, що пацієнтам більше підходить словесний туман.

— Атож, — сказав Харрі.

— Тому я більше не схильна до маніакально-депресивного психозу. І не перебуваю в пограничному стані. У мене біполярний розлад другого типу.

— Другого?

— Уявляєш? А чому Еуне не викладає? Мені здавалося, йому подобається.

— Він хотів жити краще. Простіше. Проводити більше часу з тими, кого він любить. Мудре рішення.

Вона подивилася на нього збоку:

— Ви повинні були його переконати. Жоден член суспільства не повинен використовувати свій видатний талант не в тій галузі, де він найбільше потрібний. Ти не згоден?

Харрі вибухнув коротким смішком:

— Не здаєшся, так? Я вважаю, що я потрібен тут, Катрино. І академія не зв’язується з Еуне, тому що хоче мати більше викладачів у формі, а не в штатському.

— Але ти… у штатському.

— Ось про це й кажу. Я більше не служу в поліції, Катрино. Це мій вибір. І це означає, що я чи ми зараз перебуваємо в іншому місці.

— Звідки у тебе цей шрам на скроні? — запитала вона і побачила, як Харрі миттєво, майже непомітно напружився.

Але перш ніж він відповів, з коридору пролунав гучний голос:

— Харрі!

Вони зупинилися й обернулися. Низький міцний чоловік із рудою бородою вийшов з одного з кабінетів і рушив у їхній бік нерівною хисткою ходою. Катрина слідом за Харрі пішла назустріч літній людині.

— У тебе гості! — загорлав той задовго до того, як вони наблизилися.

— Так, справді, — сказав Харрі. — Катрина Братт. А це — Арнольд Фолкестад.

— Я хотів сказати, що гості у тебе в кабінеті, — відповів Фолкестад, зупинився, зробив пару вдихів і простягнув Катрині велику веснянкувату долоню.

— Ми з Арнольдом разом читаємо курс із розслідування вбивств, — сказав Харрі.

— І оскільки він узяв на себе розважальну частину предмета, то, природно, з нас обох він користується більшою популярністю, — пробурмотів Фолкестад. — Мені ж доводиться розповідати їм про реалії: методи, технічні питання, етику і законодавство. Світ несправедливий.

— А з іншого боку, Арнольд трохи розбирається в педагогіці, — пояснив Харрі.

— А цуцикові дістається слава, — хихикнув Фолкестад.

Харрі спохмурнів:

— Цей гість, це ж не…

— Розслабся, це не фрекен Сільє Гравсенг, а всього лише давні колеги. Я їх кавою пригостив.

Харрі прискіпливо подивився на Катрину, розвернувся і швидким кроком попрямував до кабінету. Катрина і Фолкестад дивилися йому вслід.

— Я що, бовкнув щось не те? — здивовано запитав Фолкестад.

— Я розумію, що це можна сприйняти за тактику оточення, — сказала Беата, підносячи до рота чашку кави.

— Ти хочеш сказати, що це не оточення? — парирував Харрі, відкидаючись на стільці, наскільки дозволяли розміри малюсінького кабінету.

Упритул до протилежного боку стола за стосами паперів сиділи Беата Льонн, Бйорн Гольм і Катрина Братт. Стадія вітань була короткою. Швидкі рукостискання, ніяких обіймів. Жодних спроб завести світську бесіду. Харрі Холе нічого такого не запропонував. Він запропонував перейти прямо до справи. І вони, звичайно, знали, що йому відомо, про яку справу піде мова.

Беата зробила ковток, скривилася і відставила од себе пластиковий стаканчик з несхвальним виразом на обличчі.

— Я знаю, що ти вирішив більше не займатися оперативною роботою, — заговорила вона. — І я знаю, що у тебе є на це причини, серйозніші, ніж у будь-кого. Але питання полягає в тому, чи не можеш ти зробити зараз один виняток. Окрім усього іншого, ти наш єдиний фахівець із серійних убивств. Держава інвестувала гроші, щоб дати тобі освіту у ФБР, за що…

— …як ти знаєш, я розрахувався кров’ю, потом і сльозами, — перервав її Харрі. — І не лише власними кров’ю і сльозами.

— Я не забула, що у справі Сніговика Ракель і Олег виявилися на лінії вогню, але…

— Відповідь — ні, — сказав Харрі. — Я обіцяв Ракелі, що ніхто з нас туди не повернеться. Будь-що я вирішив дотриматися своєї обіцянки.

— Як справи в Олега? — запитала Беата.

— Краще, — відповів Харрі, з підозрою дивлячись на неї. — Як тобі відомо, він знаходиться в реабілітаційній клініці у Швейцарії.

— Рада чути. А Ракель отримала ту роботу в Женеві?

— Так.

— Вона мотається туди-сюди?

— Основне правило: чотири дні в Женеві, три тут, удома. Для Олега краще, коли мама увесь час поруч.