Лише Цике були незворушні.

— Суні повернувся, — сказав Унеґень. — Довго ж його не було.

Суні виявився гігантським чоловіком із хлоп’ячим обличчям. Його руки та ноги вкривало густе золотаве волосся. Волосся було більше, ніж Жинь коли-небудь бачила на чоловікові. Хода Суні була дещо дивною — немовби в людиноподібної мавпи, немовби він волів пересувався по деревах, а не прямо йти по землі. Його руки були майже такі ж в обхваті, як увесь тулуб Жинь. Здавалося, він заввиграшки міг розколоти її голову, ніби горіх, якби лишень захотів.

Він закрокував до Цике.

— Велика Черепахо, — ледь чутно пробурмотіла Жинь. — Хто він?

— Матір Суні трахнув мавпа, — радісно прощебетав Жамса.

— Заткнися, Жамсо. Суні пов’язаний із Богом Мавп, — пояснив Унеґень. — Хіба ти не радий, що він на нашому боці?

Жинь не була певна, що стала боятися Суні менше, проте той був уже біля їхнього столу.

— Як усе пройшло? — радісно запитав Унеґень. — Вони тебе бачили?

Здавалося, Суні не чув Унеґеня. Він підняв голову, немовби принюхувався до них. На його скронях запеклася кров. Через скуйовджене волосся й порожній погляд він дужче скидався на тварину, аніж на людину, немовби дикий звір не міг вирішити, нападати йому чи втікати.

Жинь напружилася. Щось негаразд.

— Так гучно, — сказав Суні. Його голос скидався на низьке гарчання, піщане та гортанне.

Усмішка на обличчі Унеґеня згасла.

— Що?

— Вони досі кричать.

— Хто досі кричить?

Очі Суні металися по столу. Його погляд був шаленим і розосередженим. Жинь напружилася — і за мить Суні стрибнув на стіл перед ними. Він схопив рукою Унеґеня за шию, пришпилюючи його до підлоги. Унеґеню забракло повітря, він нестямно молотив руками незграбний тулуб Суні.

Жинь відстрибнула вбік, піднімаючи стілець як зброю, а Цара схопилася за лук.

Суні зчепився з Унеґенем на підлозі. Почулося ляскання, а потім на тому місці, де щойно стояв Унеґень, з’явився рудий лис. Він майже висковзнув із рук Суні, але той стиснув пальці дужче і схопив лиса за горло.

— Алтаню! — крикнула Цара.

Алтань кинувся через перекинутий стіл, відштовхуючи Жинь. Він стрибнув на Суні до того, як той устиг зламати Унеґеню шию. Отетерілий, Суні відмахнувся лівою рукою, діставши Алтаня за плече. Алтань не звернув уваги на удар і добряче врізав Суні в обличчя.

Суні загорлав і відпустив Унеґеня. Лис кинувся геть і швидко перебіг до ніг Цари, де впав, важко хапаючи ротом повітря.

Тепер Суні з Алтанем билися на підлозі. Кожен намагався притиснути іншого. Алтань видавався крихітним супроти кремезного Суні, удвічі важчого за нього. Суні схопив Алтаня за плече, та Алтань стиснув долонями обличчя Суні й уп’явся пальцями йому в очі.

Суні застогнав і відкинув Алтаня від себе. На якусь мить Алтань нагадував маріонетку, підкинуту в повітря. Проте приземлився він прямо, напружений, немов кіт, лише за мить до того, як Суні знову схопив його.

Цике оточили Суні. Цара прилаштувала стрілу до лука, готова поцілити Суні в чоло. Бадзі тримав граблі напоготові, але Суні та Алтань так нестямно качалися на підлозі, що він не зміг би завдати влучного удару. Жинь міцно стиснула пальці на руків’ї меча.

Алтань сильно ударив Суні в груди. Хрускіт луною пронизав кімнату. Суні позадкував, приголомшений. Алтань піднявся в напівприсіді, відгороджуючи Суні від решти Цике.

— Назад, — м’яко промовив Алтань.

— Вони такі гучні, — промовив Суні. У його голосі не чулося злості. Він був наляканий. — Такі гучні!

— Я сказав — назад!

Бадзі та Унеґень неохоче відступили. А Цара лишилася там, де й була, тримаючи лук націленим Суні в голову.

— Вони були такі гучні, — сказав Суні. — Я не розумію, що вони говорять.

— Я скажу тобі все, що ти маєш знати, — тихо промовив Алтань. — Тільки опусти руки, Суні. Можеш зробити це для мене?

— Мені страшно, — проскиглив Суні.

— Ми не цілимо стрілами в друзів, — відрізав Алтань, не повертаючи голови.

Цара опустила лук. У неї помітно тремтіли руки.

Алтань повільно підійшов до Суні, розвівши руки в благанні.

— Це я. Це просто я.

— Допоможеш мені? — запитав Суні. Його голос не пасував такій поведінці. Він говорив як мала дитина: налякано, безнадійно.

— Лише якщо дозволиш, — відповів Алтань.

Суні опустив руки.

Меч Жинь тремтів у її руках. Вона була впевнена, що Суні зламає Алтаню шию.

— Вони такі гучні, — сказав Суні. — Вони весь час кажуть мені, що робити. Я не знаю, кого слухати.

— Слухай мене, — наказав Алтань. — Лише мене.

Швидкими короткими кроками він здолав відстань, яка відділяла його від Суні.

Суні напружився. Руки Цари знову потягнулися до лука, Жинь зігнулася, щоб кинутися вперед.

Величезна рука Суні зімкнулася навколо руки Алтаня. Він глибоко вдихнув. Алтань обережно торкнувся свого чола і прихилився до чола Суні.

— Усе гаразд, — прошепотів він. — З тобою все добре. Ти Суні, й ти один із Цике. Не слухай тих голосів. Слухай тільки мене.

Суні заплющив очі й кивнув. Його важке дихання заспокоїлося. Обличчя розпливлося кривою посмішкою. Коли він розплющив очі, в них уже не було шаленства.

— Привіт, Тренсиню, — сказав він. — Добре, що ти повернувся.

Алтань повільно видихнув, потім кивнув і поплескав Суні по плечі.

— Найгірше під час облоги — сидіти й нічого не робити, — поскаржився Жамса. — Знаєш, скільки справжніх боїв відбулося, відколи Федерація почала масово висаджуватися на берег? Жодного. Ми лише випробовуємо одне одного, перевіряємо можливості, граємося в кота й мишу.

Жамса вмовив Жинь допомогти йому укріпити віддалені провулки перехрестя з причалом.

Вони повільно перетворювали вулиці Кхурдалайна на лінії оборони. Кожен евакуйований будинок ставав фортецею, кожне перехрестя — пасткою з колючим дротом. Цілий ранок вони методично пробивали отвори в стінах, щоби з’єднати лабіринт стежок у зручну транспортну систему, мапу якої мали б лише нікарці. А тепер наповнювали мішки піском, щоб закласти прогалини в стінах від бомбардувань Федерації.

— Ти ж начебто підірвав будівлю посольства, — сказала Жинь.

— То було лише раз, — відрізав Жамса. — Хай там як, а відколи ми тут, це найбільше, що хтось із нас спробував зробити.

— Хочеш сказати, що Федерація досі не атакувала?

— Вони запускають розвідників, щоб рознюхати наші кордони. Але суттєвих маневрів поки що не було.

— І вони так довго зволікають? Чому?

— Бо Кхурдалайн укріплений краще за Сінеґард. Кхурдалайн вистояв у двох Макових війнах і точно вистоїть у третій. — Жамса нахилився. — Подай мені отой мішок.

Вона підняла мішок, і Жамса зі стогоном вмостив його на верхівці укріплення.

Жинь мимоволі спіймала себе на тому, що симпатизує цьому худорлявому хлопчиську, який нагадував їй молодшого Кітая, якби Кітай був однооким піроманіяком із нездоровою любов’ю до вибухів. Вона замислилася, як довго він уже з Цике. Він здавався неможливо юним. Як сталося, що дитина опинилася на передовій війни?

— У тебе сінеґардський акцент, — зауважила вона.

Жамса кивнув:

— Мешкав там якийсь час. Моя родина працювала алхіміками на столичній базі Міліції. Наглядала за виробництвом пороху.

— То що ти робиш тут?

— У Цике? — Жамса знизав плечима. — Довга історія. Батько вляпався в політичні проблеми, закінчилося все замахом на Імператрицю. Ну знаєш, екстремісти і все таке. Може, то була «Опера», напевне я вже не дізнаюся. Коротше, він спробував підірвати над палацом ракету, але натомість підірвав нашу фабрику, — хлопець указав на пов’язку на оці. — І мені вибило око. Охоронці Дадзі відрубали голови всім бодай якось причетним до замаху. Публічна страта.

Жинь кліпнула, неабияк вражена спокійним тоном Жамси.

— А як же ти?

— Я легко відбувся. Батько ніколи не розповідав мені багато про свої плани, тож коли вони зрозуміли, що я нічого не знаю, то просто кинули мене в Баґхру. Мабуть, подумали, що вбивство дитини честі їм не зробить.