Порівняно з раціоном Міліції, їдальня в Академії здалася справжнім рестораном. Жинь зо пів години простояла в черзі й отримала мисочку рисової каші. Вона ялозила ложкою в сірій водянистій масі з кількома недовареними грудками риби, що плавали на поверхні.

Вона роззирнулася по їдальні, шукаючи чорні форми, і знайшла невеликий гурт своїх за довгим столом у кінці зали, на віддалі від інших солдатів. Двоє сусідніх столів були порожніми.

— Це наша спірлійка, — оголосила Цара, коли Жинь сіла.

Цике підняли очі на Жинь із сумішшю побоювання та обачної цікавості. Цара, Жамса та Енькі сиділи поруч із незнайомим їй чоловіком. Усі четверо були вбрані в чорні форми без жодних знаків розрізнення чи нарукавних пов’язок. Жинь вразило, наскільки юні вони всі. Жоден не видавався старшим за Енькі, й навіть він, схоже, не подолав повних чотирьох циклів зодіаку. Більшості було, мабуть, від двадцяти п’яти до тридцяти. Жамса заледве тягнув на п’ятнадцять.

Не дивно, що в них не виникло проблем із командиром Алтаневого віку або що їх прозвали Химерними Дітьми. Жинь замислилася, чи їх вербують юними, чи вони просто гинуть, не встигаючи подорослішати.

— Ласкаво просимо до загону виродків, — сказав чоловік поруч із нею. — Мене звати Бадзі.

Бадзі був кремезним найманцем із гучним гуркотливим голосом. Попри міцну статуру, його можна було навіть назвати привабливим, але ця привабливість була грубою, темною. Він чимось нагадував одного з торгівців опіумом Фанів. На його спині виднілися великі дев’ятизубі граблі, закріплені на ремені. Вони видавалися неймовірно важкими. Жинь замислилася, яку ж це силу треба мати, щоб замахнутися ними.

— Оцінюєш? — Бадзі вказав на граблі. Зубці були вимазані чимось підозріло коричневим. — Дев’ять зубців. Єдині у своєму роді. Таких більше ніде не знайдеш.

«Бо жодна кузня не викує такої незвичної зброї, — подумала Жинь. — А ще тому, що жоден фермер не користується такими смертельно гострими зубцями».

— На вигляд непрактичні, — мовила вона.

— І я це кажу, — вставив Жамса. — Ти що, картопляний фермер?

Бадзі наставив на хлопця ложку.

— Закрий рота, або, присягаюся небесами, я проб’ю в твоїй голові дев’ять ідеальних отворів.

Жинь піднесла повну ложку рисової каші до рота і спробувала не уявляти того, що описав Бадзі. Її погляд упав на діжку, яка стояла просто біля нього. Вода в ній химерно туманилася, а на поверхні часом ішли брижі, немовби всередині плавала риба.

— Що там у діжці? — запитала вона.

— То наш брат. — Бадзі повернувся на місці й постукав кісточками пальців по дерев’яному обручу. — Агов, Аратшо! Привітайся зі спірлійкою!

Якийсь час у діжці нічого не відбувалося. Жинь замислилася, чи раптом у Бадзі не поїхав дах. До неї доходили чутки, що найманці з Цике несповна розуму і що їх відсилали до Замку Ночі, коли вони втрачали здоровий глузд.

А потім вода в діжці почала здійматися, немовби спадаючи навспак, і застигла у формі, яка туманно нагадувала обриси людини. Дві опуклі сфери там, де могли б бути очі, розширилися, повернувшись до Жинь. Щось віддалено схоже на рот заворушилося.

— О! Ти підрізала волосся.

Жинь надто захопилася витріщанням, щоб відповісти.

Бадзі нетерпляче простогнав.

— Ні, йолопе, це новенька. З Сінеґарда, — наголосив він.

— О, справді? — Бульбашка зробила жест, який скидався на уклін. Уся постать бралася брижами, коли говорила. — Ну то треба було так і сказати. Обережно, муха в рота залетить.

Жинь із клацанням стулила щелепи.

— Що з тобою сталося? — нарешті спромоглася вимовити вона.

— Про що ти? — у голові водянистої постаті чулася тривога. Вона нахилила голову, немовби розглядаючи власний тулуб.

— Ні, я маю на увазі… — Жинь затнулася. — Що… Чому ти…

— Аратша воліє проводити час у цій подобі, якщо має вибір, — втрутився Бадзі. — Тобі не захочеться бачити його в людській подобі. Справжнє страховидло.

— Наче ти лише милуєш око, — гмикнув Аратша.

— Іноді ми випускаємо його в річку, коли потрібно отруїти джерело води, — сказав Бадзі.

— Я помічний з отрутами, — визнав Аратша.

— А ти? Я думав, ти просто підпалюєш речі самою своєю присутністю.

— Не будь грубим, Бадзі. Ти єдиний, хто не переймається чищенням своєї зброї.

Бадзі загрозливо нахилив свої граблі над діжкою.

— Може, я почищу свою в тобі? До речі, у якій частині тебе? Нозі? Чи…

Аратша верескнув і знов осів у діжку. Уже за мить вода була спокійною. Це могла бути діжка з дощовою водою.

— Він дивний, — весело сказав Бадзі, повертаючись до Жинь. — Служить дрібному річковому божеству. Значно відданіший своїй релігії, ніж решта нас.

— А якого бога прикликаєш ти?

— Бога свиней.

— Що?

— Я прикликаю бойовий дух дуже злого кабана. Але годі про це. Любонько, не всі боги такі прекрасні, як твій. Я обрав першого, кого побачив. Майстри були розчаровані

Майстри? Бадзі навчався в Сінеґарді? Жинь згадала, що Дзян розповідав їй: вона не перша обрала вірування, ті студенти збожеволіли, і їх мали тримати в божевільнях чи в Баґхрі. Вони були надто нестабільні, і заради їхнього ж добра їх довелося замкнути.

— То це означає…

— Це означає, любонько, що я дуже гарно вмію трощити предмети.

Бадзі спорожнив свою миску, закинув голову й відригнув. З виразу його обличчя було зрозуміло, що далі цього обговорювати він не хоче.

— Не посунешся?

До їхнього столу підійшов дуже худорлявий чоловік із ріденькою борідкою. У руках він тримав повну миску з коренем лотоса й одразу прослизнув на місце навпроти Жинь.

— Унеґень може перекидатися лисом, — замість представлення промовив Бадзі.

— Перекидатися?..

— Мій бог дозволяє мені змінювати подобу, — сказав Унеґень. — А твій дає тобі змогу плюватися вогнем. Та й усе. — Він сунув до рота ложку тушкованого лотоса, проковтнув, скривився й відригнув. — Мені здається, кухар навіть не старається. Як нам може бракувати солі? Ми ж біля океану.

— Не можна просто полити їжу морською водою, — втрутився Жамса. — Для цього її треба очистити.

— Хіба це так складно? Ми ж солдати, а не дикуни, — Унеґень схилився над столом, постукавши, щоб привернути увагу Цари. — Де твоя друга половина?

Схоже, Цару це неабияк роздратувало.

— Нема.

— А коли він повернеться?

— Коли повернеться, — запально відказала Цара. — Чаґхань приходить і йде за власним розкладом. Ти про це знаєш.

— І довго ще його розклад не узгоджуватиметься з тим фактом, що ми, ну розумієш, воюємо? — сказав Бадзі. — Міг би й поквапитися.

Цара пирснула.

— Вам обом Чаґхань навіть не подобається. Чому ви так чекаєте його повернення?

— Ми багато днів поспіль їмо рисову кашу. Настав час десерту, — всміхнувся Бадзі, виставляючи гострі різці. — Я про цукор.

— Я думала, що Чаґхань вирушив кудись за дорученням Алтаня, — спантеличено промовила Жинь.

— Звісно, — відповів Унеґень. — Але хіба це означає, що на зворотному шляху він не міг зупинитися десь біля пекарні?

— Він хоча б десь неподалік? — запитав Бадзі.

— Я не поштовий голуб свого брата, — пробурчала Цара. — Ми знатимемо, коли він повернеться.

— А ви двоє не можете просто, ну, знаєш, зробити оте? — Унеґень поплескав себе по скроні.

Цара скривилася.

— Ми якірні близнюки, а не віддзеркалення.

— О, то ви не можете віддзеркалювати?

— Ніхто не може віддзеркалювати, — випалила Цара. — Вже ні.

Унеґень глянув на Жинь через стіл і моргнув, немовби вони з Бадзі постійно діставали Цару заради втіхи.

Жинь озирнулася й побачила Алтаня. Він ішов до них, дивлячись кудись поверх її голови.

— Хтось має патрулювати зовнішній периметр. Бадзі, твоя черга.

— О, я не можу, — сказав Бадзі.

— Чому?

— Я їм.

Алтань закотив очі.

— Бадзі.

— Відправ Жамсу, — заскиглив Бадзі. — Він не виходив, відколи…

Гуп. Двері їдальні з гуркотом відчинилися. Усі присутні повернули голови до дальнього краю кімнати. Похитуючись, увійшла постать у чорній мантії. Солдати підрозділів неподалік від входу квапливо позадкували, звільняючи шлях кремезному незнайомцю.