— Попри твій катастрофічний брак почуття гумору, ти й далі можеш функціонувати.
Беллондині вуста скривилися у жорстокій посмішці.
— Мені вдалося тебе розвеселити, — сказала Одраде.
— Дозволь, я поговорю про це з Там. Вона має кращу голову до стратегії. Хоча… Після Поділу вона пом’якшала.
Коли Беллонда пішла, Одраде відхилилася на спинку крісла і тихо засміялася. Пом’якшала! «Не пом’якшай завтра, Дар, коли Ділитимешся». Ментат перечіпляється об логіку і тужить за серцем. Бачить процес, переймається провалом. Що робимо, коли… Розчиняємо вікна, Белл, і впускаємо здоровий глузд. Навіть веселощі. Відкладаємо серйозні справи на перспективу. Бідна Белл, моя Сестро з ґанджем. Завжди знайдеться щось, що викличе твою нервовість.
Одраде, поглинута думками, покинула Централь зранку в день відльоту — в інтроспективному настрої, стурбована тим, про що довідалася, Ділячись із Мурбеллою й Шіаною.
«Я стала поблажливою до себе».
Це не приносило полегшення. Її думки обрамлялися Іншою Пам’яттю та майже цинічним фаталізмом.
«Відроювання бджолиної цариці?»
Це було підказкою Всечесних Матрон.
«Але Шіана? І Там погоджується?»
Це несло в собі більше, ніж Розсіяння.
«Я не можу йти у твої дикі місця, Шіано. Моя задача — творити порядок. Я не можу ризикувати тим, на що відважилася ти. Існують різні види мистецтва й артистизму. Твій мене відлякує».
Допомагало втягування життів з Іншої Пам’яті Мурбелли. Мурбеллине знання було не лише потужним інструментом проти Всечесних Матрон, а й повним тривожних нюансів.
«Не гіпнотранс. Використовують клітинну індукцію, побічний наслідок своїх клятих Т-зондів! Неусвідомлений примус. Як спокусливо використати це для нас. Але саме в цьому Всечесні Матрони найвразливіші — через величезний вміст несвідомого, замком для якого є їхнє власне рішення. Ключ Мурбелли тільки підкреслює його небезпеку для нас».
Вони дісталися Летовища посеред вітровію, що вдарив їх, коли вони вийшли з автівки. Одраде відмовилася від пішого проходу крізь рештки садів і виноградників.
«Виїжджаєш востаннє?» Таке питання читалося в Беллондиних очах, коли вона прощалася. І в насуплених бровах Шіани.
«Чи прийняла Мати Настоятелька моє рішення?»
«Тимчасово, Шіано. Тимчасово. Та я не попередила Мурбеллу. Тож… можливо, поділяю думку Там».
Дортуйла, що йшла на чолі групи Одраде, здавалася відчуженою, заглибленою в себе.
«Це зрозуміло. Вона там була і бачила, як пожирали її Сестер. Відваги, Сестро! Ми ще не подолані».
Лише Мурбелла на вигляд приймала це спокійно, але думками забігала вперед, до зіткнення Одраде з Павучою Королевою.
«Чи достатньо я озброїла Матір Настоятельку? Чи має вона нутряне знання, наскільки це буде небезпечно?»
Одраде відкинула ці думки. Існували речі, які слід було зробити по дорозі. І найважливіша з них — нагромадження її енергії. Всечесних Матрон можна аналізувати майже поза реальністю, але справжня конфронтація буде розігруватися на ходу — як джазова п’єса. Ідея джазу їй подобалася, хоча музика не давала їй зосередитися через присмак давнини і заглиблення в дикість. А однак джаз говорив про життя. Не буває двох ідентичних п’єс. Гравці реагували на те, що отримували від інших: джаз.
«Підкріпи нас джазом».
Повітряні та космічні мандрівники нечасто переймаються погодою. Пробийся крізь минущі перепони. Покладайся на Погодну службу, що має забезпечити вікна зльоту крізь бурі та хмарне покривало. Винятком були пустельні планети, і їхні особливості невдовзі доведеться ввести до рівнянь Капітули. Багато змін, зокрема й повернення до фрименських поховальних практик. Видобування з тіл води і поташу.
Одраде говорила про це, коли вони чекали транспорту до корабля. Ця широка смуга спекотної гарячої землі, що тяглася довкола екватора планети, невдовзі почне генерувати небезпечні вітри. Одного дня постане коріолісова буря: з доменної печі внутрішньої пустелі виривається вітер зі швидкістю сотень кілометрів за годину. Дюна бачила вітри зі швидкістю, більшою за 700 км/год. Навіть космічні ліхтери помічали таку силу. Повітряні подорожі корилися постійним капризам умов на поверхні. А ламка людська плоть мусила шукати будь-якого можливого притулку.
«Як ми завжди й чинили».
Чекальня Летовища була старою. Камінь усередині і ззовні, їхній перший головний будівельний матеріал тут. Спартанські слінгокрісла і низькі столи з відлитого пласу були новішими. Питань економії не слід ігнорувати, навіть якщо йдеться про Матір Настоятельку.
Ліхтер постав у вихорі куряви. Жодних дурниць на кшталт амортизації силовими підвісками. Це буде швидкий стрибок із незручними підганяннями, але не такий високий, щоб ушкодити тіло.
Одраде почувалася майже безтілесною, прощаючись і віддаючи Капітулу під владу тріумвірату Шіани, Мурбелли і Беллонди. Останнє, що вона сказала:
— Не заважайте Теґові. І я не хочу, щоб із Дунканом сталося щось лихе. Ти мене чуєш, Белл?
Вони вдалися до всіх технологічних чудес, які тільки могли здобути, а все ж не зуміли уникнути того, що густа піщана буря майже засліпила їх при зльоті. Одраде заплющила очі і погодилася з фактом — вона не зможе востаннє побачити свою кохану планету інакше, ніж зі значної висоти. Отямилася від звуку причалювання. Транспортник-«жужукар» чекав їх у коридорі відразу ж за шлюзом. Із дзижчанням розвіз їх до помешкань. Тамелейн, Дортуйла і аколітка з обслуги зберігали мовчання, поважаючи бажання Матері Настоятельки заглибитися у власні думки.
Принаймні помешкання були знайомими, стандартними для бене-ґессеритських кораблів: невелика їдальня, облицьована простим пласом однотонної світло-зеленої барви; ще менша спальна кімнатка зі стінами того ж кольору і вузьким твердим ліжком. Знали уподобання Матері Настоятельки. Одраде зазирнула до стандартизованої лазнички й туалету. Звичне приміщення. Суміжні помешкання Там і Дортуйли були схожими. Пізніше буде час глянути на переобладнання корабля.
Тут було все необхідне. Зокрема й ненав’язливі елементи психологічної підтримки: приглушені кольори, звичне умеблювання, атмосфера, що не збурює жодного її ментального процесу. Вона віддала накази стосовно зльоту, а тоді повернулася до їдальні.
На низькому столику чекала їжа — сині плоди, солодкі й схожі на сливи, пікантна жовта намазка на хлібі, пристосована до енергетичних потреб. Дуже добре. Одраде придивилася до виділеної їй аколітки, зайнятої своєю скромною працею — впорядкуванням речей Матері Настоятельки. Якусь секунду не могла згадати її імені, тоді… Суйпол. Маленька чорнявка з круглим спокійним личком і відповідними манерами. «Не з найблискучіших, але ефективність гарантована».
Зненацька Одраде вразило, що в цих призначеннях містився елемент бездушності. «Нечисленний супровід, щоб не образити Всечесних Матрон. І звести наші втрати до мінімуму».
— Ти розпакувала всі мої речі, Суйпол?
— Так, Мати Настоятелько. — Дуже горда, що її обрали для такого важливого доручення. Це читалося з її рухів, коли вона виходила.
«Є речі, яких ти не можеш розпакувати для мене, Суйпол. Я ношу їх у своїй голові».
Жодна бене-ґессеритка з Капітули не покидала планети, не прихопивши з собою деякого тягаря шовінізму. Інші місця ніколи не могли бути такими гарними й спокійними — такою приємною оселею.
Але це та Капітула, якою вона була колись.
Це було питання пустельної трансформації, яке вона досі не розглядала під цим кутом зору. Капітула усувалася сама. Піти, щоб ніколи не повернутися, принаймні за життя тих, хто знає її тепер. Наче тебе покидає хтось із любих батьків — зі зневагою і злістю.
Більше нічого не значиш для мене, дитино.
Коли вони лише долали шлях, щоб стати Превелебними Матерями, рано засвоїли: подорож може бути способом мирного відпочинку. Одраде мала намір повністю скористатися такою можливістю і відразу ж після їди сказала своїм супутницям:
