На цих словах Мурбелла встала і озирнулася. Питання підтвердило її підозри.

— Я довідаюся, — сказала Шіана і покинула їх.

Мурбелла мовчки чекала, відповідаючи поглядом на погляд Одраде.

«Мусимо її здобути», — подумала Одраде. Ніколи ще потреба Бене Ґессерит не була такою великою. Якою незначущою фігуркою здавалася Мурбелла там унизу, а скільки приховувалося в її особистості. Майже овальне обличчя, розширене при бровах, виявляло нове для неї самовладання Бене Ґессерит. Широко розставлені зелені очі під дугами брів не кліпають, тепер без оранжевих зблисків. Маленькі вуста більше не віддимаються.

«Вона готова».

Шіана повернулася, ведучи з собою Дункана.

Одраде кинула на нього короткий погляд. Знервований. Тож Шіана йому сказала. Добре. Це було виявом дружби. Він може тут потребувати друзів.

— Сидітимеш тут на місці, доки я тебе не покличу, — сказала Одраде. — Залишайся з ним, Шіано.

Нічого не кажучи, Тамелейн підійшла до Дункана, і вони з Шіаною стали навколо нього. За делікатним жестом Шіани всі троє сіли.

Разом із Беллондою Одраде спустилася на рівень Мурбелли і підійшла до столу. Оральні шприци по той бік були наготовлені, але залишалися порожніми. Одраде показала шприци і кивнула Беллонді. Та вийшла у бічні двері, шукаючи Превелебну Матір-сукійку, відповідальну за есенцію прянощів.

Відсунувши стіл від задньої стіни, Одраде почала розкладати ремені та регуляційні підкладки. Рухалася методично, перевіряючи, чи все потрібне наготовано на малій поличці над столом. Вистілка для рота, щоб Агоністка не прокусила собі язика. Одраде впевнилася, що вистілка достатньо міцна. У Мурбелли сильні мускули щелепи.

Мурбелла мовчки стежила за роботою Одраде, намагаючись не видавати тривожних звуків.

Беллонда повернулася з есенцією прянощів і почала наповнювати шприци. Отруйна есенція мала гострий запах гіркої кориці.

Піймавши погляд Одраде, Мурбелла сказала:

— Я вдячна, що ти сама за цим наглядаєш.

— Вона вдячна! — глузливо промовила Беллонда, не піднімаючи очей від роботи.

— Залиш це мені, Белл. — Одраде зосередила увагу на Мурбеллі.

Беллонда не зупинилася, та в її рухах з’явилося щось відсторонене. Беллонда затерлася? Мурбеллу ніколи не переставало дивувати, як затираються аколітки, поставши перед Матір’ю Настоятелькою. Були там, але й не були. Мурбелла не досягла цього, навіть завершивши випробувальний період і ввійшовши в просунутий статус. Беллонда теж?

Пильно вдивляючись у Мурбеллу, Одраде промовила:

— Я знаю, які застереження приховуєш ти у грудях, обмеження, які ти накладаєш на своє входження поміж нас. То й добре. Я через це не сперечатимусь, бо загалом твої застереження не надто відрізняються від тих, що притаманні кожній із нас.

Щирість.

— Різниця, якщо хочеш знати, у почутті відповідальності. Я відповідаю за Сестринство… ба більше — за його виживання. Це глибока відповідальність, на яку я часом споглядаю жовчно.

Беллонда чмихнула. Одраде начебто й не помітила цього, продовжуючи:

— Сестринство Бене Ґессерит дещо прокисло від часів Тирана. Наш контакт із вашими Всечесними Матронами не поліпшив становища. Всечесні Матрони просякли смородом смерті та декадентства і сходять із ним у велику тишу.

— Чому ти кажеш це мені зараз? — У голосі Мурбелли чувся страх.

— Бо якимсь чином найгірше декадентство Всечесних Матрон тебе не торкнулося. Може, завдяки твоїй спонтанній натурі. Хоча вона дещо пригашена після Гамму.

— Це ви зробили!

— Ми просто забрали в тебе трохи дикості, дали тобі кращу рівновагу. Завдяки цьому твоє життя буде довшим і здоровішим.

— Якщо переживу це! — Різко кивнула на стіл позаду себе.

— Рівновага — це те, про що ти мусиш пам’ятати, Мурбелло. Гомеостаз. Кожна група, що вибирає самогубство, маючи інші можливості, робить це через божевілля. Гомеостаз розхитується і руйнується.

Коли Мурбелла втупилася в підлогу, Беллонда гримнула:

— Слухай її, дурепо! Вона робить все, що в її силах, аби тобі допомогти.

— Усе гаразд, Белл. Це між нами.

Коли Мурбелла далі вдивлялася у підлогу, Одраде промовила:

— Мати Настоятелька віддає тобі наказ. Глянь на мене!

Голова Мурбелли шарпнулася вгору, вона подивилася Одраде в очі.

Це була тактика, до якої Одраде вдавалася рідко, проте завжди з чудовими результатами. Таким чином можна було довести аколіток до істерики, а тоді навчити їх, як впоратися з надмірно емоційною реакцією. Мурбелла здавалася більше розлюченою, ніж зляканою. Прекрасно! Та зараз настав час обережності.

— Ти скаржилася на повільний темп освіти, — сказала Одраде. — Ми зробили це обдумано, піклуючись насамперед про твої потреби. Усіх твоїх ключових учителів обрано з огляду на їхню стійкість, серед них не було нікого імпульсивного. Мої інструкції були недвозначними — не давати тобі надто багато вмінь надто швидко. «Не відкривайте шлюзів перед силами, якими вона не може керувати!»

— А звідки ти знаєш, чим я можу керувати? — Досі розлючено.

Одраде лише усміхнулася.

Коли Одраде мовчала, Мурбелла почувалася знервованою. Виставила себе на посміховисько перед Матір’ю Настоятелькою, Дунканом та іншими? Яке приниження.

Одраде нагадала собі, що недобре змушувати Мурбеллу надміру усвідомлювати свою вразливість. Зараз це погана тактика. Не треба її провокувати. У неї гостре відчуття доречності, пристосування до потреб моменту. Це саме те, що, як вони побоювалися, могло мати своїм джерелом мотивацію завжди вибирати шлях найменшого спротиву. «Нехай так не буде!» Настав час цілковитої чесності. Найвище знаряддя освіти Бене Ґессерит. Класична техніка, що пов’язує аколітку з учителькою.

— Я буду поруч з тобою під час твоєї Агонії. Якщо тобі не вдасться, тужитиму.

— Дункан? — Спитала зі сльозами на очах.

— Йому дозволено допомагати тобі всім, чим може.

Мурбелла глянула вгору, на ряди сидінь. На коротку мить її погляд завмер на Айдаго. Він трохи припіднявся, але рука Тамелейн, що лежала на його плечі, втримала.

«Можуть убити мою кохану, — подумав Айдаго. — Я повинен сидіти тут і просто дивитися, як усе відбувається? — Але ж Одраде казала, що йому дозволено допомагати. — Це вже неможливо зупинити. Я мушу довіряти Дар. Але, підземні боги! Їй не збагнути глибини моєї туги, якщо… якщо…» — Він заплющив очі.

— Белл. — Голос Одраде прозвучав гостро, наче вістря ножа при всій його ламкості. Був сповнений почуття відкидання.

Беллонда взяла Мурбеллу за передпліччя й допомогла сісти на стіл. Той ледь загойдався, пристосовуючись до ваги.

«Це справжній схил», — подумала Мурбелла.

Вона ледь відчувала, що її припинають ременями, що довкола неї йде діловита метушня.

— Це звична рутина, — промовила Одраде.

«Рутина?» Мурбелла ненавиділа рутину вступу до Бене Ґессерит, усі ці студії, слухання та реагування на Прокторок. Особливу відразу викликала в неї необхідність удосконалення реакцій, які вона вважала достатньо добрими, але не могла цього показати під поглядом пильних очей.

«Достатньо добрі! Яке небезпечне слово».

Розпізнання — саме те, чого вони прагнули. Саме такого важеля потребували їхні аколітки.

«Якщо ти цього не терпиш, зроби це краще. Використай свою відразу як провідника, переходь саме до того, чого потребуєш».

Той факт, що вчителі так ясно бачили її поведінку, був чудовою річчю! Вона хотіла мати це вміння. О, як вона хотіла!

«Я мушу бути в цьому найкращою».

Ось те, чому могла позаздрити кожна Всечесна Матрона. Зненацька вона побачила себе нібито подвійним зором: як Бене Ґессерит і як Всечесна Матрона водночас. Це сприйняття лякало.

Якась рука торкнулася її щоки, пересунула їй голову і зникла.

«Відповідальність. Невдовзі я довідаюся, що вони розуміють під “новим відчуттям історії”».

Погляд Бене Ґессерит на історію захоплював її. Як вони бачать своє множинне минуле? Це було щось, вписане в грандіозніші схеми? Спокуса стати однією з них була нездоланною.