Тепер Беллонду годі було зупинити. Одраде рідко бачила її такою обуреною. А що більше ремствувала Белл, то непохитнішою ставала Одраде.
— Ти хочеш… альтанку? У цих садах? На що ти ще марнуватимеш наші запаси? Фантазійна! Назва якраз для твого чергового…
Суперечка була дурною. Вони обидві знали це з перших двадцяти слів. Мати Настоятелька не могла поступитися першою, а Беллонда рідко поступалася у будь-чому. Навіть коли Одраде замовкла, Беллонда атакувала спорожнілі мури. Врешті-решт, коли Беллондині сили вичерпалися, Одраде сказала:
— Ти завинила мені розкішний обід, Белл. Простеж, щоб він був якомога кращим.
— Завинила тобі… — забелькотіла Беллонда.
— Пропоную мирову, — уточнила Одраде. — Хочу, щоб його подали в моїй альтанці… моїй фантазійній альтанці.
Шіана засміялася, і Беллонда змушена була приєднатися до неї, але сміх вийшов ледь не крижаним. Знала, що в цій сутичці її перехитрили.
— Усі побачать її та скажуть: «Гляньте, як упевнена в собі Мати Настоятелька», — сказала Шіана.
— То ти хочеш цього задля моралі! — Зараз Беллонда погодилася б із майже довільним поясненням.
Одраде усміхнулася Шіані. «Моя здогадлива люба дівчинка!» Шіана не лише перестала дражнити Беллонду, а й вирішила підвищити самооцінку старшої жінки, де це було можливо. Белл, звичайно, це знала, і постало неуникне питання Бене Ґессерит: «Навіщо?»
Розгледівши цю підозру, Шіана сказала:
— Насправді ми сперечаємося через Майлса і Дункана. А мене вже від цього нудить.
— Якби ж я тільки знала, що ти насправді робиш, Дар, — промовила Беллонда.
— Енергія має власні схеми, Белл!
— Що ти маєш на увазі? — Геть здивовано.
— Вони знайдуть нас, Белл. І я знаю як.
Беллонда вирячила очі.
— Ми раби власних звичок, — сказала Одраде. — Раби енергії, яку творимо. Чи можуть раби звільнитися? Белл, ти знаєш цю проблему не гірше за мене.
Цього разу Беллонда зайшла у безвихідь.
Одраде глянула на неї.
Пиха — от що побачила Одраде, дивлячись на своїх Сестер та їхні постави. Гідність була лише маскою. Не було справжньої покори. Помітний натомість був конформізм, справжня схема Бене Ґессерит, а в суспільстві, що знає про небезпеку схем і шаблонів, це звучало наче застережний сигнал клаксона.
Шіана розгубилася:
— Звичок?
— Твої звички завжди йдуть за тобою слідом. Сконструйоване тобою власне «я» переслідувати тебе. Дух, що блукає, прагнучи здобути твоє тіло, легко зробить тебе одержимою. Ми залежимо від «я», яке конструюємо. Ми раби власного витвору. Ми узалежнені від Всечесних Матрон, а вони від нас!
— Чергова порція твого клятого романтизму, — сказала Беллонда.
— Так, я романтична… так само, як колись Тиран. Він зробив нас вразливими до усталеного обрису його творіння. Я вразлива до його ясновидчої пастки.
«Та ох, як близько мисливиця, і ох, яка глибока прірва!»
Беллонда не вгавала:
— Ти сказала, що знаєш, як вони нас знайдуть.
— Достатньо їм розгледіти власні звички, і вони…
— Так? — Це було звертанням до вісниці-аколітки, що з’явилася з критого переходу позаду Беллонди.
— Мати Настоятелько, я стосовно Превелебної Матері Дортуйли. Мати Фінтіл доставила її до Летовища, за годину вони будуть тут.
— Приведіть її до мого кабінету! — Одраде кинула Беллонді майже дикий погляд. — Вона щось казала?
— Мати Дортуйла нездужає, — сказала аколітка.
«Нездужає? Це щось надзвичайне, якщо йдеться про Превелебну Матір».
— Не поспішай із висновками. — Це заговорила Беллонда-ментатка, ворогиня романтизму та дикої уяви.
— Покличте Там як спостерігачку, — наказала Одраде.
Дортуйла пришкандибала, спираючись на палицю, Фінтіл і Стреггі допомагали їй. Та в Дортуйлиних очах була твердість, вона міряла всіх навколо пильним поглядом. Відкинула каптур, відкривши темно-коричневе волосся з пасмами кольору старої слонової кості. Коли заговорила, в її голосі відчувалася втома.
— Я зробила, як ти наказала, Мати Настоятелько. — Коли Фінтіл і Стреггі вийшли з кімнати, Дортуйла без запрошення сіла у слінгокрісло поруч із Беллондою. Зиркнула на Шіану й Тамелейн ліворуч від неї, тоді втупилася в Одраде. — Вони зустрінуться з тобою на Перехресті. Думають, що це місце — їхня власна ідея, і їхня Павуча Королева там!
— Як швидко? — спитала Шіана.
— Вони запросили термін у сто стандартних днів, рахуючи приблизно від сьогодні. Можу уточнити, якщо потрібно.
— Чому так довго? — спитала Одраде.
— На мою думку? Вони використають цей час, щоб зміцнити оборону на Перехресті.
— Які гарантії? — Це Там, стисло, як зазвичай.
— Дортуйло, що з тобою сталося? — Одраде була вражена тремтінням і слабкістю, помітними в жінці.
— Вони проводили на мені експерименти. Та це неістотно. Істотні домовленості. Хай там як, вони обіцяють тобі безпечний переліт до Перехрестя й назад. Не вір цьому. Можеш взяти з собою невеликий почет слуг, не більше п’яти. Вважай, що вони вб’ють усіх, хто тебе супроводжуватиме, хоча… може, я дала їм зрозуміти, що це помилка.
— Вони сподіваються, що я привезу їм підданство Бене Ґессерит? — Голос Одраде ніколи не був холоднішим. Дортуйлині слова пробудили привид трагедії.
— Такою була принада.
— А Сестри, що були з тобою? — спитала Шіана.
Дортуйла звичним жестом Сестринства постукала по чолі.
— Маю їх усіх. Ми погоджуємося, що Всечесні Матрони мусять бути покарані.
— Мертві? — Одраде вичавила це слово крізь стиснуті вуста.
— Вони намагалися присилувати мене вступити до їхніх лав. «Бачиш? Уб’ємо ще одну, якщо ти не погодишся». Я сказала, щоб убили нас усіх, покінчили з цим і забули про зустріч із Матір’ю Настоятелькою. Вони не погодилися, доки не закінчилися заручниці.
— Ти Поділилася з усіма? — спитала Тамелейн. Наближаючись до власної смерті, Там переймалася цим.
— Вдаючи, наче впевнююсь, що вони мертві. Можете знати, як усе було. Ці жінки гротескні! Тримають у клітках Футарів. Тіла моїх Сестер вкидали у клітки, де їх пожирали Футари. Павуча Королева — слушне ім’я — змусила мене дивитися на це.
— Огидно! — сказала Беллонда. Дортуйла зітхнула.
— Вони, природно, не знали, що в моїй Іншій Пам’яті є й гірші видіння.
— Вони хотіли перебороти твою чутливість, — промовила Одраде. — Дурощі. Чи стало для них несподіванкою те, що ти зреагувала не так, як їм хотілося?
— Я сказала б, радше стало прикрістю. Думаю, вони бачили й інших, що реагували так само. Я сказала їм, що такий спосіб стати добривом не гірший за інші. Схоже, це їх розлютило.
— Канібалізм, — пробурмотіла Тамелейн.
— Лише зовні, — заперечила Дортуйла. — Футари точно не є людьми. Це ледь приборкані дикі звірі.
— Без Вожатих? — спитала Одраде.
— Я жодного не бачила. Футари розмовляли. Казали «Їсти!» перед їдою і насміхалися з Всечесних Матрон довкола. «Ви голодні?» Фрази такого типу. А важливіше те, що сталося після того, як вони поїли.
Дортуйла закашлялася.
— Пробували мене отруїти, — сказала вона. — Ідіотки!
Відновивши дихання, розповіла:
— Футар підійшов до ґрат клітки після їхнього… бенкету? Глянув на Павучу Королеву і закричав. Я ніколи не чула такого звуку. Мороз пішов поза шкірою! Усі Всечесні Матрони в тій кімнаті завмерли, як одна, на місці. Можу поклястися, що вони були нажахані.
Шіана торкнулася Дортуйлиного передпліччя.
— Хижак, який паралізує жертву?
— Безсумнівно. Цей звук мав характеристики Голосу. Футари, здавалося, здивувалися, що я не завмерла.
— А як відреагували Всечесні Матрони? — спитала Беллонда. Так, ментатка потребувала цих даних.
— Спільним вереском, коли до них повернувся голос. Багато хто кричав до Великої Всечесної Матрони, вимагаючи знищити Футарів. Але вона прибрала спокійного вигляду. Сказала: «Вони надто цінні живими».
— Обнадійливий знак, — зауважила Тамелейн.
Одраде глянула на Беллонду.
