Залізниці, що беруть початок зі Стамбула, невпинно простягаються до Анкари, Коньї та місць, де їх раніше аніколи не бачили. Невдовзі вони сягають навіть Месопотамії й то так, що коли б Перша світова війна ледь запізнилася, то залізнична колія пролягла б і до Багдада. Отак у цьому питанні Англійська, тобто Британська, імперія та Німеччина вступають у запеклий конфлікт. Заледве ж Австрія, одна з так званих передових великих держав, що неабияк вплинула на Центральну Європу своєю культурною структурою, добирається до Угорщини, найпаче в 1860-ті ще до розділення Угорщини з Австрією та після контракту про рівність, у тій з’являється окремий уряд із парламентом. Водночас власним урядом і парламентом володіє Австрійська імперія. З Угорщиною її об’єднує лише династія Габсбургів, яку очолює імператор Франц Йосиф. Австрійці величають його «наш імператор-кайзер», натомість угорці невідступно звуть «королем».

Для них він не імператор, а угорський король. І хоча бюрократія Австрії та Угорщини змішується, дві країни ділять між собою всі регіони. Лише Боснія-Герцеговина – зверніть увагу, на ту пору окупована та ще не анексована в Берліні 1878 року – перебуває під спільним управлінням двох сторін, і тут нормани з угорським і австрійським корінням перебувають у вкрай напружених обопільних стосунках. Хоча існує також Чехія, де розвивається промисловість, буржуазія та інтелектуальне життя. Нинішня Чехія, тобто Богемія, демонструє такий поступ, що з’явилася навіть тамтешня буржуазія, яка сливе звисока поглядає на австрійців. Отже, якщо в імперії решта країн цього трону, корони, демонструють щорічне зростання на 1–2 відсотки, то якась її частина, як-от Угорщина, сягає 6 відсотків і цілковито змінює її історичну аграрну структуру. Міста розвиваються так стрімко, що будівлі в них ростуть мов гриби після дощу. Навіть відома книжка Ференца Молнара «Хлопчаки з вулиці Пал», якою ми змалечку зачитувалися, розповідає історію про квартальних дітлахів, що ранять один одного камінцями, воюючи за пустир – незабудовану земельну ділянку. Наприкінці роману її обнесуть дерев’яним парканом із дротом і зведуть там великий будинок, де кімнати роздадуть робітникам.

А становище робітничої верстви Австрії з Угорщиною – препаскудне. Її представники здебільшого заселяють орендовані бараки – житло з антисанітарними умовами, де сім’ї розподіляють по кімнатах. Та навіть плата за оренду цих кімнат така висока, що деякі із сімей беруть до себе на квартиру неодружених чоловіків і жінок із робітничої когорти. Загалом австрійський пролетаріат непокоїть низька зарплатня. Нестерпні й житлові умови. Напередодні Першої світової війни у таких містах, як Відень, лише на десяту частину мешканців припадало по одній кімнаті. Натомість в Англії або Німеччині такий показник коливався від двох кімнат на особу до тієї ж кількості на трьох мешканців. Безсумнівно, занепад села для цієї країни обернувся проблемою.

Тим часом ще одна з великих країн – Росія – упродовж останньої чверті ХІХ століття демонструє значний поступ. Та навіть він не здатний уберегти її від становища занепалої аграрної держави порівняно з конкурентами. Не забуваймо, що Росія вступила в Першу світову війну з населенням, 90 відсотків якого не вміло читати й писати. Тому, звичайно, навіть зайве наголошувати, що з решти 10 відсотків постали світочі літератури, які осяяли цілий світ. Промисловість-бо експлуатує її робітничу верству за найважчих умов. І це все, попри консерватизм і ортодоксальність Росії, виводить на авансцену її історії соціалістичні рухи.

Греки, елліни здавна, ще за римських часів, називали Ускюдар Хрисополісом (золотим містом). У кожному разі той не був таким густозаселеним, як Халкедон (Кадикьой), що поблизу нього. Та найдивніше те, що в Стамбулі Ускюдар став першим місцем, яке заселили турки. Адже, як відомо кожному, ще за Баєзіда Блискавичного[146] тамтешню територію починають контролювати Османи. Але цікаво, що Візантія до останку претендує на володарювання нею, попри те що турки звідти не відступають. У такому структурно дивному місті, де незрозуміло хто панує і чия тут влада, два елементи, власне, його мешканці й переселенці з протилежного боку Боспору, чудово призвичаюються одне до одного. Як свідчать у своїх спогадах мандрівники – наприклад, Bertrandon de la Brocquière, що в 1430-ті прибув з османських володінь, – дорогою від Ускюдару до Стамбула можна було побачити човни, які пливли назустріч зі супротивного боку. Тобто отаке сполучення без митниць і, звісно, без віз. Щонайменше візантійсько-османська торгівля триває спокійніше й жвавіше, ніж та, яку ми нині маємо з членами Європейського Союзу, Єдиного ринку тощо. Власне, Ускюдар – дуже оманлива назва. В іноземних мовах вона відома як «Скутарі». Але точнісінько так само називають і місто Шкодер в Албанії, тому деякі з османських інженерів згадують його як албанський або й просто Ускюдар. Отож не плутаймо їх між собою.

А що таке Ускюдар? Це один із найжвавіших, наймиліших закутків нашої літератури, стамбульської літератури. Звичайно, донині не збереглося отого, мов панно, древнього міста, де за мечеттю Мігрімаг дерев’яні особняки потопали в зелені. Однак Ускюдар після гамору стамбульського півострова, Бейоглу та боспорських берегів і далі неабияк приваблює. Тут людина завважує, що потрапила в інакше середовище і воно – на османо-турецький лад. Під нього – і кухня. Коротше кажучи, щодо харчування та їдалень із ресторанами в Стамбулі – це найкращий із його районів: хочеш їж навстоячки, а хочеш – сидячки; тут можеш дешево перекусити, а можеш із шиком повечеряти. Тобто мешканці Ускюдару сяк-так не їдять і геть не все вам уподобають. Вони – люди досвідчені. Направду, це таке місце в Стамбулі, куди вряди-годи всі навідуються. І тільки ви зійдете на берег, то побачите перед собою мечеть, яку звів Великий Сінан для Мігрімаг-султан – доньки Кануні.

Ця надзвичайно цікава споруда аж ніяк не тотожна мечеті, яка розташована в храмовому комплексі Мігрімаг-султан, що в кварталі Едірнекапи. Її зведено в інакшому архітектурному стилі. Проте важко не звернути увагу на таке: чи ви прибули б з Європи та потрапили в Стамбул з боку Едірнекапи, чи – з Анатолії, вас і тут і там однаково зустрічає Мігрімаг-султан. Далебі, перед Ускюдаром розкинувся величезний майдан, де починався караванний шлях. Отож каравани зупинялися в Ускюдарі, і Мігрімаг-султан зустрічала їх завдяки згаданій мечеті.

Знову-таки один з архітектурних шедеврів міста, які мають собі пару, фонтан Агмеда ІІІ розташовано перед цією ж мечеттю. Його увінчує розкішна каліграфія. Та, звісно, хоча з архітектурного погляду фонтани Агмеда ІІІ, один із яких – перед палацом Топкапи, другий – біля мечеті Мігрімаг-султан, доволі схожі між собою, вони аж ніяк не однакові. Що дивніше, фонтан Агмеда ІІІ перебуває в місці, де недавніми століттями, у ХІХ, навіть на початку ХХ, до моря буквально дістанеш рукою. Нині ж той гарний майдан забудовано. Отож і його найважливіша особливість пощезла. А коли було поглянути сюди з протилежного напрямку, то ви могли побачити перед мечеттю водойму, яка з одного боку простягалася до мечеті Шемсі-паші, куди «не сяде й пташка»[147], з другого ж – туди, де нині розташовано причал для моторних човнів. Як на мене, то була одна з найбільших, найгарніших штучних водойм Стамбула та всієї Туреччини. Чи можете тільки собі це уявити? Чарівне місце, де два континенти взаємно наближаються – наче великий басейн у бароковому стилі.

Якраз оті мечеті на побережжі Ускюдару надають місту геть інакшої аури. А якщо ми пройдемося трохи далі, то надибаємо мечеть, яку веліла звести Ґюльнуш Еметуллаг (Рабія) султана. Хоча ця жінка й геть несуттєва постать в історії османської династії з політичного погляду, а втім вона була фавориткою, найулюбленішою дружиною султана Мегмеда IV, що народ його кликав Авджи, тобто Мисливцем, і після тривалої розлуки з палацом знову мешкала в ньому впродовж доби тюльпанів, ставши валіде-султан[148] таких важливих володарів, як Агмед ІІІ та Мустафа ІІ. Як відомо, в імператорських протоколах лише матір падишага називають валіде-султан. Їй присвоюють титул «султан», натомість решту дружин володаря не вважають належними до династії, отож їх і не кличуть так. Утім, щоб мати титул «султан», потрібно стати «валіде». Це важливо.