Питання, з якими силами вирушив Гедік Агмед-паша до Отранто, у джерелах вельми суперечливе. Назвати число в сто тисяч вояків буде перебільшенням. Логістичні можливості Нового часу й, власне, області Апулія не дозволили б прогодувати таку величезну армію завойовників. У кожному разі наприкінці липня паша, не зазнавши надмірного опору, ступив на землі Італії та здобув фортецю Отранто 11 серпня 1480 року, відтоді й бере початок османське панування на півдні Апеннінського півострова.

Один із популярних істориків Мустафа Джезар розповідає, як султан Мегмед Фатіг перед смертю велів Агмедові Евраносоглу здійснити набіг на венеційські фортеці в Мореї. Імовірно, після увертюри під Отранто мав розпочатися й opus magnum у справі впокорення Італії, і вже Венецію чекав османський похід. Чому ж падишаг вирушив до Анатолії? Його отруєння в лугах Гебзе[29] та смерть залишають без відповіді чимало запитань. Він готував там похід на Мамлюків чи Італію? Хай там що, а османський прихід на Апеннінський півострів став незавершеною спробою її завоювання. Зрозуміло, що дальші події, пов’язані з Баєзідом ІІ і султаном Джемом[30], відразу й поклали край османському пануванню в Італії.

Нарешті 10 вересня 1481 року османці попрощалися з Італією. Наприкінці тринадцятимісячного панування пролито море крові. Воно-таки виявилося й найкоротшим серед завоювань Фатіга та навіть решти османських перемог. Другою недовгою звитягою стане в ХVII столітті здобуття Чигиринського степу України – Османи, завоювавши його, відразу й покинуть. Загалом же, краї, що їх підкорив Фатіг, перебуватимуть підневільними аж до ХІХ століття. Отранто серед них становить виняток.

Гаразд, та як описано й прокоментовано Отранто в тюркській історіографії? Завоювання Італії потрібно розглядати крізь призму ідеї відродження Римської імперії та цієї місії Фатіга. Оскільки його спадкоємець Баєзід ІІ не перейняв її, то й османські війська швидко покинули Отранто.

У нашій же історіографії ніхто не аналізує ні логістичних, ані технічних проблем цієї тривалої війни. Утім султан Мегмед Фатіг планував завоювати Італію так само, як це вчинив візантійський імператор Юстиніан І. Проте й Італія, і Європа вже були не такими, як за доби Юстиніана. Щонайменше з боку Османів не завершено конче потрібних попередніх приготувань для того, щоб підкорити Апеннінський півострів. А вони потребували часу – на півострів Морею, береги Далмації, Сербію та Венецію.

Рання смерть падишага зміцнює наше визначення його політики. Причина ж того, що її неможливо прокоментувати, криється не тільки в складності розуміння такої постаті, як Мегмед Фатіг, а й у нашій недостатній обізнаності з першоджерелами.

Отранто стало для церкви й усього християнського світу засобом створення пропагандистської літератури, спрямованої проти турків, що йшли вперед. Хоч як дивно, але здається, що ця-таки література вплинула й на науковий історизм. І досі італійська історія вдається до методичного пуризму на цю тему. Однак холоднокровна історія вимагає лише архівного матеріалу та мовних засобів… Потрібно дотримуватися золотого правила audi alteram partem, тобто «вислухай іншу сторону».

Напевне, ми всі погоджуємося з тим, що XVI століття стало вершиною розквіту Османської імперії. Доба відома нам як вік султана Сулеймана Кануні. Власне, таке піднесення тривало не тільки за життя Кануні, а й після смерті цього падишага – до кінця XVI століття, тобто за часів його сина Селіма ІІ, онука Мурада ІІІ і правнука Мегмеда ІІІ. Такі літописці, як, приміром, Геліболулу Мустафа Алі, іменують добу Кануні «Віком Сулеймана-хана».

Тут залишається хіба що додати: «Вік щастя». Справді, ми не кажемо, що Османська імперія сягнула своїх крайніх меж, які ще чекатимуть на неї попереду, однак вона вже довела, що є світовою потугою. По суті, справжнім засновником Османської імперії й володарем, який змусив відчути існування імперії, її вагомість на противагу європейській географії, безперечно, став Мегмед ІІ, тобто султан Фатіг Мегмед-хан.

Цей юний маршал, у віці двадцяти одного року застосувавши передові на той час військові технології, завоював таке неприступне місто, як Стамбул, що хай і скотилося до рівня держави-поліса, а втім, увінчувало період існування Римської імперії. Далі султан підкорив землі Ефляку-Богдану, що відповідають сучасним Румунії та Молдові; майже всю Грецію; Евбею, один з островів Егейського моря – його завоювання було досить важким; Лемнос (Родос він узяв у облогу, але не переміг); Албанію; дуже важливу частину Сербії (за винятком Белграда з околицями); Боснію й Герцеговину. Фатіг також приєднав до своїх еялетів[31] Караман, що на землях Анатолії; у битві при Отлукбелі поклав край пануванню Узун Гасана, тобто державі Аккоюнлар у Східній Анатолії; нарешті здобув фортеці Трапезундської імперії в сучасному Трабзоні; через агднаме[32] приєднав до Османської держави охоплений внутрішньою анархією Кримський ханат, причому найважливішу частину його територій, саме ту, до якої належали Кефе із Судаком, під назвою Кефський санджак[33] підпорядкував центрові.

Природно, що й на Сході, і на Заході століття султана Мегмеда Фатіга обернуло Османську імперію на світову державу. Вона мала потужні сили, а держави у світі формують політику всіх могутніх сил, змагаючись одна супроти одної, як і захищаючи та наслідуючи одна одну.

За доби султана Сулеймана Кануні до цієї поеми додано й завоювання Багдада, тобто сучасного Іраку, акурат після того, як його батько султан Явуз[34] Селім-хан приєднав до османських земель цілу Південно-Західну Анатолію, Сирію, Палестину, Ліван і Єгипет. Отак наддержава, якій були притаманні риси Римської імперії, особливості універсальної імперії, запанувала й у Месопотамії. На цьому варто наголосити особливо, адже до Османів дві попередні Римські імперії аніколи в історії не поширювали своє панування на Месопотамію. Перший Рим мусив воювати з парфянами, званий Візантією другий – із Сасанідами; відтак Константинополю вдалося втримати лише верхів’я басейну Тигру, проте його південну частину, інакше кажучи, сучасний Ірак (належний тій сунітській географії, яку окреслили століття тому), Месопотамію – він не підкорив. Як нам усім відомо, Месопотамія належала Перській імперії, спочатку підкоряючись парфянській династії, спадкоємиці Ахеменідів, однак і сучасниці римлян, а далі Сасанідам.

Османи, яких можна назвати третім Римом – після другого, уперше приєднують Месопотамію до своїх володінь унаслідок іракського походу та розширюють їх аж до Перської затоки. Це був великий похід султана Сулеймана Кануні на Схід, який засвідчив, що той – здібний полководець. По-друге, якщо завдяки цьому походові й не вирішилися проблеми з Іраном, то принаймні на наших кордонах із ним запанував спокій. Однак найважливіше досягнення падишага – завоювання Угорщини.

А де Угорщина? На ту пору це територія, яка, окрім сучасної Угорщини, що в Центральній Європі, також складалася зі Словаччини; частини Румунії, відомої як Трансильванія (угорці називають її Ердель, і ми теж послуговуємося цим топонімом); нинішньої Сербії (позаяк Белград був у мадярських руках) і Бургенланду – області теперішньої Австрії. Додайте сюди ще незначні терени України й урахуйте, що наприкінці XV століття, за правління короля Матяша Corvinus’а, Угорщина розширилась аж до Венеції та на якийсь час навіть заволоділа Віднем.