Наша союзниця Франція володіє виходом до Середземного моря, на відміну від австрійців і німців. Супроти нас боролась Іспанія, і наша з нею ворожнеча точилася через підпорядкований нам Алжир. Саме анатолійські моряки, яничари та левенди[39] управляли Алжиром, тобто Арабським Магрибом, або ж регіоном, який ми називаємо Магрибська Північна Африка. Їх очолював Барбарос Хайреддін-паша, отож Північна Африка залишалася в наших володіннях. Направду, згадані морські сили були своєрідним бейлербеїліком[40], причому привілейованим, і вони кидали виклик Іспанії та навіть витурювали її з регіону. Таким чином Північну Африку врятовано від Іспанії.

Ця рівновага вельми цікава, і, по суті, Османська імперія в кордонах, сформованих у вік султана Сулеймана Кануні – від Дунаю до Євфрату, від низовин України до Північної Африки та тієї її частини, яку ми звали Бейлік Хабеш, хоча той радше охоплював Сомалі, ніж сучасну Ефіопію, – майже два століття, аж до кінця сімнадцятого, панувала на трьох континентах, збалансовуючи Середземномор’я, Східну Європу та Балкани. Безперечно, той баланс визначає й історію нашого сьогодення, і ми зобов’язані простежити її відтоді.

Османська імперія постала й розвивалась як малий бейлік у регіоні Мармурового моря. Однак не минуло й століття від перших років її існування, як вона запанувала на Балканах і в Егейському морі, і її влада там поширилася майже на всю сучасну Болгарію й Грецію. За короткий час Османська імперія розкинулась аж до Месопотамії, берегів Адріатики, Дунаю та Чорного моря. Далі впродовж другого століття свого розвитку вона вже зусібіч, навіть із боку Північної Африки, оточила Середземне море за винятком його західного побережжя. Інакше кажучи, імперія з огляду на її інститути, життя й універсальне розуміння домінації та географію стала Третім Римом.

Збудована в середземноморському світі Османська імперія була останньою з пишних наддержав цього регіону. Ця імперія Середземномор’я оберігала його з усіма культурами, зі всім спадком, ведучи в сучасний світ, – саме такою була її головна історична місія.

А що таке світ Середземномор’я? Безсумнівно, в історії людства це передусім певна культурна царина, Kulturkreis, якщо послуговуватися запозиченням із німецької. У світі існують й інші культурні сфери. Як-от Китай або індійський світ. Китай через письмо й самобутні традиції став моделлю у своєму регіоні. Однак зрозуміло, що в нього немає тісних зв’язків з іншими країнами. Через обмежені торгові контакти він у прагматичній формі здійснив очевидний внесок у загальний попит людства – шовком і аж потім – порохом і папером. Чого не можна сказати про китайську мову й письмо, думку чи навіть і про сам Китай. Це окреме культурне поле донині поводилось як украй ізольоване від артеріального сполучення з рештою світу. Як буде далі – невідомо.

Утім для нас вагомий також Індостан, позаяк це культура, яка принаймні навчила людство арифметичним обчисленням із числом «нуль». Проте і його контакти із зовнішнім світом завжди залишались обмеженими через Індійський океан, що оточує півострів, і гори на півночі. Попри це, за епохи еллінізму, під час походів Олександра Македонського, там з’являються сліди грецькості. Так само не варто забувати, що якраз Індостан вплинув на поступ Месопотамії та Ірану своїми знаннями з математики, мовою й філософією.

Безумовно, сутнісний світ Близького й Середнього Сходу, тобто Месопотамія, Єгипет, Іран і Анатолія є колискою сучасної цивілізації, адже саме тут ще за п’ять тисяч років до народження Пророка Ісуса засновано перші міста. Їхнє ж формування означає, що на цих землях з’явилося ремісництво із сільським господарством, позаяк міста житимуть завдяки надлишку аграрної продукції. Знову-таки у світовій історії саме тут обробіток землі постав услід за культурою, епохою шліфованого каменю, яку ми називаємо неолітом. Близькосхідна цивілізація почала творити дива в басейнах Нілу, Євфрату й Тигру, після того як тут оселилася людина й стала ефективно користатися ґрунтом і природою.

Таким чином людство сягнуло рівня міста й держави. Напрочуд цікаво й те, що мови Середземномор’я геть зовсім несхожі між собою. Там – семітські, там – європейські; вони діляться на безліч гілок, і, як ви самі можете переконатися, для того щоб їх позначати на письмі, використовують напрочуд різні абетки. Розмаїття лише самих азбук в історії Близького та Середнього Сходу останніх двох тисяч років не має аналогів у жодній іншій частині Земної кулі. Хоча й вони закономірно стали джерелом одна для одної. Тому-то нескладно простежити, що фонетико-фонемічна структура письма, а також знаки, основою для яких є склад, прокладають мости між латинською та грецькою абеткою, тої – із фінікійською, відповідно, і цієї – з алфавітами частини семітських мов.

Що ще дивніше – література, створена цими структурно різними мовами, повсякчас ідентично дублюється. Найдавніша літературна мова Месопотамії, шумерська, структурно анітрохи не пов’язана із семітськими мовами, які з’являються після неї. Проте цією мовою володіли не тільки археологи та філологи нашої епохи, а й тодішні семіти, аккадці й вавилоняни. Один із перших застосунків тієї цивілізації – скопіювавши шумерські тексти, зберігати їх у бібліотеках.

Нині під час археологічних розкопок пагорбу Султантепе в Урфі, що в Південно-Східній Анатолії, віднайдено тексти шумерського епосу про Гільгамеша. Ще аккадці вели розкопки в шумерських містах і, копіюючи клинописом тамтешню літературу, зберігали її. Те ж саме стосується арійського (індо-європейського) племені гетитів/хеттів. Отже, клинописом позначають мову й шумерів, і семітів, які від них цілковито відмінні за етнічним походженням. Ассирійці, вавилоняни, арамейці та ще хетти й решта послуговувалися цим письмом, тобто клинописом… Навіть таке геть осібне індо-європейське відгалуження, як Іран, також уживало його. Отже, понад два тисячоліття в Середземномор’ї та поблизу нього використовували однакове письмо.

Нарешті єгипетська культура, релігія, розуміння боже­ственного, самі божества та міфологія також перейшли до інших культур. Поруч із таким сутнісним зближенням середземноморці з давніх-давен взаємодіють через інститут торгівлі. У регіоні Егейського моря збережено пам’ятки єгипетської культури, створені в 2000–1500 роках до н. е. Торгівля – жвава річ. Та чи тільки єгипетські пам’ятки? Там збережено артефакти, належні релігії Єгипту, пов’язаної з нею культури, навіть цілі храми. Водночас існують докази того, наскільки вплинула племінна релігія юдеїв на дальші монотеїстичні вірування. Навіть у розбіжностях є місце одності. Постає питання спільних початкових вірувань. І навіть цим справа не обмежується. Мешканці тутешніх регіонів знайомі між собою споконвіку.

Украй помилково гадають, що переклад зародився з Ренесансом… У Месопотамії та Єгипті тлумачили здавна. Це засвідчують незчисленні переклади епосу про Гільгамеша, міфу про створення світу, деяких єгипетських легенд і, власне, Тори. Близький і Середній Схід – край перекладів. Не тільки за три-два тисячоліття до нашої ери, а й незадовго до нашої, після епохи еллінізму, саме тут і в Середземномор’ї розгорнуто найширшу на планеті тлумацьку діяльність, як-от переклад усієї грецької та ассирійської літератури арабською мовою, відтак із неї – івритом і латиною.

Отож у житті, віруваннях, граматиках і абетках націй Середземномор’я існує чимала схожість, навіть одність. І йдеться про вкрай цікаві вияви такої одності. Рим став імперським центром лише після того, як Юлій Цезар завоював Єгипет. Так мовлять; тобто з Єгипту туди дісталися тонкощі державного управління, найпаче фінансові системи й техніки оподаткування – ті в буквальному сенсі започаткували сферу державних фінансів Риму, і тільки тоді він став справжньою імперією.

Середземноморські нації живуть завдяки взаємному обміну продукцією. Єгипетський рис із зерном годував Римську імперію, Візантію та Османів. Згодом м’ясо з Добруджі, різні види яловичини й баранини, так само харчуватимуть Стамбул. Отже, існує ще й така близькість. Натомість Сирія завжди була джерелом розкошів. Тоді як ліванські кедри вплинули на корабельну промисловість усього Середземномор’я. Унаслідок такої економічної згуртованості представники різних релігій могли об’єднуватися на основі спільної філософії з віруваннями, хай між ними виникали б і конфлікти.