На кухні, в раковині, стос немитого посуду.

— Ти б прибрав, — невдоволено сказав Костюк.

— Добре.

Сергій ніколи не перечив Костюкові. Він весь пішов у маму: русявий, сіроокий, тендітний, повільний, немовби перебував завжди в задумі; нерішучий, як і його мати, понад усе боявся щось вирішувати. Навіть коли треба було купити черевики чи костюм, вдатись до елементарного вибору — вагався, мучився, потім легко погоджувався з батьком: як той казав, так і чинив. Колись Костюка де дратувало, він пробував переламати характер сина, перевиховати: вчив його битися, наказував давати здачу шкільним розбишакам, — та нічого з тої науки не вийшло. Боксерські рукавички теж не змінили Сергієвого характеру; трохи побавився ними, а там і стали вони запилюженою деталлю кімнатного інтер'єру, декоративним непотребом, не більше. Дійшов до десятого класу хлопець тихо, ніякими особливими здібностями не відзначався, хіба що добре грав у баскетбол, і в душі Костюк змирився з тим, що виріс його син замріяним, безхарактерним юнаком, на якого дівчата вже почали позирати, бо гарний, високий вдався хлопець.

Костюк розірвав мотузку, якою було обв'язано картонну коробку. Поставив ляльку на письмовий стіл. Лялька стояла струнко, й дерев'яний блиск з'явився на її обличчі.

Син подивився на ляльку, нічого не сказав.

— Ти як, не голодний був? — спитав Костюк.

— Ні, — байдуже відказав Сергій. Швидко поклав у спортивну торбу кеди, труси, майку, рушник та мильницю, шерстяні шкарпетки й дірявий светр. Надягнув пальто й хутряну шапку зі спущеними вухами.

Мерзляк, як і його мати, подумав Костюк. Син чомусь дратував його сьогодні, хоч ніякого приводу до іритації начебто не було.

Нарешті Сергій подався.

Тоді Костюк швидко пішов до телефону. Довго й методично набирав 09, аж поки довідкова відповіла. Він спитав номер телефону редакції журналу «Світанок».

«Тріумфально кінчається XX сторіччя. Для людського добра й щастя винайдено цілу купу надзвичайно корисних речей: наприклад, запроваджено в практику електронну систему керування конем. Невеличкий комп'ютер, приторочений до сідла, блискавично обчислює найраціональніший режим експлуатації тварини — кількість вівса, яку треба дати коневі, та визначає час, потрібний на відпочинок і сон. Автоматична скринька передач регулює всі накази вершника за допомогою складної системи важелів. Великим попитом користуються жіночі шуби на транзисторах, вироблені з тонких рурочок, наповнених неоном і аргоном: шуба змінює колір залежно від бажання жінки. В магазинах з'явились ложки, всередині яких вмонтовано мініатюрний лазер для моментального підігрівання борщу — цей пристрій дозволяє їсти холодні страви не гаючи часу. Потужна триступенева ракета системи «Марс-5» виводить на навколоземну орбіту камеру з електричним стільцем для виконання екзекуцій у космосі; цей захід є відповіддю уряду США на гуманну резолюцію Об'єднаних Націй про заборону смертної кари на землі. Велику загрозу для туристичних компаній становлять спеціальні пігулки «Інформан»: проковтнувши пігулку, людина може зробити на вибір уявну мандрівку в будь-яку країну на Землі або на інші планети, не встаючи з ліжка. Пігулки «Інформану» роблять зайвими всякі паспортно-візові клопоти й зміцнюють міжнародну валютну систему. Радіо Ватікану повідомило, що вдруге народився Христос, на цей раз у вигляді віруса — специфічної макромолекули ДНК, яка шляхом еволюційних перетворень ще має стати колись людиною. За допомогою електронно-обчислювальної машини доведено приреченість живопису. В машину введено дані про кількість можливих сполучень кольорів, форм та зображуваних предметів. Виходячи з того, що впродовж історії людства існувало 2 800 000 художників, встановлено, що можливості живопису — як фігуративного, так і абстрактного — вичерпані. Прийнято міжнародну конвенцію про припинення безглуздого зайняття живописом. На виставках модерного мистецтва з'явилися скульптури зі стисненого («компрешн-стайл») та розрідженого («декомпрешн-стайл») повітря, при яких працюють потужні насосні станції.

У зв'язку з удосконаленням системи захисту (так званого «бетону» чи «катеначчо») гол у футболі став неймовірною рідкістю. Під час чемпіонату світу з футболу всі команди зіграли між собою з рахунком 0:0. Аби виявити переможця, ФІФА була змушена провести додаткові змагання між командами з шашок, стрільби та перетягування каната. Чемпіоном світу стала збірна Марокко.

Найбільшим бестселером на землі став «Новий канон», автором якого є Голуб Борис Миколайович, народження 1934 року, киянин, кандидат медичних наук, проживає разом із мамою в кімнаті площею 18 квадратних метрів на вулиці Саксаганського, навпроти інституту імені академіка Стражеска. Борис Миколайович — це я, власною персоною, а «Новий канон» — твір мого життя, роботу над яким я розпочав ще на першому курсі медичного інституту, коли мені було 19 років. Преса в тому році виявляла певний інтерес до лікарів, отож я й поклав перші газетні витинки до свого архівного сховища, яке містилося в картонному футлярі з-під Великої Радянської Енциклопедії. З цього футляра почався мій «Новий канон». Як визначити жанр цієї книги? Вона, народилася в період глибокої кризи, що охопила сучасну літературу й здевальвувала всі відомі жанри прози; все штучне, вигадане, висмоктане з пальця вмирає, всі фанерні споруди так званого красного письменства руйнуються перед обличчям нового віровчення, нової наукової системи мислення, ім'я якій — інформатика. Люди, які живуть в упослідженому світі ідеалістичних уявлень XIX століття, люди, які сплять на тихих хуторах свого дитинства, повинні зрозуміти, що скінчилася назавжди доба монументальних романів, епічних трилогій, побутових повістей та ліричних оповідань. Ці неповороткі літературні динозаври й птеродактилі неминуче загинуть у жорстоких умовах еволюційного відбору, в конкурентній боротьбі з іншими, економнішими та ефективнішими системами переказу інформації. Одна думка з нотатника Льва Толстого варта десятка його романів. Одне зведення метеорологічного бюро краще за всякі багатослівні й неточні описи природи, на які так щедрі письменники. Одне соціологічне дослідження заміняє сотню повістей. Настане час, і в музеях виставлятимуть стародавні романи — дивні й невірогідні, як кістяки викопних тварин; відвідувачі сміятимуться з кволих спроб літераторів минулого створити психологічно умотивовані моделі (образи) героїв без достатнього наукового підґрунтя — без знання генотипу героїв чи, наприклад, індивідуальних особливостей функціонування їхньої ретикулярної формації. Особливо кумедним і по-дитячому безпорадним е намагання деяких «письменників» стати в позу всевідаючих деміургів та переказати плин свідомості своїх героїв; «він подумав», «вона подумала» — чи не блюзнірство це? Тільки безнадійні провінціали й неуки роблять сьогодні вульгарні спроби зобразити у схематичному, спримітивізованому вигляді складний, ефірно-невловимий, суперечливий процес мислення, який і досі не піддається моделюванню, попри всі зусилля кібернетиків. Недарма відомий психолог Борель писав: «Вивчення явищ позасвідомих і підсвідомих, численних дивацтв патологічної психології, ролі інтуїції в практичному житті та наукових дослідженнях приводить нас до припущення, що наша думка нескінченно складніша тої ясної свідомості, яка в нас звичайно від неї залишається; іноді нашому розуму вдається оволодіти частинами цього механізму, як правило, прихованими від нього, й утилізувати їх».

Я не хочу уподібнюватись до письменників, які утилізують жалюгідні залишки думки; вони стають схожими на мух, що повзають по поверхні електронного мозку і самовпевнено гадають при цьому, ніби збагнули всі його таємниці.

У «Новому каноні» я рішуче відмовляюся від усяких літературних конвенцій минулого: від штучного сюжету, вигаданих персонажів, сконструйованих подій. До правди йду я через числа, через формули й факти, які кидають сліпуче світло на людину та історію.