Тоді Ґериданісоль опрацював свій план, який він відкрив Жоржеві та Фіфі. Ішлося про те, щоб винайти «випробування», якому мав бути підданий той із членів Братства, на якого випаде жереб; і, щоб заспокоїти Фіфі, він дав йому зрозуміти, що жереб неодмінно випаде на Бориса, він, мовляв, зуміє це влаштувати. Випробування мало на меті довести його хоробрість.

У чому полягатиме випробування, Ґериданісоль поки що не розкрив. Він слушно припускав, що Фіфі вчинить певний опір.

— Е, ні, я в цьому участи не беру, — і справді заявив він, коли згодом Ґериданісоль почав натякати, що пістолет Дідуся-Лапера міг би знайти собі застосування в їхньому задумі.

— Ну й дурний! Це ж тільки жарт, — сказав йому Жорж, який відразу погодився.

— А потім, щоб ти знав, — докинув Ґері, — якщо тобі подобається корчити з себе ідіота, роби як знаєш. Ми обійдемося й без тебе.

Ґериданісоль знав, що такий аргумент завжди впливав на Фіфі. Він наперед підготував письмовий текст присяги, під яким мусив підписатися кожен член братства.

— Тільки я тобі відразу скажу. Відмовляйся відразу, бо коли підпишешся, буде пізно.

— Гаразд! Не гнівайся, — сказав Фіфі. — Подай мені текст.

І він підписався.

— Я, хлопче, цілком на твоєму боці, — сказав Жорж, ніжно обіймаючи Бориса рукою за шию. — Але Ґериданісоль тебе не хоче.

— Чому?

— Бо не довіряє тобі. Каже, ти не витримаєш.

— Як це, не витримаю?

— Він вважає, що ти відмовишся вже від першого випробування.

— Побачимо.

— Ти й справді погодишся тягти жереб?

— Чом би й ні?

— Але ти знаєш, до чого це зобов’язує?

Борис не знав, але хотів знати. Тоді Жорж йому пояснив:

— «Сильна людина не чіпляється за життя».

Це було не абищо.

Борис відчув, як у нього пішла обертом голова. Але він опанував себе й сказав, намагаючись приховати свою тривогу:

— А ви й справді всі підписалися?

— Авжеж. Дивись.

І Жорж подав йому текст присяги, під яким Борис міг прочитати три імені.

— А вони... — почав він боязко.

— Що, вони? — урвав його Жорж так брутально, що Борис не наважився говорити далі.

Жорж чудово зрозумів, що саме Борис хотів запитати. Він хотів запитати, чи й інші взяли на себе те саме зобов’язання і чи можна бути певним, що вони від нього не відступлять.

— Та нічого, — сказав він.

Але від цієї миті у нього виник сумнів щодо інших. Він почав підозрювати, що інші щось задумали й не грають із ним у відкриту гру.

«Тим гірше для них, — подумав він відразу. — Яка мені різниця, якщо самі вони збираються ухилитись від того, що пропонують мені. Я доведу їм, що маю більше мужности, ніж вони».

І подивившись Жоржеві просто у вічі, промовив:

— Скажи Ґері, що на мене можна розраховувати.

— То ти підпишешся?

О, яка в цьому була потреба? Адже він дав своє слово. Він відповів просто:

— Якщо ти так хочеш.

І під іменами трьох «сильних людей» на тому проклятому аркуші він написав своє ім’я, великим акуратним почерком.

Жорж, тріумфуючи, поніс показати аркуша двом іншим. Усі троє погодилися, що Борис виявив хоробрість. Вони стали радитися.

Звичайно ж, вони не зарядять пістолет. Та й патронів до нього немає. Фіфі боявся лише того, що він чув, ніби іноді велике хвилювання могло спричинити смерть. Його батько, сказав він, одного разу розповідав про симуляцію страти... Але Жорж його урвав.

— Твій батько з Півдня, — сказав він.

Ні, Ґериданісоль не збирався заряджати пістолет. У цьому не було потреби. Той патрон, який Лаперуз одного дня в нього заклав, він так звідти й не вийняв. Ґериданісоль переконався в цьому, проте остерігся сказати про це двом іншим.

У капелюх поклали чотири імені. Це були чотири однакові й однаково згорнені папірці. Ґериданісоль, який мав «тягти», подбав про те, щоб написати ім’я Бориса на п’ятому, якого тримав у руці. І ніби випадково витяг саме його. Борис запідозрив шахрайство, але промовчав. Який сенс протестувати? Він знав, що приречений, але не зробив найменшої спроби, щоб захистити себе. Бо навіть якби жереб випав на когось іншого, він запропонував би його замінити, таким великим був його розпач.

— Не поталанило тобі, старий, — визнав за потрібне сказати Жорж, але голос його прозвучав так фальшиво, що Борис подивився на нього сумними очима.

— Справу зроблено, — сказав він.

Після чого вирішили провести репетицію. Та оскільки їх могли побачити, то домовилися поки що зробити це без пістолета. Вирішили дістати його з коробки в останню мить, перед самим початком «справжньої гри». Не можна було давати привід для тривоги.

Отже, задовольнилися тим, що в цей день домовилися про годину та місце, яке позначили крейдяним кругом на підлозі. Його вибрали в навчальному класі, праворуч від кафедри, в кутку, який утворювали забиті двері, які, проте, можна було відчинити під аркою входу. Що ж до години, то її обрали на час уроку. Це мало відбутися на очах у всіх учнів; це добре їх приголомшить.

Провели репетицію в порожньому класі, єдиними свіцками якої були троє змовників. Але пуття з цієї репетиції було мало. Просто з’ясували, що від місця, де сидів Борис, до накресленого крейдою кола було рівно дванадцять кроків.

— Якщо ти не тремтітимеш від страху, ти не зробиш ні на крок більше, — сказав Жорж.

— Я не тремтітиму від страху, — відповів Борис, якого ображав цей постійний сумнів.

Твердість цього хлопця стала справляти враження на трьох інших. Фіфі вважав, що на цьому слід зупинитися. Але Ґериданісоль виявив рішучість довести їхню витівку до кінця.

— Ну, то гаразд! До завтра! — сказав він із дивною посмішкою, що скривила лише куточок його губів.

— Обіймімо його! — у захваті вигукнув Фіфі.

Він згадав про посвяту в лицарі доблесних воїнів минулих часів і рвучко стиснув Бориса в обіймах. Борис ледве стримав сльози, коли Фіфі вліпив на його щоки два лункі дитячі поцілунки. Ні Жорж. ні Ґері не наслідували приклад Фіфі. Поведінка цього останнього здалася Жоржеві не досить гідною. Що ж до Ґері, то йому було на все наплювати!..

Наступного дня увечері дзвоник скликав до класної кімнати всіх учнів пансіону.

Борис, Ґериданісоль, Жорж і Філіп сиділи на одній лаві. Ґериданісоль дістав свого годинника, якого поклав між Борисом і собою. Годинник показував тридцять п’ять хвилин на шосту. Урок почався о п’ятій і мав тривати до шостої. Вони домовилися, що Борис зробить те, що вони замислили, за п’ять хвилин до шостої, якраз перед тим, як учні посунуть до виходу. У ці хвилини їм буде легше якнайшвидше вшитися звідси. І незабаром Ґериданісоль сказав Борисові, упівголоса й не дивлячись на нього, що надавало його словам, як він вважав, фатальнішого характеру:

— Старий, тобі лишилося не більш як чверть години.

Борис згадав роман, який він читав недавно, де бандити, перед тим як убити жінку, запропонували їй помолитися, щоб належно підготуватися до смерти. Як ото чужоземець на кордоні країни, яку він збирається покинути, готує свої документи, так і Борис став шукати молитви у своїй душі та своїй голові й не знайшов жодної; але він був такий стомлений і водночас такий напружений, що його це стурбувало не вельми. Він зробив зусилля, щоб подумати й не зміг подумати ні про що. Пістолет важко відтягував його кишеню; він не мав потреби доторкатися до нього рукою, щоб його відчути.

— Не більш як десять хвилин.

Жорж, який сидів ліворуч від Ґериданісоля, стежив за цією сценою кутиком ока, але вдавав, ніби нічого не бачить. Він гарячково трудився. Ніколи ще урок не минав так спокійно. Лаперуз не впізнавав своїх шибеників і вперше зміг відітхнути. Проте Фіфі відчував неспокій; Ґериданісоль уселяв йому страх; він не мав певности, що ця гра не закінчиться погано; серце йому боляче стискалося, й час від часу він глибоко зітхав. Наприкінець, не можучи більше витримати, він відірвав півсторінки внизу аркуша від свого зошита з історії — бо мав готуватися до іспиту; але рядки стрибали в нього перед очима, а факти й дати в його голові — й швидко написав на цьому папірці: «Ти принаймні певен, що пістолет не заряджений?», потім простяг записку Жоржеві, а Жорж передав її Ґері. Але той, прочитавши записку, здвигнув плечима, навіть не глянувши на Фіфі, потів скачав її в кульку й щигликом відправив її в обведений крейдою круг. Після цього, задоволений своєю влучністю, посміхнувся. Ця посмішка, спочатку умисна, не сходила з його губів до самого кінця сцени; вона ніби закарбувалася на його обличчі.