Кетрин скоса глянула на Піппу, а та вигукнула:
— Та той гад мене викрав!
— А ти на нього з ножем кинулася, Піп,— відповіла Кетрин. Трохи стривожено розвернулася до Робін.— То не я сказала їй напасти. Вона... коли ми побачили, що він про нас там понаписував... ми обидві... Ми гадали, що його — тобто вашого боса — найняли нас підставити.
— Розумію,— збрехала Робін, якій така підстава здалася надуманою, параноїдальною — але, може, так діяло на людей тривале перебування в товаристві Оуена Квайна.
— Піппа захопилася й не подумала,— пояснила Кетрин Кент, глянувши на свою підопічну з теплотою й докором.— Піп погано контролює гнів.
— Це можна зрозуміти,— покривила душею Робін.— Можна, я подзвоню Корморану — тобто Страйку? І запрошу прийти сюди?
Вона уже дістала з кишені мобільний і глянула на екран. Страйк прислав повідомлення:
На балконі. Зараз дуба вріжу.
Робін написала есемеску у відповідь:
Почекай 5 хв.
Власне, вистачило б і трьох. Розчулена щирістю і розумінням з боку Робін, заохочувана наляканою Піппою, яка вважала, що треба його впустити і почути найгірше, Кетрин, коли Страйк постукав, пішла відчиняти мало не з ентузіазмом.
Щойно він зайшов, кімната ніби зменшилася. Поруч з Кетрин Страйк видавався величезним і якось аж надміру мужнім; коли вона прибрала ялинкові прикраси і він сів, крісло здалося іграшковим. Піппа відсунулася на дальнє бильце дивана і поглядала на Страйка водночас і зухвало, і налякано.
— Щось питимете? — спитала Кетрин у Страйка, який сидів у її кріслі в широкому пальті й попирав її килим великими ногами.
— Не відмовлюся від чашки чаю,— відповів він.
Кетрин вийшла до крихітної кухні. Лишившись наодинці зі Страйком і Робін, Піппа сполохано вибігла слідом.
— Ти пречудово попрацювала,— пробурмотів Страйк до Робін,— якщо вони аж чай наливають.
— Вона дуже пишається, що письменниця,— притишено відповіла Робін,— і могла зрозуміти його, як ніхто інший...
Але тут з коробкою дешевого печива повернулася Піппа, тож Страйк і Робін умить замовкли. Піппа знову всілася на край дивана, кидаючи на Страйка полохливі погляди. Як і тоді, коли вона щулилася в їхньому офісі, в цих поглядах була тінь театральної насолоди.
— Це дуже люб’язно з вашого боку, Кетрин,— сказав Страйк, коли та поставила на столик тацю з чаєм. На одній з чашок Робін прочитала: «Зберігай спокій і вичитуй текст».
— Побачимо,— заперечила Кент, склавши руки на грудях і поглядаючи на Страйка згори униз.
— Сідай, Кет,— попросила Піппа, і Кетрин неохоче опустилася на диван між нею і Робін.
Першим пріоритетом Страйка було укріплення хисткої довіри, що її зуміла встановити Робін; тут не було місця прямому нападу. Тому він виголосив промову в дусі уже сказаного Робін, натякаючи, що відповідні органи мають сумніви щодо арешту Леонори і заново вивчають наявні докази; прямо про поліцію він не говорив, але кожним словом натякав, що увага слідства звернеться на Кетрин Кент. Під час його промови вдалині завила сирена. Страйк також запевнив, що особисто він вважає Кент абсолютно не винною, але вбачає у ній ресурс, яким поліція не змогла до ладу скористатися.
— Тут ви, здається, не помиляєтеся,— погодилася Кетрин, яка від приємних слів розкрилася і розслабилася. Взявши чашку з написом «Зберігай спокій», вона зверхньо додала: — Тільки й питали, що про наше сексуальне життя.
Зі слів Анстиса, наскільки пам’ятав Страйк, виходило, що Кетрин сама розповіла багато всього на цю тему, ніхто на неї не тиснув.
— Мене ваше сексуальне життя не цікавить,— відповів Страйк.— Цілком очевидно, що Квайн, прямо кажучи, дома бажаного не отримував.
— Він багато років з нею не спав,— повідомила Кетрин. Згадавши фотографії зі зв’язаним Квайном зі спальні Леонори, Робін утупилася у свою чашку.— Між ними не було нічого спільного. Про творчість Оуен з дружиною поговорити не міг, їй те не було цікаво ні на стілечки. Він нам казав... казав же? — Кетрин глянула на Піппу, що вмостилася поруч на бильці,— що вона книжок його навіть як слід не читала. Оуен хотів мати людину, з якою міг би знайти спільну мову. Зі мною він міг нормально поговорити про літературу.
— І зі мною,— втрутилася Піппа і собі заговорила: — Оуена, бачте, цікавила політика тендерної ідентичності, він годинами розпитував мене про те, як воно мені було — народитися у, власне кажучи, чужому тілі, і...
— Так, він казав мені, яке то полегшення — поговорити нарешті з людиною, яка дійсно розуміє його творчість,— голосно перебила Піппу Кетрин.
— Так я і думав,— кивнув Страйк.— Гадаю, поліція вас про такі речі не питала?
— Ну, мене питали, де ми познайомилися, я й сказала: на курсах літературної творчості,— відповіла Кетрин.— Усе сталося повільно, спершу він зацікавився моїми творами...
— ...нашими,— тихо додала Піппа.
Кетрин почала здалеку, і Страйк з повною зацікавленістю кивав, слухаючи, як стосунки вчителя й учениці переросли в дещо значно інтимніше, а Піппа ніби всюди бігала за ними і лишала Квайна і Кетрин самих тільки біля дверей спальні.
— Я пишу нестандартне фентезі,— пояснила Кетрин, а Страйка здивувало і трохи насмішило, що вона заговорила як Фенкорт: завченими фразами, ніби під запис. Він навіть подумав: скільки людей, що годинами сидять наодинці з собою і записують свої історії, вчаться в перервах говорити про свою творчість? Згадалося те, що казав про Квайна Вальдгрейв: той спокійно зізнавався, що розігрував інтерв’ю на ручку.— Це, власне, фентезі плюс еротика, але все дуже літературно. З традиційними видавцями біда — вони не бажають мати справу з небаченими жанрами, які не вміщаються в рамки маркетингових категорій, і якщо ти змішуєш жанри, створюєш щось цілком нове, то вони бояться ризикнути... Знаю, що Ліз Тассел,— з вуст Кетрин це ім’я прозвучало мов діагноз,— сказала Оуенові, ніби мої твори занадто нішеві. Але це найкраща риса інді-видавництва — свобода...
— Так,— докинула Піппа, бажаючи долучити і свої п’ять пенсів,— це правда, для жанрової літератури інді — це, гадаю, саме те, що треба...
— Але це не жанрова література,— трохи насупилася Кетрин,— я ж про що торочу...
— ...але Оуен гадав, що свої мемуари мені краще писати в традиційному дусі,— не замовкала Піппа.— Він, знаєте, щиро цікавився тендерною ідентичністю і щиро захопився тим, що я пережила. Я познайомила його ще з кількома трансгендерними особами, він обіцяв поговорити про мене зі своїм редактором, бо гадав, що, за умови правильної промоції, і з історії, якої доти ніхто не розповідав, можна буде...
— Оуен обожнював «Жертву Меліни», щоразу чекав на продовження. Аж з рук у мене рвав розділи, щойно я їх закінчувала,— голосно сказала Кетрин,— і ще казав мені, що...
Вона раптом осіклася. Помітне роздратування, що їй не дають говорити, злетіло з обличчя Піппи. Як зрозуміла Робін, обидві вони одночасно згадали, що весь той час, коли Квайн заохочував їх, цікавився, хвалив, на старій електричній машинці потай від їхніх очей оживали потворні Гарпія та Епікойне.
— А він говорив з вами про свою власну творчість? — спитав Страйк.
— Трохи,— ніяким тоном відповіла Кетрин Кент.
— Ви не знаєте, скільки він працював над «Бомбіксом Морі»?
— Більшу частину часу, що ми з ним були знайомі,— відповіла вона.
— І що саме він розповідав?
Виникла пауза. Кетрин і Піппа обмінялися поглядами.
— Я вже казала йому,— мовила Піппа до Кетрин, виразно глянувши на Страйка,— що Оуен нам розповідав усе по-іншому.
— Так,— тяжко зітхнула Кетрин. Знову схрестила руки на грудях.— Він нам не казав, що буде таке.
«Таке»... Страйк пригадав клейку брунатну речовину, що сочилася з грудей Гарпії. Для нього це була одна з найвідразливіших сцен у книжці. Страйк згадав, що сестра Кетрин померла від раку грудей.
— Квайн казав, яка буде книжка? — спитав Страйк.
— Він брехав нам,— просто відповіла Кетрин.— Казав, що то буде ніби подорож письменника, але то він усе вигадав... нам казав, що ми там будемо...
