— Цікаві в тебе друзі,— мовила Робін.— Скільки тобі коштуватиме полагодити таксі Нікового батька?

— Рахунок ще не надіслали,— зітхнув Страйк.— Та гадаю,— додав він, з’ївши ще кілька коржиків і поглядаючи на подарунки для Робін,— мені доведеться взяти ще одну секретарку, поки ти будеш на курсах.

— Гадаю, таки доведеться,— погодилася Робін, а потім додала по короткому ваганні: — Сподіваюся, вона буде препаскудна.

Страйк, сміючись, зіп’явся на ноги.

— Не переймайся! Другої такої, як ти, немає. А якщо знайдеться, ще й за такі гроші, я оголошу страйк.

— А серед твоїх численних прізвиськ часом немає ще й такого? — поцікавилися Робін, проводжаючи його до передпокою.

— Тобто якого?

— Страйкар Страйк!

— Та який з мене страйкар? — відповів він, показуючи на свою ногу.— Ну, з Різдвом, напарнице.

Якусь мить у повітрі бринів натяк на обійми, але потім Робін карикатурно-чоловічим жестом простягнула руку, і Страйк її потиснув.

— Добре тобі відпочити в Корнволлі.

— А тобі — в Месемі.

Вже майже відпускаючи її руку, Страйк швидко перевернув її долонею униз, а тоді поцілував, не встигла Робін отямитися. Тоді, широко всміхнувшись і помахавши на прощання, пішов.

Писати під маскою Роберта Ґалбрейта було пречудово, і цим я завдячую переліченим далі людям. Красно дякую:

SOBE, Дібі й Back Door Man — якби не ви, я б так далеко не зайшла. Плануймо наступну авантюру.

Девіду Шеллі, моєму незрівнянному редактору, надійній опорі й братові за психотипом. Дякую за чудове виконання своєї роботи, за серйозне ставлення до важливих речей і за уміння сміятися з усього іншого, як сміюся я.

Моєму літературному агенту Нілові Блеру, який радісно погодився допомогти мені втілити мрію і стати автором-дебютантом. Ти дійсно один на мільйон.

Лорні та Стіву Барнсам, завдяки яким я змогла випити у «Гнідій кобилі», оглянути гробницю сера Мармадюка Вайвілла і дізнатися, що назву рідного містечка Робін треба читати як «Месем», а не як «Мешем». Могло б вийти дуже незручно.

Фідді Гендерсон, Крістіні Коллінвуд, Фіоні Шепкотт, Ан-джелі Мілн, Елісон Келлі й Саймону Брауну: без вашої сумлінної праці я б не написала «Шовкопряда», та й узагалі нічого б не написала.

Маркові Гатчинсону, Нікі Стоунгіллу й Ребецці Солт: здебільшого вам я завдячую тим, що ще не зовсім зваріювала.

Моїм близьким, особливо Нілу, за значно більше речей, ніж можна висловити кількома словами, але в цьому конкретному випадку — за те, що так вболівали за це криваве вбивство.