Бліде обличчя Чарда почервоніло. Він схопив і погладив руків’я однієї з милиць.

— Якщо це вийде довести, то поліція, гадаю, зацікавиться? — спитав Чард, подужавши прямий погляд на Страйка.— Якщо Оуена вбили через написане в «Бомбіксі Морі», то спільника можуть визнати винним?

— Винним? — перепитав Страйк.— Ви гадаєте, що спільник переконав Квайна використати в тексті певний матеріал, сподіваючись, що третя сторона зреагує вбивством ?

— Я... ну, я не впевнений,— насупився Чард.— Він міг і не чекати конкретно таких наслідків, але точно прагнув спровокувати хаос.

Кісточки на руці, яка стискала милицю, побіліли.

— Що змушує вас думати, що Квайну хтось допомагав? — спитав Страйк.

— Оуен не міг знати про деякі речі, на які натякає у «Бомбіксі Морі», якщо тільки його не поінформували,— сказав Чард, тепер дивлячись на бік своєї кам’яної янголиці.

— Гадаю, поліція могла б зацікавитися спільником переважно тому,— повільно мовив Страйк,— що він чи вона можуть мати зачіпку на вбивцю.

Це була правда, але також він хотів нагадати Чарду, що за гротескних обставин померла людина. У того ніби не викликала великої цікавості особа вбивці.

— Ви так вважаєте? — злегка насупив брови Чард.

— Так,— відповів Страйк,— вважаю. І поліція зацікавилася б спільником, якби ця людина могла пролити світло на деякі темні епізоди з книги. Одна з версій, які поліція напевно розробляє,— це що хтось убив Квайна, аби не дати йому пояснити щось, на що він натякнув у «Бомбіксі Морі».

Денієл Чард дивився на Страйка з приголомшеним виглядом.

— Так. Я навіть не... Так.

На великий подив Страйка, видавець підвівся й почав ходити туди-сюди, хитаючись на милицях, ніби пародія на перші обережні вправи з фізіотерапії, які Страйк робив кілька років тому в шпиталі Селлі-Оук. Тепер Страйк бачив, що це спортивний чоловік і що під шовковими рукавами є м’язи.

— Таким чином, убивця...— почав Чард, аж тут раптом гаркнув, дивлячись понад плечем Страйка: — Що?

З кухні вийшла Робін з уже значно здоровішим кольором обличчя.

— Вибачте,— нервово завмерла вона.

— Це конфіденційно,— заявив Чард.— Вибачте, але ні. Ви не могли б повернутися до кухні?

— Я... так, гаразд,— відповіла Робін, явно здивована і, наскільки міг бачити Страйк, ображена. Вона глянула на нього, чекаючи, що Страйк щось скаже, але той мовчав.

Коли по Робін зачинилися подвійні двері, Чард сердито сказав:

— Я загубив нитку думки. Абсолютно забув...

— Ви щось казали про вбивцю.

— Так. Так,— маніакально промовив Чард, знову починаючи ходити туди-сюди, хитаючись на милицях.— Таким чином, убивця, якщо йому відомий спільник, може і його захотіти вбити? І можливо, йому це спало на думку,— додав Чард не так до Страйка, як до себе, втупивши погляд у коштовну підлогу.— Можливо, це причина... Так.

Крізь маленьке віконце в найближчій до Страйка стіні було видно лише темне узлісся; на чорному тлі мрійно падали білі сніжинки.

— Невірність,— раптом промовив Чард,— вражає мене як ніщо інше.

Він перестав стукотіти милицями туди-сюди і звернув погляд на детектива.

— Якщо,— мовив він,— я скажу вам, кого підозрюю у спільництві з Оуеном, і попрошу вас добути мені докази, чи зобов’язані ви будете передати інформацію поліції?

Питання дражливе, подумав Страйк, торкаючись погано поголеного через поспішність ранкових зборів підборіддя.

— Якщо ви просите мене встановити правдивість ваших підозр...— повільно почав Страйк.

— Так,— сказав Чард.— Так, прошу. Я хотів би мати певність.

— Тоді ні, не думаю, що я мушу повідомити поліції про свої наміри. Та якщо я виявлю факт існування спільника, і виникне підозра, що ця людина вбила Квайна — або знає, хто це міг зробити,— то мій обов’язок — повідомити про це поліції.

Чард знову опустився на один з великих шкіряних кубів, зі стукотом кинувши милиці на підлогу.

— Чорт,— промовив він, і це невдоволення відбилося від численних твердих поверхонь навколо. Чард нахилився подивишся, чи не пошкодив лаковане дерево.

— Вам відомо, що я також працюю на дружину Квайна і на її прохання шукаю, хто його вбив? — спитав Страйк.

— Я щось таке чув,— озвався Чард, далі видивляючись подряпину на тиковій підлозі.— Але ж це не завадить нашій лінії розслідування?

Страйк подумав, що самозаглибленість цього чоловіка вражає. Згадав акуратний почерк Чарда на листівці з фіалками: «Дайте знати, якщо я можу чимось допомогти». Мабуть, ці слова продиктувала йому секретарка.

— Ви скажете мені, кого вважаєте спільником? — спитав Страйк.

— Це вкрай болісно,— пробурмотів Чард, поглядаючи то на картину Волліса, то на кам’яну янголицю, то на гвинтові сходи.

Страйк мовчав.

— Це Джері Вальдгрейв,— сказав Чард, глянувши на Страйка і знову відвівши очі.— І я поясню, чому я підозрюю... звідки знаю. Він уже кілька тижнів поводиться дивно. Я вперше звернув увагу, коли він подзвонив мені щодо «Бомбікса Морі» — розказати, що накоїв Квайн. Не було жодного сорому, жодних вибачень.

— Ви чекали, що Вальдгрейв вибачиться за написане Квайном?

Чарда це питання ніби здивувало.

— Ну, Оуен був одним з авторів Джері, тож так, я чекав, що він висловить жаль з приводу того, як Оуен мене... змалював.

Неприборкана уява Страйка знову показала йому оголеного Фаллуса Імпудикуса, який стоїть над тілом мертвого юнака, а те сочиться надприроднім світлом.

— У вас із Вальдгрейвом погані стосунки? — спитав він.

— Я ставився до Джері Вальдгрейва зі значною терпимістю, з великою терпимістю,— заговорив Чард, ігноруючи пряме питання.— Я платив йому повну зарплатню, коли торік він ліг у реабілітаційний центр. Можливо, він вважає, що з ним вчинили несправедливо,— додав Чард,— але я був на його боці, так, коли інший чоловік — більш обачний — утримав би нейтралітет. В особистих негараздах Джері моєї провини немає. Образа є. Так, можу сказати, що образа, безперечно, є, хоча й безпідставна.

— Образа на що? — спитав Страйк.

— Джері не любить Майкла Фенкорта,— пробурмотів Чард, дивлячись на вогонь у грубці.— Майкл мав... Майкл фліртував, досить давно, з Фенеллою, дружиною Джері. І так сталося, що це, власне, я відрадив Майкла це робити, через дружбу з Джері. Так! — закивав Чард, глибоко вражений спогадами про свої власні вчинки.— Я сказав Майклові, що це недобре і нерозумно, навіть у його тодішньому... бо, бачте, незадовго до того Майкл утратив свою першу дружину. Майкл не оцінив моєї непроханої поради. Образився; пішов до іншого видавця. Рада директорів не зраділа,— додав Чард.— Знадобилося двадцять з гаком років, щоб заманити його назад. Та після стількох років,— провадив Чард, чия лиса голова серед скла, полірованого дерева та сталі була ще однією світловідбивною поверхнею,— Джері не може чекати, що його особисті конфлікти впливатимуть на політику компанії. Відколи Майкл погодився повернутися до «Ропер-Чарда», Джері взявся мене... під мене копати, непомітно, багатьма прихованими методами.

— Гадаю, що сталося таке,— провадив Чард, час до часу позираючи на Страйка, ніби щоб отримати реакцію.— Джері розповів Оуену про повернення Майкла, хоча ми намагалися гримати це в таємниці. Оуен, звісно ж, уже чверть століття був Фенкорту ворогом. Оуен і Джері вирішили зрихтувати цю... цю жахливу книжку, де на нас із Майклом зведено огидні наклепи, щоб відвернути увагу від повернення Майкла, щоб помститися нам обом, видавництву, всім, кого їм закортіло принизити. І найбільш показово те,— провадив Чард, і його голос луною покотився порожнім приміщенням,— що коли я чітко наказав Джері пересвідчитися, що рукопис надійно сховано, він зробив так, щоб його прочитали всі зацікавлені, щоб про нього пліткував цілий Лондон, а тоді він звільняється і лишає мене...

— Коли Вальдгрейв звільнився? — спитав Страйк.

— Позавчора,— відповів Чард і продовжив: — І він активно не бажав приєднатися до мене в судовому переслідуванні Квайна. Одне тільки це показує...