— Її дійсно так звати, повірте, це не псевдонім такий. Пише порнографію в декораціях історичного роману. Оуен гребував її книжками, але вбив би за такі обсяги продажу. Розкуповують,— додала Елізабет,— мов гарячі пиріжки.

— Коли ви повернулися від Доркас?

— У понеділок удень. Планувалися приємні довгі вихідні, але приємними,— роздратовано мовила Елізабет,— вони не були через «Бомбікса Морі». Я мешкаю сама,— провадила вона.— І не можу довести, що поїхала додому, а не вбила Оуена, щойно прибула до Лондона. Настрій у мене був саме такий...

Вона випила води і провадила:

— Поліція цікавилася головно книжкою. Вони, здається, думають, що вона дала мотив багатьом людям.

Це була перша спроба Елізабет витягнути зі Страйка інформацію.

— Спершу так і здавалося,— сказав Страйк,— але якщо вони точно визначили час смерті і Квайн помер за три дні після вашої сварки в «Річковому кафе», коло підозрюваних стає досить обмеженим.

— Як це? — різко спитала Елізабет, і Страйк пригадав своїх найжорсткіших викладачів у Оксфорді, в яких питання на два склади перетворювалося на велетенську голку, що протикала всі незграбно складені теорії.

— Боюся, що не можу поділитися з вами цією інформацією,— люб’язно відповів Страйк.— Не можу розкривати деталі поліційного розслідування.

З його боку маленького столика було добре видно великі пори і грубу текстуру її хворобливо блідої шкіри; темні, мов маслини, очі дивилися сторожко.

— Мене питали,— сказала Елізабет,— кому я показувала рукопис протягом тих кількох днів, поки не відіслала його Джері та Крістіану. Відповідь: нікому. Ще питали, з ким Оуен обговорює рукописи в процесі написання. Не знаю нащо,— додала вона, не зводячи зі Страйка чорних очей.— Може, думають, що хтось його підмовив?

— Гадки не маю,— знову збрехав Страйк.— А він з кимсь обговорює свою роботу?

— Може, щось розповів Джері Вальдгрейву. Мені він навіть назви не каже.

— Правда? Він не питав вашої поради? Ви ж ніби вивчали англійську мову й літературу в Оксфорді?

— Вивчала,— сердито відповіла Елізабет,— але Оуену це було байдуже, хоч його самого вигнали з Університету Лафборо, чи в якій він там учився провінції, і диплома він так і не отримав. Так, але Майкл одного разу люб’язно повідомив Оуену, що в студентські роки я в письменстві була «до болю вторинна», і він того не забув...— Старий спогад додав її жовтуватій шкірі багрецю.— Оуен поділяв упередженість Майкла щодо жінок у літературі. Звісно, жоден не був проти того, щоб жінки хвалили їхні тексти...— Вона покашляла в серветку, відняла її від почервонілого, сердитого обличчя.— Оуен з усіх письменників, що я знала, був найбільш ласий до похвали, а вони всі в цьому плані невситимі...

Принесли їхні замовлення: томатний суп для Елізабет, тріску з картоплею для Страйка.

— Коли ми востаннє спілкувалися, ви казали,— мовив Страйк, проковтнувши першу порцію їжі,— що був момент, коли вам довелося обирати між Фенкортом і Квайном. Чому ви обрали Квайна?

Елізабет подмухала на суп у ложці і, здавалося, добре подумала, перш ніж дати відповідь.

— Я вирішила — на той момент,— що радше він був жертвою гріха, ніж грішником.

— Це має якийсь стосунок до пародії, що її хтось написав на роман дружини Фенкорта?

— Її не «хтось» написав,— тихо відповіла вона.— Це зробив Оуен.

— Ви це точно знаєте?

— Він мені її показував, перш ніж надіслав до журналу. Боюся,— додала Елізабет, дивлячись Страйкові в очі з холодним зухвальством,— що я тоді сміялася. Оуен завжди чудово умів імітувати чужий стиль.

— Але потім дружина Фенкорта вкоротила собі віку.

— І це, звісно, була трагедія,— сказала Елізабет без помітних емоцій,— хоча жодних підстав очікувати такого ніхто не мав. Правду кажучи, людині, яка здатна вбити себе через несхвальні відгуки, перш за все не місце в літературі. Але Майкл, природно, був нажаханий і розлючений на Оуена; гадаю, тим сильніше, що Оуен сам злякався і відмовився від авторства, щойно почув про суїцид Елспет. Гадаю, це був на диво боягузливий учинок як на чоловіка, який прагнув уважатися безстрашним і бунтівним. Майкл хотів, щоб я зреклася Оуена як клієнта. Я відмовилася. Відтоді Майкл зі мною не розмовляє.

— Квайн на той момент приносив вам більше грошей, ніж Фенкорт? — спитав Страйк.

— Милосердний Боже, ні,— відповіла вона.— Я не з меркантильних міркувань вирішила триматися за Оуена.

— Тоді чому?

— Як я щойно сказала,— нетерпляче мовила Елізабет,— я вірю у свободу слова, навіть якщо слово когось ображає. І хай там як, за кілька днів після самогубства Елспет Леонора дочасно народила близнюків. З дітьми в процесі пологів щось сталося; хлопчик помер, а Орландо... гадаю, ви тепер уже знайомі з нею?

Страйк кивнув, і до нього раптом повернувся вчорашній сон: дитина, яку народила Шарлотта, яку не хотіла йому показувати...

— Ушкодження мозку,— провадила Елізабет.— Тож Оуен тоді переживав свою особисту трагедію, і на від... міну від Майкла, він не с-сам б-був винен...

Знову закашлявшись, вона нетерплячими жестами дала зрозуміти здивованому Страйку, що все пояснить, коли напад мине. Зрештою, відпивши ще води, Елізабет захрипіла:

— Майкл заохочував Елспет до письменства, щоб не заважала, поки працює сам. Вони не мали нічого спільного. Він з нею одружився лише тому, що смертельно переймається своїм простим походженням. Вона була донькою графа, яка гадала, що заміжжя за Майклом означатиме безкінечні літературні вечірки й розмови, сповнені інтелектуального блиску. Елспет не розуміла, що буде сама весь час, поки Майкл працюватиме. Вона була,— додала Елізабет зневажливо,— жінкою з невеликим багажем. Але ідея самій стати письменницею її захопила. Ти знаєш,— хрипко спитала агентка,— як багато людей гадає, ніби може писати? Ти й уявити не можеш, скільки мені день у день надсилають лайна. За нормальних обставин роман Елспет просто відкинули б — такий претензійний, дурнуватий,— але обставини були незвичайні. Майкл сам заохотив жінку це написати, і йому забракло духу сказати їй, що вийшов жах. Він передав той жах видавцю, а вони опублікували, щоб потішити Майкла. За тиждень вийшла пародія.

— У «Бомбіксі Морі» Квайн натякає, що пародію написав сам Фенкорт,— сказав Страйк.

— Знаю, що натякає,— і я б остереглася провокувати Майкла Фенкорта,— додала вона ніби убік, але явно щоб бути почутою.

— Що ви маєте на увазі?

Протягом короткої паузи Елізабет явно вирішувала, що саме йому сказати.

— Я познайомилася з Майклом,— повільно почала вона,— у групі, яка вивчала якобінські трагедії помсти. Скажімо так, для нього це була рідна стихія. Майкл обожнює тих авторів; їхній садизм, їхню пристрасть до помсти... зґвалтування й канібалізм, отруйні скелети в жіночому одязі... відплата в садистській формі — предмет його одержимості.

Елізабет звела очі на Страйка, який уважно дивився на неї.

— Що? — різко спитала вона.

А він думав: чи спричинять подробиці вбивства Квайна вибух у пресі? Греблю ось-ось прорве, надто коли до справи взявся Калпепер.

— А Фенкорт вдався до відплати в садистській формі, коли ви обрали Квайна, а не його?

Елізабет глянула на миску з червоною рідиною перед собою і різко відсунула її від себе.

— Ми були близькими друзями — дуже близькими, але він мені жодного слова не сказав від того дня, коли я відмовилася вигнати Оуена. Майкл зробив усе, щоб від моєї агенції відвернулися письменники; казав, що я жінка без честі й без принципів. Але я мала один священний принцип, і Майкл це знав,— твердо додала вона.— Написавши ту пародію, Оуен не зробив нічого такого, чого Майкл не заподіяв би сто разів іншим письменникам. Звісно, я глибоко пожалкувала про наслідки, але то був випадок — один з небагатьох,— коли я вважала, що з погляду моралі Оуен чистий.

— Мабуть, це було дуже болісно,— сказав Страйк.— Фенкорта ви знали довше, ніж Квайна.

— Ворогами ми були довше, ніж друзями.

Страйк зазначив, що ця відповідь не була власне відповіддю.