Увечері приїхала Ірина – Магда покликала, мовляв, є привід для серйозної розмови. Попросила і Галю зробити перерву: «Як не будеш робити паузи і відволікатися, тебе почне нудити від писанини». Галя й сама була вже рада відпочити.

– Шкода, що Луїза не може, – почала Магда, коли до них приєднався Ігор. – Нічого. Потім їй розповімо. А сказати ми вам хочемо ось що…

І виразно подивилася на чоловіка.

– Магда надумала дітей похрестити. – Ігор відклав убік газету, яку читав. – І ми хочемо, аби ви були хрещеними мамами Соньки та Кузьми…

– Давно час це зробити! – підхопила Ірина. – З Сонькою ми щось затягнули.

– А з Кузею вчасно, – погодилася Галя. – Я вже бачила гарненький білий костюмчик для такого випадку.

– Бачиш, як швидко хресні мами своїх дітей розібрали? – звернувся Ігор до дружини. – Навіть не треба говорити, де чий… Я піду?… Зараз новини починаються, потім до вас приєднаюся.

Коли обговорили день хрестин, аби усім було зручно, і деталі, Галя згадала:

– З мамами усе зрозуміло. А хто хрещені батьки?

– Для Кузі Ігор хоче свого Маланюка просити, ви ж знаєте, вони усе життя товаришують. А для Соньки – зрозуміло кого. Андрія, звісно. Він їй більше ніж хресний батько. І лікар, і рятувальник, і захисник. Він заради нас на таке пішов… Без нього нічого б не було!

– Я – мама, а Андрій – тато? – уточнила Ірина. – Так не можна. Ми ж колишнє подружжя.

– Власне, що колишнє. Саме тому і можна. Усі формальності дотримані, я консультувалася. Сонька сама вас вибрала, ви обоє були з нами того дня. Ми вчотирьох і є її батьками.

– Магдо, але ж ми з Андрієм не спілкуємося!

– Дотепер не спілкувалися, відтепер будете. Що вам заважає?

Ірина смикнулася.

– А заважає один факт, – впевнено вела далі Магда, – який полягає у тому, що спокійно і цивілізовано можуть спілкуватися між собою ті колишні пари, між якими свого часу пристрасті не було. А у вас була… Тому вас дотепер тіпає одне від одного. Галко, чого ти на мене так дивишся? Я що, неправду кажу? Ти згадай, як Андрій приїхав колись мене привітати на день народження і навіть за стіл не сідав, мовляв, поспішаю, а в його машині якась дівчина сиділа. Пам’ятаєш, як у Ірини настрій зіпсувався? Хоча вона мала б начхати на цю обставину. Сама з кавалером була. А приїхав колишній чоловік із подругою, й Ірина на свого – хто тоді з тобою був? – почала кидатися. У тому-то й річ, що завжди іскритимуть у присутності одне одного ті, між ким була справжня чуттєвість, гармонія, пристрасть. І до речі! З Сонькою Андрій допоміг мені тому, що ти його попросила. По-людськи попросила, від душі. І взагалі, чому ми це обговорюємо? Андрій уже погодився бути хрещеним. І то з радістю погодився, ніби чекав. Сказав, що відчуває себе хрещеним батьком Соньки.

Замовкли. Було чутно, як за стінкою диктор енергійною скоромовкою говорив: «Двадцять другого серпня національна збірна України у рамках підготовки до відбірних матчів Євро-2008 зіграє у Києві товариський матч з коман…»

– Ну от і добре, – подала голос Галя. – Давайте нарешті продумаємо наші гардероби. У чому будемо?

Дівчата здивовано подивилися на неї: кого-кого, а її проблема, що надягнути, ніколи особливо не бентежила. На відміну від Ірини та Луїзи.

– Гаразд, – озвалася й Ірина. – Принаймні Сонька-старша буде на сьомому небі від цієї новини. Що ж до одягу, то… Думаю, це буде така собі міні-колекція в одному дусі, у… ніжно-пісочній та… блакитній гамі. Розрахована на шістьох дорослих і двох дітей. Наразі все. Подробиці завтра, перша примірка післязавтра.

Коли вийшли проводжати Ірину до воріт, зорі у небі стояли великі й чисті, немов у Карпатах.

– А де Мала Ведмедиця? – запитала Ірина. – От Велика, а де Мала? А, бачу-бачу. А он Полярна зірка… Чумацький Шлях… А більше я на небі нічого не знаю. Яка краса, дівчата!

…Уранці, щойно Галя відчинила навстіж вікно, кімнату заполонили пахощі саду, мокрого від нічного дощу, та гіркі прянощі чорнобривців на підвіконні. Голос Віктора вдерся у тишу:

– …тримати в тонусі, у напруженні. Даси бабі послаблення, розпустиш біля неї нюні – все! Вилізе на голову.

Знизу, з прочиненого вікна, лунав голос її чоловіка.

– Найбільша помилка мужика, – далі вів він, – показати жінці свої почуття. Приховувати, і то подалі! Почуття для того і є, аби їх приховувати.

– Кожен живе як знає. – Це вже голос Курича. – Я думаю інакше: дай жінці на копійку, вона на гривню віддасть. У них природа така, вторинна. Віддає більше, ніж отримує… Ти постійно з Галкою у протистоянні. А для чого? Який сенс? Результат той самий: ви – разом. Для чого ж тоді гризти одне одного? Не чекай нічого, просто давай. Результат тебе вразить.

Щось гримнуло внизу, покотилося.

– До дідька! Знову попікся! – вигукнув Курич. – Завжди кава тікає. Де шмата?… Де бутель з мінералкою?… Жодного разу ще не вдалося зварити каву, аби вона не втекла. Гей, що за аромат?… Кузько, це ти?… У-у, чемний хлопчик! Повні пелюшки. Ходімо митися, козаче…

Галя повернулася до ноутбука. Але знов увійти у роботу не вдалося. Перечитала те, що написала у ранкові години. Ні, погано. Треба переписати цей епізод. А може, й викинути зовсім… Чого Віктор приїхав? «Баби, баби…» Ненавиджу цей зневажливий зверхній тон. Колись не могла зрозуміти: звідки це в ньому? Чому один на один він може бути уважним і ніжним, а на людях – ніколи? Поводиться так, ніби весь час себе контролює. Лише проживши з ним багато років, вона нарешті зрозуміла. Це від матері йшло, від його ставлення до власної матері. Свекруха – сувора жінка, профспілкова активістка, виростила дітей, приділяючи їм мінімум часу. Не називала їх ніжними іменами, не пестила, не обіймала, не цілувала, казок не читала, порожніми балачками не займала. Віктор ріс недолюбленою дитиною й у дорослому житті перетворився на чоловіка із задавненими, схованими глибоко у підсвідомості комплексами. Тому й намагався взяти реванш. Від дружини вимагав перш за все уваги. Був переконаний, що жіночу увагу треба брати силою. Жінка має давати, чоловік – брати. Заслужила – маєш до себе добре ставлення. Не заслужила – вибачай.

Без неї Віктор додому не поїде, це зрозуміло. Бракувало лише влаштувати у Куричів сцену з’ясування стосунків. Треба збиратися додому. Зараз приїдемо, і він поводитиметься так, немов нічого не сталося. Бо послухалася, тобто «заслужила» доброго ставлення до себе…

Ще хвилин із десять намагалася працювати, але врешті-решт вимкнула ноутбук. Спустилася вниз, налаштовуючи себе на нейтральний настрій, аби не псувати ранок друзям, які надали їй притулок для спокійної роботи.

Віктор сидів перед високим дитячим кріслом, рукави сорочки засукані, невміло тримав ложку з кашею. Сонька слухняно відкривала рота, пакувала кашу і слухала дядька, який старанно декламував:

Віктор замовк. Сонька уважно дивилася на нього із напханим ротом, не жуючи.

закінчила Галя.

Віктор озирнувся. У нього була дуже хороша усмішка у цей момент.

– А ти не пам’ятаєш, як там спочатку в іншому віршику? – запитав він. – Закінчення таке:

– Не пригадую, – усміхнулася Галя. Від роздратування залишився тільки легкий слід. – Якийсь репертуар у тебе не сезонний. Про літо нічого не пам’ятаєш?

– Ні, тільки про Новий рік.

– Дай їй запити, вона ж усе за щічками тримає, як ховрашок.