— Ти — відьма, — слова вирвалися в Тіфані з рота самі собою, не в змозі втриматися в своєму сховку в неї в голові. 

Дівчина ошелешено подивилася на Тіфані. 

— Не кажи дурниць, — заперечила вона. — Ми обидві знаємо, як все влаштовано, адже так? Довге біляве волосся, молочно-біла шкіра, шляхетне — ну, достатньо шляхетне — походження, багата — принаймні формально. Офіційно я — леді. 

— Знаєш, — сказала Тіфані, — можливо, неправильно ґрунтувати все своє майбутнє на одній книжці казок. Зазвичай дівчата з принцесними схильностями не допомагають стражденним безголовим привидам, підсовуючи їм гарбуза. А щодо інциденту з волаючим скелетом і ведмедиком — мушу сказати, я вражена. Саме це Бабуня Дощевіск називає головологією. Левова частка нашого ремесла — це головологія, якщо покопатися; головологія та Фонти. 

Латуччія була водночас і схвильована, і задоволена, від чого її обличчя пішло білими і червоними плямами. Тіфані погоджувалась — це було ідеальне обличчя, щоб визирати з вікна вежі, виглядаючи принца, якому нема іншого заняття, крім як рятувати власницю обличчя від драконів, чудовиськ, чи, в крайньому разі, нудьги. 

— Тобі не треба нічого робити з цього приводу, — додала Тіфані. — Гостроверхий капелюх не обов’язковий. Та якби тут була міс Тік, вона безумовно запропонувала би тобі кар’єрний шлях. Відьмі шкодить самотність. 

Вони дійшли до кінця коридору. Латуччія повернула ще одну рипучу ручку, що заскрипіла, коли, так само зі скрипом, прочинилися двері. 

— Чи ж мені не знати, — сказала Латуччія. — А міс Тік це?.. 

— Вона всюди подорожує у пошуках дівчат, які мають талант до нашого ремесла, — пояснила Тіфані. — Кажуть, що відьомство не знаходять — воно знаходить тебе; і в більшості випадків саме міс Тік приносить від нього звістку. Вона — відьмошукачка, та я гадаю, великі будинки вона здебільшого оминає. Відьмам у них незатишно. Йой! 

Останній вигук спричинився тим, що Латуччія запалила олійну лампу. Кімната виявилася повною книжкових шаф, і книжки в них виблискували. Це були не дешеві сучасні книжки; ні, ці книжки мали шкіряні палітурки, і не просто шкіряні, а зі шкіри інтелігентних корів, які поклали свої життя на вівтар літератури після того, як прожили щасливе життя на найкращих пасовиськах. Латуччія обходила велику кімнату і запалювала нові і нові лампи, і книжки сяяли дедалі дужче. Вона підіймала лампи до стелі на довгих ланцюгах, і коли вона підтягала ланцюг, лампа погойдувалася так, що відблиски від книжок змішувалися з блиском мідної фурнітури, і від того кімнату наче заливало глибоким, стиглим золотом. 

Латуччія була явно задоволена тим, що Тіфані стоїть і витріщається. 

— Мій прапрадід був великим колекціонером, — пояснила вона. — Бачиш, скільки полірованої міді? Це не для краси, а для профілактики книжкового хробака 303 калібру, який пересувається так швидко, що прогризає полицю книжок за долю секунди. Ха, тільки не тоді, коли вони гупаються об мідь на швидкості світла! Раніше бібліотека була більшою, але мій дядько Чарлі втік, забравши з собою всі книжки про... гадаю, вона називається Еротика? Точно не знаю, я не змогла знайти цю країну на мапі. Тепер, я, можливо, єдина, хто сюди заходить. Мама гадає, що читання баламутить людей. Перепрошую, а чому ти принюхуєшся? Сподіваюсь, це не чергова здохла миша тхне. 

«З цим місцем щось глибоко не гаразд», — подумала Тіфані. Щось... напружене... напружливе. Може, справа в усіх цих знаннях у книжках, яким кортить з них вивільнитися. Вона якось мала розмову про бібліотеку Невидної академії — про емоційні книжки, так стиснуті там у часі і просторі, що по ночах, як їй сказали, вони розмовляють одна з одною, а ще — перекидаються блискавками. Забагато книжок в одному місці — хтозна, на що вони здатні? Колись міс Тік їй сказала: «Знання — це сила, сила — це енергія, енергія — це речовина, речовина — це маса, а маса змінює часопростір». Та Латуччія мала такий щасливий вигляд посеред книжкових полиць і столів, що Тіфані не стало духу протестувати. 

Дівчина поманила її рукою. 

— А ось тут я трошки вправляюся в магії, — сказала вона з такою інтонацією, наче вона грає в ляльки. 

Тіфані сильно пітніла; всі волосинки на шкірі в неї тремтіли — сигнал самій собі, що слід розвертатися і тікати, але Латуччія торочила собі, не помічаючи, як Тіфані силується стримати напад нудоти. 

Сморід стояв неймовірний. Він здійнявся у цій життєрадісній бібліотеці, як давнопомерлий кит, що знову сплив на поверхню, повний газів і гниття. 

Тіфані заозиралася, відчайдушно намагаючись позбутися цієї картини в себе в голові. Пані Пруст і Дерек непогано заробили на Латуччії Сувенір. Вона скупила всю лінійку, включно з бородавками. 

— Але наразі я користуюся тільки бородавками. Гадаю, вони створюють органічний образі не передають куті меду, згодна? — тим часом говорила вона. 

— Я ніколи не заморочувалася з ними, — вичавила з себе Тіфані. 

Латуччія потягнула носом. 

— Ой лишенько, я дуже перепрошую за запах; гадаю, це миші. Вони виїдають клей з книжок, хоча, я б сказала, що цього разу вони знайшли якусь винятково неприємну книжку. 

Бібліотека починала серйозно засмучувати Тіфані. Це було, ну, наче ти прокинувся вранці і побачив, що за ніч у будинок приблукала родина тигрів і тепер вони міцно сплять в ногах ліжка: наразі все мирно, але в будь-який момент хтось втратить руку. Довкола валялася купа фонтового приладдя, такого собі відьомського начиння для виду. Фонти вражали людей, а ще допомагали новачку спіймати правильний настрій, але ж пані Пруст не стала би продавати щось, що направду працює, адже так? 

У неї за спиною дзенькнула ручка цебра — Латуччія вийшла з-за книжкової шафи, тримаючи цебро двома руками. Коли дівчина бухнула цебро на підлогу, на долівку посипався пісок. За мить вона щось намацала всередині. 

— Ага, ось ти де, — сказала вона і витягнула звідти щось схоже на морквину, яку пожувала не дуже голодна миша. 

— Це мала б бути я? — спитала Тіфані. 

— Боюся, я не дуже вправна у різьбленні, — сказала Латуччія, — але в книжці написано, що головне — це наміри? 

Це було невпевнене твердження з питальною кривулькою на кінці, яке тільки чекало на сигнал до плачу. 

— Вибач, — сказала Тіфані. — Книжка помиляється. Все не так мило. Головне — це твої дії. Якщо хочеш когось проклясти, тобі потрібно щось, що належало тій людині — волосина, зуб, розумієш? І не слід туди влізати, бо це нехороша магія, і може легко завести тебе не туди, — Тіфані уважно придивилася до кепсько вирізьбленої відьми. — Я бачу, ти написала слово «відьма», олівцем. Ем... знаєш, як я щойно сказала, що все може легко піти шкереберть? Так от, є часи, коли «шкереберть» не вповні передає те, як можна когось занапастити. 

Латуччія кивнула; її нижня губа вже тремтіла. 

Тіфані дедалі сильніше тиснуло на голову, а жахливий сморід стояв вже настільки сильний, що майже відчувався матеріально. Вона спробувала зосередити увагу на стосику, що лежав на бібліотечному столі. Це була жалюгідна підбірка книжечок, які Тітуня Оґґ, яка за бажання могла бути нехарактерно жорстокою, називала «какою в блискітках» для дівчат, що гралися у відьомство для забави. 

Та Латуччія принаймні підходила до процесу серйозно; на пюпітрі по центру стола лежало кілька записників. Тіфані повернула голову, щоб щось сказати дівчині, та чомусь її голова не хотіла лишатися повернутою. Задні Думки тягнули її у попереднє положення. Рука Тіфані повільно, майже автоматично піднялася і відсунула стосик дурних книжечок. Те, що Тіфані прийняла за частину пюпітра, виявилося значно більш об’ємистою книгою, такою грубою і темною, що вона маже зливалася з дерев’яною поверхнею. Жах залив мозок Тіфані, наче чорний сироп, і наказав їй тікати і... Ні, нічого більше. Просто тікати, далі і далі, і не зупинятися. Ніколи. 

Вона старалася нічого не видати інтонацією. 

— А про цю книжку ти щось знаєш? 

Латуччія зазирнула їй через плече.