Ескарина схопила Тіфані за руку і закричала: 

— Він знайшов тебе! Я не знаю, як! 

Одне курчатко напівстрибнуло, напівзлетіло, напівзакотилося на руїни плетива і закаркало, кукуріку-анайто!

А тільки тоді курчата вибухнули — фіґлями. 

За великим рахунком, між курчатами і фіґлями нема принципової різниці: і ті, і ті бігають колами та галасують. Втім, одна суттєва відмінність є: курчата, як правило, неозброєні. Фіґлі, зі свого боку, озброєні постійно, тож, струсивши з себе останнє пір’я, вони негайно кинулися битися між з собою, з сорому — і щоб руки зайняти. 

Ескарина кинула на них один погляд і копнула стіну позад себе, відкривши тунель, в який якраз могла б навкарачки пролізти людина; відьма-чарівниця різко скомандувала Тіфані: 

— Вперед! Вимани його звідси! Щойно зможеш — одразу застрибуй на мітлу і гайда! За мене не хвилюйся! І не бійся — в тебе все буде гаразд! Ти тільки подбай про себе. 

Кімнату заповнював важкий огидний туман. 

— Що ви маєте на увазі? — тільки й встигла спитати Тіфані, борюкаючись із мітлою. 

— Рушай!

Навіть Бабуня Дощевіск не віддавала ногам Тіфані настільки владних наказів. 

І вона рушила. 

Тіфані подобалося літати. Що їй не подобалося — так це перебувати в повітрі, принаймні на висоті більшій за власний зріст. Але вона перебувала, позаяк було обурливо і ганебно для відьомського цеху, коли хтось помічав, як вона летить так низько над землею, що чоботи чіпляються за верхівки мурашників. Люди сміялися, іноді тицяли пальцями. Але тепер, кермуючи поміж зруйнованих хат і якихось булькотливих ставків, їй до болю хотілося у відкрите небо. Стало легше, коли вона проковзнула повз стос побитих дзеркал і побачила за ними денне світло — навіть попри те, що вигулькнуло воно поруч зі знаком, на якому значилося: ЯКЩО ВИ МОЖЕТЕ ПРОЧИТАТИ ЦЕЙ ЗНАК, НЕГАЙНО ЗАБИРАЙТЕСЯ. 

Це стало останньою краплею. Вона так сильно потягнула мітлу на себе, що та зрештою прокреслила заглибину в грязюці та злетіла вертикально вгору, як ракета. Тіфані відчайдушно чіплялася за пасок, щоб не зіслизнути; пасок рипів від навантаження. Тоненький голосок за спиною повідомив: 

— Ми влітаємо в зону турбулентности, тойво. Си подивіт направо та наліво — переконайтеся, що там нема запасних виходов... 

Мовця урвав інший голос, який сказав: 

— По правді-то, Пограбе, на мітлі запасні виходи, так би мовити, довкруж. 

— Ая, — сказав Пограбуйко. — Та ж існує така річ, як стиль, втямлюєш? Якщо чекати до останнього, доки майже не впали, і просто зіскочити вниз — це ж наче ми якісь дурники. 

Тіфані чимдуж трималася, намагаючись не слухати фіґлів, а ще — не копати фіґлів. Фіґлі були геть позбавлені відчуття небезпеки, бо гадали, як завжди, що найбільша загроза — вони самі. 

Нарешті вона спромоглася вирівняти мітлу і ризикнула кинути погляд вниз. Видавалося, надворі того, у що колись буде вирішено перейменувати «Королівську голову», вибухнула бійка; пані Пруст ніде не було видно. Відьма цього міста була вигадливою жінкою, адже так? Пані Пруст сама дасть собі раду. 

Пані Пруст і правда давала собі раду — завдяки дуже швидкому бігу. Зачувши небезпеку, вона ані на секунду не забарилася, а одразу пірнула у найближчий провулок; тим часом довкола неї здіймався смог. Місто завжди вирувало усілякими димами, смогом і випарами — легка справа для відьми, що має відповідний хист. Вони були диханням міста, запахом з його рота, а пані Пруст вміла на них грати, наче на клуботливому фортепіано. Ось вона сперлася об стіну, щоб і собі відновити дихання. 

Вона відчувала, як у її зазвичай винятково безтурботному місті щось нагнітається, наче майбутня гроза. Будь-яка жінка, що бодай трохи скидалася на відьму, ставала мішенню. Лишалося тільки сподіватися, що гидкі бабусенції всюди перебувають в такій саме безпеці, як і вона. 

За мить зі смогу вигулькнула пара чоловіків, один із них — з великою палицею; інший — палиці не потребував, адже був дуже великий, а значить, сам собі палиця. 

Коли чоловік з палицею побіг до неї, пані Пруст тупнула по бруківці, і камінні плити в нього під ногами похилилися, перечепивши чоловіка так, що він хруснув об землю підборіддям, а його палиця відкотилася вбік. 

Тоді пані Пруст схрестила руки на грудях і зміряла важким поглядом кремезного чолов’ягу. Він мав більше клепки, ніж його друг, та кулаки йому однаково то розтискалися, то знову стискатися, тож було ясно, що це питання часу. Пані Пруст поквапилася тупнути ногою, перш ніж він наважиться. 

Велетень намагався прикинути, як розвиватимуться події, та аж ніяк не очікував, що кінна статуя[23] лорда Альфреда Іржавського — що прославився хоробрістю та відвагою, з якою програвав кожну свою битву — наскочить на нього з туману і так сильно копне бронзовою ратицею між ніг, що він відлетить назад, вдариться головою об ліхтар і сповзе на землю. 

І тут пані Пруст впізнала чоловіка — це був один з клієнтів, що подеколи купував у Дерека вибухові сигари та порошок-сверблячку. Вона підняла його з землі за волосся, поки той скиглив, і прошепотіла у вухо: 

— Тебе тут не було. І мене теж. Нічого не сталося, і ти не бачив, як воно не сталося, — замислившись на секунду, вона додала, адже бізнес є бізнес. — А коли наступного разу відвідаєш «Крамницю Фонтів: приколи та розваги», то не встоїш перед широким вибором вкрай блазнярских розіграшів для всієї родини та новинками тижня про какулярські жарти з лінійки «Перли Тротуару» — для серйозних жартівників. Я з нетерпінням очікую на ваш візит. P. S. Наша нова лінійка Грозово-вибухових сигар гарантує мінімум один регіт на хвилину; ми також запрошуємо скуштувати наш до усрачки смішний гумовий шоколад. Приділіть хвилину і завітайте до нового відділення чоловічих аксесуарів — там на вас чекають найкращі товари з індустрії воску для вусів, кухлів з перемичкою для вусів, горлорізних бритв, широкий вибір різноманітного нюхального порошку найкращого ґатунку, а також пінцети з ебонітовими держаками для висмикування волосся з ніздрів, і популярні залозисті штани (продаються в пакуванні без написів, по одній штуці в руки). 

Задоволена промовою, пані Пруст відпустила його голову на землю і змушена була прийняти як факт, що непритомні люди нічого не купують; тож вона зосередилась на попередньому власникові палиці, який і досі стогнав. Що ж, так, у всьому винен чоловік без очей, подумала вона, і, це, можливо, прийнятне виправдання. Однак пані Пруст не славилася милостивістю натури. Подібне до подібного, сказала вона собі. Клацнувши пальцями, вона вилізла на бронзового коня, зручно, хоч і прохолодно, вмостившись на металеві колінця покійному лорду Іржавському. Під дзвін і скрегіт бронзова коняка пірнула у хмари смогу, який супроводжував пані Пруст всю дорогу до крамниці. 

Тим часом складалося враження, що у провулку пішов сніг; от тільки насправді це падав з неба і вкривав непритомні тіла вміст шлунків тих голубів, що злетілися сюди за наказом пані Пруст з усіх куточків міста. Пані Пруст їх почула і зловісно посміхнулася. 

— У нашому районі добросусідство — це не порожнє слово! — із задоволенням констатувала вона. 

* * *

Тіфані полегшало, коли сморід і курява міста лишилися позаду. Як вони уживаютьсяз такими запахами, питала вона себе. Гірше, ніж у фіґля в капшуку[24]. 

А тепер під нею пропливали поля, і хоча дим від вогненної стерні сягав аж сюди, в межах міських стін це вважалося б за ароматерапію. 

А Ескарина Ковальчук там жила... ну, іноді жила! 

Ескарина Ковальчук! Найсправжнісінька! Думки Тіфані летіли майже так само швидко, як її мітла. Ескарина Ковальчук! Кожна відьма бодай щось про неї чула, але у всіх були різні відомості.