— Я не бачив його вже цілісінький тиждень! Часом не помер?

— Ще чого, перепрошую, помер! Живий-живісінький! Помирати й не збирається.

— Я так і подумав, що занедужав. Щирі вітаннячка від мене, якось зайду навідати. Бажаю йому всього найліпшого!

Тереза лукаво схилила голову й запитала:

— Часом не знаєте, де він? Він аж-аж-аж мені потрібен, через гроші на господарство.

Дурисвіта сторож піймав у професоровій дружині. Його хотіли позбавити «презенту». Сам професор ховається, щоб нічого йому не давати. До того ж ніякий він не професор. Це він зробив його таким, власними силами. Ще кілька років тому його звали доктором Кіном. Таке звання, либонь, нічого не варте! Він добряче погрів чуба, поки всі мешканці в будинку почали називати його професором. Задурно не працює ніхто. За роботу дають пенсію. Хаптурок йому від цієї худорби не треба, він хоче «презенту», бо це пенсія.

— То, кажете, — знову гримнув він на Терезу, — чоловіка немає вдома?

— А немає, перепрошую, вже цілий тиждень немає. Каже, йому остогидло. Раптом їде кудись, а мене кидає саму. Грошей на господарство немає. Хіба так можна? Хтілось би мені знати, о котрій він тепер лягає спати? Порядні люди лягають о дев’ятій.

— Як хтось пропадає безвісти, люди заявляють у поліцію.

— А якщо він, перепрошую, пішов сам! Сказав, що прийде.

— Коли?

— Коли схочу, каже, він завше був такий, думає тільки про себе, перепрошую, а друге ж бо теж людина. Хіба я винна?

— Гляди мені, гівноїдко, зараз я піду його шукати! Якщо він нагорі, обоє кісток не позбираєте. А сто шилінгів я з нього злуплю. Той паскуда ще побачить, що я з ним зроблю! Загалом я не такий, але тепер буду такий!

Тереза вже поспішала попереду. В його словах вона вчула ненависть до Кіна, яка додала їй снаги. Досі вона боялася сторожа, бо він був у Кіна єдиний і нездоланний товариш. І ось цього дня їй уже вдруге всміхається щастя. Сторож, як побачить, що вона каже щиру правду, допоможе їй. Усі проти того злодія. Чому він злодій?

Сторож гучно хряснув за собою дверима помешкання. Його важка від люті хода налякала пожильців, які мешкали під Кіновою бібліотекою. За багато років вони звикли до мертвої тиші. На сходи висипали люди, про щось сперечаючись. Угадали всі: то сторож. Досі професор був його улюбленцем. Сусіди ненавиділи Кіна через отой «презент», яким сторож при першій-ліпшій нагоді колов їм очі. Мабуть, професор уже не хоче платити. Має рацію, але прочухана він таки заслужив. Без прочухана у сторожа нікому не минається. Збуджені сусіди не розуміли тільки, чому не чути голосів, долинало лише добре знайоме грізне тупання.

А сторож був такий розлючений, що обшукував помешкання мовчки. Свій гнів він просто так не марнував. Він думав знайти Кіна й провчити його на науку всім. Зуби його скреготали, за ними збиралися десятки прокльонів. Руде волосся на кулаках ставало дибки. Він відчув це, коли в новій Терезиній спальні заходився головою відсовувати вбік шафи. Той гад міг сховатися де завгодно. Тереза снувала за ним з розумінням. Де спинявся він, там спинялася й вона, куди зазирав він, туди зазирала й вона. Він майже не звертав на неї уваги, вже за кілька хвилин вона стала для нього неначе його власною тінню. Тереза здогадувалася, що він ледве стримує свою чимдалі глибшу ненависть. Разом з його ненавистю зростала і її. Чоловік не тільки виявився злодієм, він ще й кинув напризволяще її, беззахисну жінку. Вона мовчала, щоб не заважати сторожеві. Що ближче вони опинялись одне до одного, то менше вона його боялася. Коли вони входили до її спальні, вона ще пропустила його вперед. Відімкнувши дві інші кімнати, вперед пішла вона сама. Колишню її комірчину поряд із кухнею він оглянув мимохідь. Він уявляв собі Кіна лише в кімнаті великій, хоч і також у схованці. В кухні йому раптом скортіло перебити весь посуд. Але потім стало шкода кулаків, він сплюнув на плиту й залишив усе, як було. Звідти він почвалав знов до кабінету. Дорогою надовго затримався біля вішака з одежею, розглядаючи його. Кін на ньому не висів. Величезного письмового стола він просто перекинув. Для цього йому довелося скористатись обома кулаками, й він жорстоко помстився за таку ганьбу. Запустивши руку в полицю, він вигріб на підлогу кілька десятків книжок. Тоді роззирнувся навсібіч — чи не з’явився вже звідкілясь Кін. Це була його остання надія.

— Ушився! — констатував він.

Посилати прокляття йому перехотілося. Те, що він утратив сто шилінгів, його пригнічувало. Вкупі з пенсією вони давали йому змогу віддаватися своїй пристрасті. Сторож мав страшний апетит. Що буде з його вічком, якщо йому доведеться голодувати? Він показав Терезі обидва свої кулаки. Волосся на них так само стояло дибки.

— Ось, бачите?! — загарчав він. — Таким несамовитим я не був ще ніколи! Ще ніколи’.

Тереза дивилася на книжки, що лежали на підлозі; після того, як сторож показав їй кулаки, йому здавалося, що тепер він має виправдання, а вона — винагороду. Вона й дістала винагороду, але не завдяки кулакам.

— Але ж, перепрошую, хіба то був справжній чоловік! — сказала вона.

— То був курваль! — загарчав обікрадений сторож. — Злочинець! Пройдисвіт! Зарізяка!

Тереза поривалася вкинути ще й «жебрака», але сторож уже дійшов до «пройдисвіта». А коли вона приготувала свого «злодюгу», після його «зарізяки» знайти щось крутіше було вже годі. Сторож кляв професора навдивовиж недовго. Дуже скоро він угамувавсь і заходився підбирати з підлоги книжки. Як легко він змів їх з полиці, так само важко було йому поставити їх на місце. Тереза принесла драбину й сама вилізла на неї. Вдалий день збудив у ній бажання погойдати клубами. Однією рукою сторож подавав їй книжки, другою почав діяти й щосили вщипнув її за литку. В роті в неї потекла слинка. Вона була перша жінка, серце якої він скоряв власним любовним методом. Решту він ґвалтував. Подумки Тереза прошепотіла: «Такий чоловік! Нехай би вщипнув іще раз». А вголос сором’язливо мовила:

— Ще!

Він подав їй другий стос книжок і знов щосили вщипнув її за ліву литку. Слинка потекла в неї з рота. Цієї миті їй спало на думку, що так не можна. Вона скрикнула й кинулася з драбини йому в обійми. Він спокійно дав їй упасти на підлогу, здер із неї, поламавши, цупку спідницю й узяв її.

Підвівшись, він сказав:

— Цей каліка знатиме в мене!

Тереза схлипнула:

— Тепер, перепрошую, я належу тобі.

Тереза знайшла чоловіка. Відпускати його вона не мала наміру. Він кинув: «Цить!» — і ще того ж таки вечора перебрався до неї. Вдень він був на своєму посту. Вночі давав їй раду в ліжку. Помалу він довідався, що сталося насправді, й звелів їй непомітно, доки не повернувся чоловік, відносити книжки в заставу. Половину він залишав за собою, адже тепер вона належала йому. Позаяк становище в неї було непевне, він нагнав їй неабиякого страху. Але ж він, мовляв, із поліції, тож допоможе їй. І з цієї причини також вона слухалася його без перекорів. Через кожні три-чотири дні вони вирушали з важкою ношею до «Терезианума».

Колишнього свого професора сторож упізнав з першого погляду. Нове становище порадника при Терезі влаштовувало його більше, а головне — давало прибуток солідніший, аніж колишній «презент». Помщатися йому було не вигідно. Тож зла в душі він не мав і очікувально відвів очі вбік. Професор стояв від нього праворуч. Пакунок остаточно перекочував у ліву руку. Якусь хвилю сторож зважував його, цілком поринувши в це дослідження. Тереза взяла за звичай тепер чинити точнісінько так само, як він. Вона зробила різкий рух, показавши злодієві своє холодне плече, й щосили вчепилася в свій чудовий, великий пакунок. Сторож уже проминув Кіна. Цієї миті її чоловік заступив їй дорогу. Вона мовчки відштовхнула його вбік. Він мовчки поклав руку на пакунок. Вона смикнула пакунок до себе, він його не відпускав. Сторож почув це шамотіння. Не озираючись, він пішов далі. Він хотів, щоб ця зустріч минула спокійно, й подумав, що то Тереза, мабуть, зачепила своїм пакунком за поруччя. Тепер і Кін смикнув пакунок до себе. Тереза вчепилася в пакунок міцніше. Вона повернула до Кіна обличчя, він заплющив очі. Це збило її з пантелику. Той, що пішов нагору, не озирався. Цієї миті Тереза згадала про поліцію й про те, який злочин вона оце коїть. Якщо її запроторять до в’язниці, цей злодій забере помешкання назад, він такий, не посоромиться. Як тільки вона подумала про те, що втратить помешкання, сила почала її покидати. Більшу частину пакунка Кін уже перетяг на свій бік. Книжки додали йому снаги, і він сказав: