— Я від цих грошей відмовляюсь!

Ці слова далися йому так важко, що тон, яким він вимовив їх, сповнив його більшою гідністю, ніж Кіна весь його довгий зріст і суворий вигляд. У цій відмові вчувалося ображене людинолюбство й усвідомлення того, що й найкращі наміри люди можуть зрозуміти геть навпаки.

Тепер Кін почав усе розуміти. Адже досі він не заплатив карликові з його заробітку жодного гроша, звісно ж, не заплатив, про це ніколи й мова не заходила, і той, замість повернути собі хоча б власні гроші, які витратив, відмовився від усього взагалі. Він звільнив Фішерле через те, що шляхетна турбота про його, Кінову, бібліотеку, змусила карлика вдаватися до непристойних висловів. Він обізвав його калікою. А кілька годин тому, коли на нього, Кіна, кинули всю столичну поліцію, оцей самий каліка врятував йому життя. То завдяки карликові в нього все так добре організовано й забезпечено, ба навіть те, що він вирішив узятися за доброчинну діяльність — заслуга того ж таки каліки. Він, Кін, такий недбалий, що влігся на ліжко сам, не вклавши спати книжок, а коли слуга, як це й велів йому обов’язок, нагадав про те, що книжки лежать незручно і їм загрожує небезпека, він почав виганяти його з номера. Ні, так низько він іще ніколи не падав. Щоб просто через упертість грішити супроти духу власної бібліотеки! Кін поклав руку на карликів горб, лагідно натис на нього, немовби хотів сказати: «Не журися, он у решти людей горб у голові»; ет, дурниці, решти взагалі нема, позаяк решта — всього-на-всього люди, тільки ми, двоє щасливців, не люди, — й наказав:

— Пора розпаковувати, любий пане Фішерле!

— Я теж так гадаю, — відповів той, ледве стримуючи сльози.

Перед ним спливла Америка — величезна, оновлена Америка, яку не потопить жоден такий дріб’язковий авантурник, як Кін.

Невеличке свято примирення зблизило їх. Крім спільної Любови до освіти, а отже, й до розуму, вони мали багато чого такого, що однаково сприймали й відчували обидва. Кін уперше розповів про свою божевільну дружину, яку він тримає під замком удома, де вона нікому не завдасть шкоди. Щоправда, там і його велика бібліотека, та позаяк книжками дружина, мовляв, досі анітрохи не цікавилася, то в своєму божевіллі вона навряд чи здогадується, що її оточує. Така тонка натура, як Фішерле, розуміє, звичайно, що розлука з бібліотекою для нього дуже болісна. Але в більшій безпеці, ніж у тієї божевільної, яка думає тільки про одне — про гроші, не може бути жодна книжка в світі. Сяку-таку заміну бібліотеці він, мовляв, носить із собою. І Кін показав на гори книжок, які вони тим часом понаскладали; Фішерле віддано кивнув головою.

— Так, так, — провадив далі Кін, — ви не повірите, є люди, котрі тільки те й роблять, що думають про гроші. У вас гарна риса — не брати грошей, навіть коли їх пропонують від душі. Я хочу вам довести, що причина колишніх моїх випадів проти вас — всього-на-всього примха, можливо, навіть моє усвідомлення власної провини. Мені хотілося б сплатити вам за образи, які ви мусили мовчки проковтнути. Такою платою вважайте моє пояснення того, як воно ведеться на світі насправді. Повірте мені, любий друже, є люди, котрі не тільки іноді, а завжди, кожнісінької години, кожнісінької хвилини, кожнісінької секунди свого життя думають про гроші! Ба більше, я зважуся стверджувати, що тут може йтися навіть про гроші чужі. Таких натур не лякає ніщо. Знаєте, чого шантажем вимагала від мене дружина?

— Якусь книжку! — вигукнув Фішерле.

— Це можна було б іще зрозуміти, хоч і не без суворого осуду, бо злочин — то злочин. Ні, заповіту!

Фішерле про такі випадки вже чув. Він і сам знав одну жінку, яка намагалася щось таке скоїти. Щоб відповісти довірою за довіру, він пошепки розповів Кінові ту таємничу історію, тільки спершу настійливо попросив ніколи його не виказувати, бо він, Фішерле, може накласти за це головою. Кін був непомалу збентежений, почувши, про кого йдеться — про рідну дружину Фішерле.

— Тепер я можу вам зізнатися, — вигукнув він, — ваша дружина з першого погляду нагадала мені про мою власну! Вашу звати Тереза? Я не хотів тоді завдавати вам болю, тому про своє враження не сказав.

— Ні, її звати «пенсіонерка», іншого ім’я вона не має. Коли вона ще не була «пенсіонеркою», її звали «Тонюня», бо вона з біса гладка.

Імена не збігались, але все інше збігалося. В міру того, як Фішерле розповідав свою історію про заповіт, зринали всілякі підозри. Чи була Тереза потай професійна повія? Від неї можна було сподіватися найгіршого паскудства. Вона нібито рано лягала спати. Можливо, ночами волочилася по таких «небесах». Пригадалася та жахлива сцена, коли вона роздяглася при ньому й скинула книжки з канапи на підлогу. Поводитися так безсоромно могла хіба що повія. Поки Фішерле розповідав про свою дружину, Кін порівнював подробиці — хвороба, голосіння, замах на життя — з тими, які були пов’язані з Терезою і які він розповів карликові кілька хвилин тому. Сумніву не було: обидві жінки — якщо й не та сама особа, то принаймні сестри-близнючки, це вже напевно.

Згодом, коли Фішерле, охоплений дружніми почуттями, запропонував йому перейти на «ти» й трепетно чекав відповіді, Кін не тільки вирішив задовольнити це прохання, а й пообіцяв присвятити товаришеві наступну свою велику працю, можливо, революційний трактат про Новий Заповіт, хоч карлик і не вчений, а освіта ще чекала його попереду. На цьому святі примирення Фішерле довідався, що в їхній країні є люди, які по-китайському розмовляють краще від китайців і, крім того, знають іще добрий десяток мов. Цей факт, якщо це був факт, справив на нього глибоке враження. Одначе він цьому не повірив. І все ж таки вміння прикидатися, нібито ти такий розумний, — це було вже неабищо.

Щойно вони перейшли на «ти», в них почало виявлятися стільки спільного, що цьому не було кінця-краю. Вони виробили план рятувальних робіт на подальші дні. Фішерле розрахував, що десь за тиждень гроші в них скінчаться, а може хтось прийти з особливо цінними книжками, і прирікати на загибель саме їх було б злочином, який заслуговує на смертельну покару. Попри невтішний результат таких підрахунків, Кін від цих слів був у захваті. Коли гроші вийдуть, доведеться вдатись до рішучих заходів, додав Фішерле, прибравши поважного вигляду. Він не сказав, що мав на увазі. Він давав Кінові вказівки на найближче майбутнє. Місія відчиняється о дев’ятій тридцять, зачиняється о десятій тридцять. Увесь цей час поліція має роботу в інших місцях. З набутого досвіду Фішерле знає: щоранку о дев’ятій двадцять поліційний пост у «Терезианумі» знімають, а о десятій сорок заступає новий. Арешти призначають на одинадцяту, любий друг не забув, звісно, як його самого ледве не заарештували сьогодні вранці. Кін, звичайно, не забув, що годинник на церковній вежі, коли вони на нього поглянули, показував саме одинадцяту.

— Ти дуже спостережливий, Фішерле, — сказав він.

— Любий друже, коли так довго живеш серед самої потолочі! У такому житті радощів небагато, всі порядні люди зазнають у ньому тільки збитків — тобто всі, крім мене, але всі чогось і вчаться.

Кін розумів, що Фішерле має саме те, чого не має він. Його товариш знає практичне життя до останньої дрібниці.

Другого дня вранці, рівно о пів на десяту, Кін стояв на своєму посту — свіжий, з полегкістю в серці, ладен на будь-який мужній вчинок. Свіжим він почувався через те, що тепер тягав при собі менше вчености — Фішерле перейняв на себе й решту бібліотеки.

— У мою голову дещо ввійде, — пожартував він. — А як не стане місця в голові, то я запхаю дещо до горба!

Полегкість Кін відчував через те, що його вже не пригнічувала огидна таємниця, пов’язана з дружиною, а на мужні вчинки він був ладний тому, що скорявся чужим наказам. О восьмій тридцять Фішерле пішов від нього; той хотів ще провести невеличку розвідку. Якщо він, мовляв, не повернеться, отже, все в цілковитому порядку.

За церквою він зустрів своїх працівників. Фішерка, хоч її й звільнили, вийшла на роботу знов. Носа вона тримала сьогодні на кілька сантиметрів вище, ніж звичайно; шеф заборгував їй двадцять шилінгів платні, і тепер від її ласки залежало — нагадає вона йому про це чи ні. Сподіваючись на цей борг, жінка зважилася підійти до нього ближче. Чистильник проклинав дружину. Та не задовольнилася п’ятнадцятьма шилінгами, які він приніс додому, а відразу запитала про решту п’ять. Вона знала про все. Тому він її й поважав. Через ті кілька пропитих шилінгів вона сьогодні вранці його й розбудила.