Вона була глибоко пригнічена. Четвертої ночі їй сяйнула догадка, хто той цікавий чоловік: її гріх. Вона вже не кликала його; коли він траплявся їй на шляху, вона кидала на нього лютий погляд, казала: «Всьому свій час», — і штурхала його ногою, щоб він зрозумів. Справи йшли вже зовсім не так добре, як спочатку. Крамницю спершу треба заслужити, а вже потім справи в ній підуть на лад. Залишалось одне пристанище — кухня, тут вона здавалася собі простою й скромною, як колись. Тут Тереза майже забувала, що вона в оселі господиня, позаяк довкола не було дорогих меблів. Одне тільки заважало їй і тут — адресна книга, її власність, яка лежала без потреби. Про всяк випадок вона повирізала звідти всіх нотарів і разом зі сміттям викинула їх з помешкання.
Кін нічого того не помічав. Йому досить було того, що вона мовчала. Між Китаєм і Японією він якось сказав собі, що це — успіх його розважливої політики. Він, мовляв, позбавив її будь-якого приводу заводити балачки. Він знешкодив її кохання. Скільки текстів йому пощастило розшифрувати в ці дні! Одне вкрай спотворене речення пощастило відновити за три години. Потрібні літери просто-таки скапували з його пера. Одну давнішу статтю він відіслав на третій день. З нових почав дві. У ньому прагнули до слова колишні болі; за ними він забував про болі Терезині. Кін поволі повертав назад, у дошлюбні часи. Про існування Терези її спідниця нагадувала йому не часто, позаяк вона стала вже не така цупка й статечна. Ця спідниця пересувалася швидше й була вочевидь не так добре випрасувана. Він це з’ясував, але щодо причин сушити собі голову не став. Чом би йому не залишати двері до її спальні відчиненими? Його люб’язністю вона ніколи не зловживала й заважати йому остерігалась. Вже те, що він сидів з нею за одним обіднім столом, її заспокоювало. Вона потерпала, що він усе ж таки здійснить свою погрозу й відмовиться з нею обідати та вечеряти, а тому як для жінки поводилася досить стримано. Якби вона трохи погамувала свою службову запопадливість, йому було б іще краще. Дарма, вона відвикне й від цієї запопадливости; надто багато тарілок — це теж зайве. Вона щоразу тільки відвертає чоловіка від чудових думок.
Коли на четвертий день, о сьомій ранку, він вийшов з дому на звичайну свою прогулянку, Тереза — з вигляду знов сама стриманість — прослизнула до письмового столу. Вона не відразу зважилася підступити до нього. Кілька разів обійшла його довкола й, тільки марно згаявши час, почала прибирати в кімнаті. Вона відчувала, що до здійснення її надії було ще далеко, й відкладала розчарування якомога на потім. Зненацька їй спало на думку, що злочинців викривають за відбитками пальців. Вона дістала з валізи свої гарненькі рукавички, ті самі, котрі допомогли їй запопасти чоловіка, вдягла їх і обережно — щоб не забруднити рукавичок — знайшла серед паперів заповіт. Нулів і досі не було. Тереза боялася, що зрештою вони там усе ж таки з’являться, але будуть написані так тонко, що їх ніхто й не побачить. Ретельно оглянувши папір, вона заспокоїлась. Задовго до того, як повернувся Кін, і сама вона, й кімната мали такий вигляд, немовби нічогісінько не сталося. Тереза зникла на кухні й знов поринула тут у світову скорботу, що її перервала була о сьомій.
На п’ятий день відбувалося те саме. Вона проморочилася із заповітом трохи довше, не шкодуючи ні часу, ні рукавичок.
Шостого дня була неділя. Тереза неохоче підвелась, дочекалася, поки чоловік пішов на прогулянку, й почала, як і щодня, розглядати оту кляту циферію в заповіті. Не тільки число 12 650, але й форма кожної цифрочки ввійшла їй у плоть і кров. Вона взяла відрізану від газети смужку паперу й переписала ту суму точнісінько так, як вона значилася в заповіті. Її цифри були схожі на Кінові крапля в краплю, їх не відрізнив би жодний графолог. Тереза писала вздовж смужки, щоб залишалося місце і ще для багатьох нулів, добрий десяток з яких вона відразу й приточила. Коли вона побачила цей разючий наслідок, очі в неї спалахнули. Вона кілька разів погладила грубою долонею смужку й промовила:
— Ну, перепрошую, як же гарно!
Потім узяла Кінову ручку, схилилася над заповітом і з числа 12 650 зробила 1 265 000.
Ручкою в неї виходило так само чистенько й гарненько, як доти олівцем. Вивівши другого нуля, вона спробувала випростатись і не змогла. Перо чіплялося за папір і примірялось вивести ще одного нуля. Але місця залишалося обмаль, і він мав вийти меншим і сплющеним. Тереза здогадалась, яка небезпека їй загрожує. Кожен наступний штрих відрізнятиметься розміром від решти літер і цифр. Це місце неодмінно приверне його увагу. Вона мало не занапастила власної праці. Смужка з численними нулями лежала поруч. Саме на неї й упав її погляд — щоб виграти час, очі відірвалися від заповіту. Бажання враз стати багатшою від будь-якої меблевої крамниці на світі чимдалі зростало. Якби Тереза подумала була про це раніше, то зробила б обидва перші нулі меншими, і тоді якраз стало б місця для третього. І треба ж було їй утнути таку дурницю, тепер усе вже було б як слід.
Тереза відчайдушно боролася з пером, яке поривалося писати. Напруження було понад її силу. Від жадібности, люті й утоми вона почала задихатись. Поштовхи, що супроводжували кожен вдих і видих, передавалися руці; її перо щомиті могло забризкати папір чорнилом. Злякавшися цього, Тереза хутко відсмикнула руку. Верхня частина її тулуба випросталась; завваживши це, Тереза відчула полегкість і задихала трохи рівніше. «Ми ж бо люди скромні», — зітхнула вона й, замислившись про втрачені мільйони, хвилини на три урвала свою роботу. Тоді поглянула, чи просохло чорнило, сховала ту гарненьку смужку, згорнула заповіт і поклала його туди, де знайшла. Вона не відчувала жодного задоволення, їй хотілося чогось більшого. Позаяк вона домоглася лише частини того, чого можна було домогтися, її настрій змінився; раптом вона здалася собі авантурницею й вирішила піти до церкви. Адже саме була неділя. На дверях до помешкання вона залишила цидулку: «Я в церкві. Тереза», так ніби ходити туди вже роками було в неї звичайною, природною річчю.
Тереза вибрала найбільшу церкву в місті, собор. Менша тільки нагадувала б їй про те, що вона заслуговує більшого. На сходах їй спало на думку, що вона зодягнена не так, як треба. Вона почувалася дуже пригніченою, та все ж вернулася й поміняла одну синю спідницю на іншу, таку самісіньку. На вулиці Тереза забула помічати, що всі чоловіки озиралися на неї. У соборі їй стало соромно. Люди ж бо сміялися з неї. Хіба в церкві подобає сміятись? Їй до того байдуже, адже вона жінка порядна. «Жінка порядна» Тереза промовила подумки дуже переконливо, тоді проказала ці слова ще раз і сховалася в тихому куточку собору.
Там висіла картина з тайною вечерею, намальована дорогими олійними фарбами. Рама була вся позолочена. А скатерка їй не сподобалась. Люди не розуміють, що гарно, до того ж скатерка вже мала брудний вигляд. Гаманець можна було б помацати рукою, там лежало тридцять гарненьких срібняків; видно їх не було, одначе гаманець був як живий. Його тримав Юда. Той гаманця не віддав би, адже він такий скупій. Юда нікому нічого не дав би. Він такий, як її чоловік. Тим-то і обдурив Спасителя. Її чоловік худий, а Юда гладкий і з рудою бородою. Посередині сидить цікавий чоловік. Таке вже гарненьке в нього обличчя, зовсім бліде, а очі достоту такі, як і мають бути. Цей знає все. Він цікавий, але й тямковитий теж. Уважно розглядає гаманець. Йому, перепрошую, кортить знати — скільки. Комусь іншому шилінги треба полічити, а йому це не потрібно, він і так бачить. Її чоловік — брудний, аморальний тип. Іде на таке задля двадцятьох шилінгів. Її круг пальця не обведеш, досі там стояла сімка. А він хутенько зробив із неї п’ятірку. Тепер це дві тисячі. Цікавий чоловік сваритиметься. А що вона може вдіяти? Вона ж — як та біла голубка. Ота, що саме пролітає в нього над головою. Голубка вся аж сяє, тому що вона зовсім невинна. Так забаглося художникові. Йому, либонь, видніше, то діло його. Вона — це біла голубка. А Юда нехай тільки спробує. Ні, її він не схопить. Вона полетить куди схоче. Вона полетить до цікавого чоловіка, вона розуміє, що гарно. Юді нічого сказати. Доведеться йому повіситись. Тут йому й гаманець не зарадить. Гаманець після нього якраз і зостанеться. Гроші її. Вона — біла голубка. Юді це невтямки. У голові в нього тільки гаманець. Через той гаманець він і цілує рідного нашого Спасителя й ошукує його. Зараз прийдуть воїни. Вони схоплять його. Нехай тільки спробують! Вона виступить наперед і скаже: «Це — не Спаситель. Це пан Вульгер, простий службовець із фірми «Велетель і мати». Не смійте його чіпати! Я його дружина. Юда хоче його піддурити. А він ні в чому не винен!» Вона має подбати, щоб з ним нічого не сталося. Нехай би цей Юда вже скоріше повісився. Вона — біла голубка.
