Віллет скривився.
— О, його цілком можна підкупити. У нього препогана репутація.
— Ви добре знали Дженет Кросбі?
Він хитнув головою.
— Я бачив її двічі чи тричі — не більше.
— Чи справила вона на вас враження людини, котра потерпає від серцевої недуги?
— Це мені ні про що не говорить. Багато людей страждає від хвороб серця, але це не завжди видно.
— Але такі люди навряд чи грають у теніс за два дні до смерті, як це робила Дженет Кросбі.
Я бачив, що він починає непокоїтися.
— На що ви натякаєте?
— Ні на що — просто констатую факт. Мене не влаштовує висновок, що вона померла через хворе серце.
Поки він пильно дивився на мене, у кімнаті зависла така щільна тиша, що в ній можна було б потопити бойовий корабель.
— То ви стверджуєте... — почав, було, він, однак зненацька урвав фразу.
— Поки що ні, — уточнив я. — Але не слід цілком ігнорувати таке припущення.
Я бачив, що все це йому дуже не подобається.
— Облишмо це на мить, — продовжив я. — Поговорімо про Морін Кросбі. Судячи з теперішнього вигляду будинку і з того, що мені розповіла сестра Гарні, цілком імовірно, що Морін не живе в будинку. І якщо її там нема — то де ж вона?
— Саме так, — погодився Віллет. — Де вона?
— Чи ж не в санаторії Зальцера? Чи не спадає вам на думку, що вона може бути його бранкою?
Він різко випростався в кріслі.
— А чи не надто ви даєте волю своїй уяві? Лише минулого тижня я отримав од неї лист!
— Це нічого не доводить. І що вона пише?
— Я просив її підписати кілька паперів. Вона повернула їх з підписом та долучила лист подяки за клопоти.
— Лист надійшов із «Крествейз»?
— У ньому була вказана адреса «Крествейз».
— І це не спростовує мої припущення про те, що вона може бути бранкою, еге ж? Я не стверджую, що це справді так, але таку ймовірність не слід відкидати.
— Ми можемо це негайно з’ясувати, — швидко сказав він. — Я напишу їй і попрошу приїхати. Завжди можу знайти якийсь привід для такої зустрічі.
— А це чудова ідея! Ви повідомите мені про результат? Було б непогано простежити, куди вона поїде після зустрічі з вами...
— Я повідомлю вам про час зустрічі.
Я підвівся.
— Гадаю, це все на сьогодні. То ви не забудете перевірити її банківський рахунок?
— Подумаю, як це зробити. Не кваптеся з розслідуванням, Меллою. Не хочу якихось ускладнень. Ви мене розумієте?
— Я подбаю про це.
— Які ваші подальші кроки?
— Спробую знайти сестру Гарні. Мені сподобалася ця дівчина. Розшукаю її, якщо вона ще жива.
Коли я його полишав, обличчя його більше не нагадувало маску. Він виглядав як вельми стривожений адвокат середнього віку. Принаймні це доводило, що він — жива людина.
II
Черговий сержант сказав, що Міффлін вільний і я можу піднятися до нього. Він глянув на мене з надією, бо очікував, що я повідомлю йому ім’я завтрашнього переможця кінних перегонів, але голова у мене була забита іншим.
Я піднявся нагору. На сходовому майданчикові наткнувся на рудоволосого сержанта Мак-Ґроу.
— О, це знову наш горе-слідопит, — презирливо сказав той. — І що тебе гризе цього разу?
Я глянув у його крижані очиці, й те, що я в них побачив, мені не дуже сподобалося. Цей хлопець отримує задоволення, завдаючи болю іншим: він із тих безжальних копів, хто охоче упокорює неслухняних і отримує від цього насолоду.
— Нічого мене не гризе, — заперечив йому. — Але якщо ти надто довго тинятимешся поблизу, то мене щось таки гризтиме.
— Дотепник, еге ж? — і він вишкірився, оголивши ряд дрібних жовтих зубів. — Не пхай свого носа, куди не слід, спритнику! Ми за тобою пильнуємо.
— І так ретельно, що мало не знесли мені голову, — додав я, протискуючись повз нього і прямуючи в кабінет Міффліна.
Перед тим, як постукати, трохи постояв і озирнувся через плече. Мак-Ґроу й далі стояв на сходах, дивлячись мені вслід. На обличчі — спантеличений вираз, великий рот роззявлений. Після того, як наші очі зустрілися, він відвернувся і почав спускатися сходами.
Коли я увійшов, Міффлін, глянувши на мене, нахмурився.
— Знову ти! Заради Бога, не навідуй мене так часто — Брендонові це не сподобається!
Я присунув до себе стілець і зручно всівся.
— Обов’язково сплакну над цим, якщо матиму час Взагалі-то я тут у справі, а якщо Брендонові це не подобається — нехай втопиться в океані.
— В якій справі? — перепитав Міффлін, відкинувшись на стільці й викладаючи на стіл великі волохаті руки.
— Одна з медсестер, яка доглядає міс Кросбі, зникла, — повідомив я. — Брендона це мало б зацікавити, адже вона працює у Зальцера.
— Зникла? — перепитав Міффлін, і голос його прозвучав фальшиво. — Що ти хочеш цим сказати?
Я оповів йому про свої відвідини сестри Гарні та про те, як пролунав дзвінок у двері, дівчина пішла їх відчиняти й не повернулася. Детально описав товстулю з порожньої квартири навпроти, оповів про сливову кісточку на сходах і про те, що дужому чоловікові зовсім нескладно було б знести сестру Гарні пожежними сходами, якби внизу чекала машина.
— Як це кумедно, — озвався Міффлін, пригладжуючи чорне волосся. — Кілька років тому одна з медсестер Зальцера також зникла. Її так і не знайшли.
— А ви її хоч шукали?
— Віку, тобі не слід іронізувати, — роздратовано сказав Міффлін. — Звісно ж, ми її шукали, але не знайшли. Зальцер стверджував, що вона втекла з якимось хлопцем, аби таємно вийти заміж. Казав, що батько дівчини був не в захваті від нареченого чи щось подібне.
— А Зальцер не повідомляв вам про зникнення сестри Гарні?
Він заперечно хитнув головою.
— Навряд чи він мав на це час. Окрім того, вона могла щось згадати і піти залагоджувати справу. Є купа причин, чому жінка може полишити помешкання.
— Без панчіх та черевиків? У розпал розмови? Не обманюйся, Тіме! Це викрадення — і ти прекрасно це знаєш.
— Поїду туди і переговорю з консьєржем. Тримайся від усього цього подалі. Я скажу Брендонові, що про зникнення повідомив консьєрж.
Я стенув плечима.
— Хай буде так: аби щось робилося. Мене ж цікавить інше — хто була та, інша?
Міффлін трохи повагався, потім підвівся та підійшов до картотеки.
— Її звали Ейнона Фрідлендер, — сказав він, перебравши ряд карточок і поклавши одну з них на стіл. — У нас небагато на неї є. Батько: Джордж Фрідлендер; мешкає за адресою: 257 Каліфорнія-стрит, Сан-Франциско. Дівчина зникла торік 15 травня. Зальцер повідомив про це Брендонові. Фрідлендер приходив до нас, і саме він припустив, що вона втекла зі своїм хлопцем, якого звали Джек Бретт. Бретт — моряк. За кілька тижнів до зникнення Ейнони він дезертирував з флоту і також зник. Отож, Брендон сказав, що нема потреби надто ретельно шукати — ми й не шукали.
— А Бретт потім знайшовся?
— Ні.
— Цікаво, як старанно цього разу ви шукатимете сестру Гарні?
— Але нам ще слід переконатися, що її справді викрали. Брендон не розпочинатиме пошуків лише на підставі твоєї усної заяви. Усе залежатиме від Зальцера.
— Бачу, що в цьому клятому місті нічого не обходиться без Зальцера!
— Але ж, Віку, невже ти це серйозно кажеш?
Я звівся на ноги.
— Знайди її, Тіме, інакше я зроблю це сам — мені подобається ця дівчина.
— Не переймайся ти так! Якщо вона справді зникла — ми її знайдемо. То ти впевнений, що конячка-фаворит — Креб Еппл? Я б не хотів втратити своїх п’ять баксів!
— Та забудь ти про Креб Еппл — займися краще сестрою Гарні! — сказав я і вийшов з кабінету.
Повернувся в Оркід-білдінґз. Пола чекала мене в кабінеті.
— Продовжуємо займатися цією справою, — повідомив я їй, всідаючись за свій стіл. — Я зустрівся з Віллетом: він фінансуватиме наше розслідування, але хоче, щоб його фірма у цій справі не фігурувала.
— Дуже сміливо з його боку! — презирливо зауважила Пола. — Гадаю, ти перебрав усі ризики?
— Він готовий за це доплачувати, — сказав я. І розповів їй про свій візит у поліцейський відділок. — Здається, цей хлопець Зальцер зникнення своїх медсестер зробив звичним ділом. Ти звернула увагу на дату? 15 травня: день, коли померла Дженет Кросбі. Ніхто мене не переконає, що зникнення тієї медсестри не мало нічого спільного зі смертю Дженет.