Важливо не плутати цей тритижневий період із тривалим потягом до куріння, що відчувають курці, які застосовують вольовий метод. Про існування «маленького чудовиська» вони навіть не підозрюють. Ще довго після його смерті при кожному приступі спустошеності й невпевненості, незалежно від того, чим вони викликані – звичайним почуттям голоду чи повсякденним стресом, тривогою чи радістю, – мозок наполегливо підказує: «Це значить, що ти хочеш курити, – от бачиш, ти так і не позбулася звички!»

Я вже зазначав, що коли в організмі припиняється дія нікотину, то потяг до нього поступово зростає і досягає вищої точки приблизно через тиждень. Можливо, ви вирішили, що саме зараз у вас має бути гостре ламання і тривалий період боротьби із залежністю. Аж ніяк! Нагадую: справжні фізичні відчуття невловимі, ми навіть не підозрюємо, що вони існують. От чому ті, хто курить зрідка, можуть витримати без цигарок цілий тиждень, не відчуваючи навіть ніяких симптомів абстиненції. Запам’ятайте ще одне: залишаючись непоміченим, відчуття порожнечі переслідує вас, поки ви курите, а коли ви припиняєте курити, то воно не посилюється.

Коли я нарешті кинув курити, то ніяк не міг зрозуміти, чому мене не тягне до цигарок або чому я не користуюся пігулками від абстиненції. Я одразу зрадів і відтоді не перестаю радіти. Потяг до нікотину я весь час називав «маленьким чудовиськом». По суті, потреба організму в нікотині не більша, ніж у їжі. Організм може лише посилати в мозок сигнали на кшталт «хочу їсти, я голодний!» або «хочу курити!». Перший з них призначений для безпеки – цей сигнал тривоги потрібний для виживання і підтримки життєвого тонусу. А другий – жорстоке й витончене шахрайство, зловживання довірою. Цей сигнал переконує: у вас є бажання або ж потреба спожити сильнодіючу отруту, що поступово підірве ваше психічне й фізичне здоров’я, причому ви абсолютно не отримаєте ані насолоди, ані допомоги. Пам’ятайте про це, особливо перші кілька днів, поки «маленьке чудовисько» ще активне: у такій ситуації у вас цілком може виникнути відчуття «хочу курити!».

А тепер ми впритул наблизилися до найбільш, на мій погляд, важливої і вирішальної відмінності «Легкого способу» від «вольових методів».

Звертаючись до вольового методу, колишній курець аналізує численні вагомі причини, з яких курити просто нерозумно. Однак не проходить і декількох хвилин після рішення більше не торкатися цигарок, як внутрішній голос вмовляє: «Ти хочеш курити» або «Тобі треба покурити». І ми губимося. Ми не розуміємо, що це – передсмертна агонія «маленького чудовиська». Залишається припустити, що бажання курити виникає тому, що воно дає насолоду і допомагає, або ж тому, що викорінити звичку поки не вдалося. Причина не має особливого значення. Головне, що ви хочете, але не дозволяєте собі курити. І від цього почуваєтеся обділеним і нещасним. Тим часом «маленьке чудовисько» ви так і не нагодували, тому бажання поступово зростає. Почуття обділеності й пригніченості посилюється, спричиняючи стрес.

Пригадайте, коли саме ви відчуваєте потребу в цигарці. Правильно, під час стресу. Такий причинно-наслідковий зв’язок: чим сильніший стрес, тим більша потреба; чим довше не задовольняється потреба, тим сильніший стрес. Не дивно, що курці, які відмовляються від куріння «вольовими методами», стають такими дратівливими і з великими труднощами досягають успіху.

Коли ви користуєтеся «Легким способом», варто заздалегідь очікувати, що у вас напевно виникне відчуття «Хочу курити!» або «Мені треба покурити». Змиріться з цим, спробуйте зустріти відчуття у всеозброєнні. Не забувайте, що це лише агонія «маленького чудовиська». Вам уже відомо, що ваші відчуття – злісне шахрайство, породжене попередньою цигаркою. Але оскільки ви знаєте, що куріння не дає ніякої насолоди, не наділяє нас новими якостями та відчуттями, то, замість того щоб мріяти про цигарку і почуватися нещасним і обділеним, краще змініть позицію на протилежну. Скажіть собі: «Тепер я розумію, у чому суть цього підступного шахрайства. Тепер я нізащо не вдихатиму цю отруту. Чудово, правда? Я вільна!» Ці думки ви зможете підкріплювати фактами щоразу, коли відчуватимете симптоми виведення нікотину з організму.

Можна заперечити: чим би не були викликані відчуття «Хочу курити!» чи «Мені потрібно покурити», у кожному випадку це та ж сама тяга до куріння. Не зовсім так: кажучи «Хочу курити!», ми маємо на увазі миттєву подію чи дію. Проте потяг не швидкоплинне відчуття, а тривале нереалізоване бажання. Ви помічали, що в новому, тільки-но купленому автомобілі ручка, яка активує «двірники», завжди знаходиться на тому місці, де у вашій колишній машині були кнопки індикаторів або клаксон? Типовий закон підлості. Перші кілька днів ви страшенно плутаєтеся у ручках і кнопках. Якось, коли мене підрізали, я переплутав кнопки й замість того, аби просигналити, просто облив водою вітрове скло. Це було кепсько, але збитку не принесло. Я давно забув би про цей випадок, якби Джойс дотепер щоразу, коли нас хто-небудь підрізає, не радила: «А ти облий його, Аллене!»

До будь-яких змін у житті, нехай навіть змін на краще – до покупки нової машини чи будинку, переходу на нову роботу, – потрібно пристосовуватися, а для цього потрібен час. Але хіба ми дратуємося, помилково включаючи «двірники» замість того, щоб посигналити? Хіба повторюємо цю ж саму помилку навмисне? Звісно що ні: ми просто миримося із труднощами перехідного періоду, пристосовуємося і продовжуємо жити. Крім того, не забувайте: дрібні незручності, які доводиться терпіти, коли кидаєш курити, – наслідок того, що ви колись потрапили до нікотинової пастки, а не вашого нинішнього прагнення вирватися з неї.

Отже, змиріться з тим, що в перші безнікотинові дні мозок буде буквально волати: «Хочу курити!» або «Мені потрібна цигарка!» Усвідомте, що у вас є свобода вибору. Можна сказати собі: «А непогано було б зараз покурити. Скільки ще я відчуватиму потяг до цигарок? Чи стану я коли-небудь вільною від цієї залежності?» Якщо ви підете цим шляхом, то виберете потяг до цигарок, і дарма. Тому що в цьому випадку свободи вам не дочекатися.

Я вже говорив, що жоден курець з власної волі не залишився б курцем і що курці потрапляли в пастку тільки тому, що не знали, як уникнути її або як вирватися з неї. Скажемо відверто: врятуватися можна. «Легкий спосіб» – ключ від дверей цієї клітки. Він дає шанс покинути її негайно, легко і назавжди. А якщо у вас раптом виникне бажання покурити або потреба в цигарці, то, замість того аби панікувати чи оплакувати чергову невдачу, зробіть паузу і скажіть собі: «Зрозуміло: це всього лише передсмертна агонія “маленького чудовиська”. Чудово, чи не так? Я вже вільна!»

Але як довідатися, чи не обманюєте ви себе, чи дійсно ви вільні? Стверджуючи, що ви не відчуваєте залежності від нікотину, обманювати себе ви просто не можете. Від нікотину не залежить ніхто, навіть курці. Їх просто обдурили, змусили повірити в залежність. Використовуючи вольові методи, курці гасять цигарку, яка, як вони сподіваються, стане останньою, і ще кілька днів після цього скаржаться: «Покурити б зараз, так не можна!» Дехто з них не курить до кінця своїх днів, але часом зітхає: «Цигарку б!» Зачекайте. Тільки замисліться про цю безглузду ситуацію: спочатку ми кажемо, що не хочемо курити, а потім все життя мріємо про цигарку.

Чи можна уявити собі більшу плутанину в голові?

У чому полягає справжня різниця між курцем і людиною, яка не курить? У некурців немає ані бажання, ані потреби курити. До чого прагнуть курці, коли намагаються кинути курити (не важливо, яким методом вони при цьому користуються)? Усе життя мріяти про цигарку і почуватися нещасними тільки тому, що цигарки під забороною? Звісно ні! У курців живе надія на те, що коли вони тривалий час утримувалися від куріння, то одного ранку можуть прокинутися з відчуттям:

Можна з упевненістю сказати одне: нічого подібного вони не дочекаються. Під дією вже згаданих причин ці люди стикаються з перешкодами на шляху до дивовижного стану свободи. Щоб стати некурцем, не варто чекати, навпаки, важливо не чекати, а діяти. Якщо ви сподіваєтеся, що погашена цигарка буде для вас останньою, і водночас вірите, що цигарки – джерело насолоди і користі, то чим ви зможете довести зворотне?