Розглянемо мотиви наших вчинків. Люди їдять тому, що без їжі не можуть жити. Але чи траплялося вам хоч раз у житті говорити собі: «Зараз мені необхідно поїсти, інакше я помру від голоду»? Безперечно, ви неодноразово промовляли: «Хочеться їсти – аж вмираю!» або «Я зголодніла, необхідно щось перекусити». Але це не означає, що ви дійсно помираєте. Ви просто перебільшуєте. Найгірше, що може статися з вами, – непритомність або запаморочення. Зміст ваших слів такий: «Я страшно зголодніла, і мені кортить втамувати голод». Хіба дитина просить їсти тому, що знає – без їжі вона помре? Звісно ж ні; вона плаче і кричить тому, що зголодніла.
Голод – дивне явище. Якщо до вашого раціону не входитимуть продукти, які погано засвоюються, а навпаки, більшу його частину становитимуть натуральні продукти, які вживаєте регулярно, то навряд чи ви зголоднієте задовго до наступного прийому їжі. Отже, тричі на день ви можете насолоджуватися, втамовуючи голод. Хіба життя не прекрасне? Суцільні радощі без єдиного недоліку. Можливо, у вас склалося враження, що корисно вживати тільки ту їжу, смак якої нагадує картон? А от і ні: корисна та їжа, смак якої вам приємний. Важко повірити, але, слово честі, це правда (якщо я вас не переконав, то читайте «Легкий спосіб скинути вагу»).
І навіть якщо ми розуміємо, що зголодніли, але з якоїсь причини не можемо відразу втамувати голод, що в цьому поганого? Адже це не фізичний біль. Так, у нас гурчить у животі, але нам не боляче. По суті, це те ж саме відчуття порожнечі й невпевненості, яке нам уже знайоме: «Хочу їсти!» Якщо їжа до організму так і не надійде, нам буде подано інший сигнал: «Я мушу поїсти». Якщо їжі зовсім небагато або знайти її не вдалося, виникають страх і паніка: «Якщо я зараз же не з’їм що-небудь, то помру!»
Нагадую: кожен інстинкт, яким наділила нас природа, призначений для виживання. Тому робимо висновок: страх смерті – навіть під час відсутності фізичного болю – дійсно існує, він досить сильний. Цей страх змушує хижаків, ризикуючи життям, нападати на здорову дорослу жертву, якщо молода чи поранена – недосяжні. Відомі навіть випадки канібалізму серед людей, які не мали чого їсти. Ви, очевидно, так само як і я, вважаєте, що ніколи так низько не впадете. Але ж ми з вами ніколи не залишалися без їжі більше доби.
Я вже говорив, що тяжіння до нікотину не відрізняється від звичайного голоду. Однак це тяжіння має значно могутніший вплив. Як алкоголік з похмілля купує не їжу, а випивку, так і курець, що не може дозволити собі і продукти і цигарки, обирає друге. Це відбувається тому, що в середньому нам потрібно втамовувати звичайний голод усього тричі на день, а тяжіння до нікотину виникає набагато частіше. Середньостатистичний курець, що витрачає пачку цигарок на день, відчуває такий потяг приблизно 7120 разів на рік. Зрозуміло, що ми прагнемо позбутися перш за все дискомфорту, який відчуваємо частіше. При розставленні пріоритетів потреба в нікотині задовольняється першочергово.
Деякі курці переконані: вони курять тому, що їм подобається смак цигарок або власне сам ритуал. Багато хто вважає особливою першу викурену за день цигарку. Парадокс, але саме вона спричиняє кашель і посилене слиновиділення. Такий початок дня ніяк не можна назвати приємним, так чому ж ми не можемо обійтися без цієї цигарки? Тому що вісім годин жили без нікотину. Звісно, стільки ж часу ми обходилися і без їжі, але перед нами постає завдання: перш за все задовольнити потребу в нікотині. Хоча спустошеність і невпевненість, викликані голодом, не відрізняються від симптомів нікотинової абстиненції, проте тамування одного аж ніяк не відбивається на іншому.
Уявіть собі, яка плутанина панує в голові курця. У некурців нічого подібного не буває. Вони теж прокидаються з почуттям спустошеності й невпевненості, але їм одразу зрозуміло, звідки воно взялося. Вони пам’ятають, що вісім годин провели без їжі, тому квапляться поснідати. Для більшості людей, які не курять, сніданок – улюблений прийом їжі, адже чим довше голодуєш, тим приємніше втамовувати цей голод. Вирішивши проблему голоду й забезпечивши організм джерелами енергії і поживних речовин, вони забувають про відчуття порожнечі, невпевненості й радіють новому дню.
Курці теж прокидаються з відчуттям порожнечі й невпевненості. Ті, хто викурює двадцять цигарок на день, зазвичай позбуваються абстинентного синдрому щогодини. Для них протриматися без нікотину вісім годин однаково, що для некурців прожити без їжі майже три доби. Не дивно, що насамперед курці тягнуться за цигарками, хоча й пам’ятають, наскільки неприємний їхній смак. Так, після першої ж затяжки вони розслаблюються, але порожнеча і невпевненість, викликані відсутністю їжі, від куріння не зникають. Через імунітет курці позбуваються тяжіння до нікотину лише на час, але щойно вони гасять першу цигарку, як нікотиновий ланцюжок продовжується. Тому одна відома акторка на запитання: «Чи не здається вам, що ліпше треба поснідати?» – відповіла: «А я і поснідала! П’ятьма цигарками й трьома чашками кави!»
Якщо голод, викликаний відсутністю їжі й нікотину, однаковий, то звідки курцеві знати, якою мірою він викликаний кожною з причин? І оскільки потребу в нікотині однією цигаркою не задовольнити, курець постійно «голодний». Певною мірою саме тому цигарка після їжі так багато важить для курців. Після тамування відчуття голоду некурці повністю розслаблюються. Не можна стверджувати, що цигарка є доповненням до їжі курців, – вони просто не можуть радіти, поки не нагодують оте «маленьке чудовисько».
За іронією долі, ситуація стає остаточно заплутаною, коли курці вдаються до вольових методів. Поки ми куримо, то постійно є ошуканими: хапаємося за цигарку тоді, коли наш організм потребує не нікотину, а їжі. Тобто ми призвичаюємося заміняти їжу цигаркою. Але коли ми кидаємо курити, то нікотин виводиться з організму за кілька днів, а ми продовжуємо відчувати порожнечу й невпевненість. Ми ж розуміємо, що вони означають «хочу курити!». Страшенна плутанина: нам відомі всі вагомі й розумні причини, які мусять позбавити нас потреби курити, проте ірраціональне бажання вхопити цигарку все-таки відчуваємо. А оскільки позбуватися неприємних відчуттів за допомогою куріння ми більше не можемо, то намагаємося заглушити їх: їмо шоколад, смокчемо льодяники, жуємо гумку. Але ці замінники анітрохи не задовольняють «маленьке чудовисько» – тільки липнуть до зубів, псують апетит, відкладаються зайвими кілограмами, наганяють тугу і спричиняють гіркоту. Чому? Тому, що з незрозумілих причин нам чомусь здається, ніби лише цигарка може позбавити нас відчуття порожнечі. Але ми забороняємо собі курити. І тому почуваємося нещасними і обділеними. Потреба в курінні посилюється разом із роздратуванням, тому що задовольнити цю потребу неможливо.
Кінець цьому причинно-наслідковому ланцюгу можна покласти тільки одним способом. Якоїсь миті сила волі підводить нас, і ми знаходимо новий привід закурити, але так, щоб не втратити свого достоїнства. Якщо розібратися в механізмі дії нікотинової пастки, то дивуєшся не стільки тому, що люди із потужною силою волі не можуть відмовитися від куріння, скільки тому, що комусь із курців узагалі вдається успішно застосувати вольовий метод.
По суті, таких щасливців небагато. Навіть ті, кому вдалося протриматися кілька днів, необхідних для вбивства «маленького чудовиська», не впевнені в тому, що вони врятувалися. Оскільки відчуття порожнечі й невпевненості абсолютно ідентичне звичайному голоду і стресу, то колишні курці, які застосовують вольовий метод, тлумачать це як сигнал «хочу курити!». Цей сигнал вони отримують ще багато тижнів, місяців і навіть років після того, як викурюють останню цигарку і вбивають «маленьке чудовисько».
Якщо ви уважно слідкували за ходом моєї думки і зрозуміли, до чого я веду, то, безперечно, запитаєте, скільки часу знадобиться, аби розпрощатися з «маленьким чудовиськом», і як довідатися, що його більше не існує? Шкода, але відповісти на ці запитання я не можу. Хоча ці запитання і видаються вам важливими, насправді ж вони не заслуговують на увагу. Щоб зрозуміти це, порівняймо: уявіть собі, що ви ведете під водою бій не на життя, а на смерть. Вам вдалося перерізати шланг, по якому до вашого супротивника надходить кисень. Тепер ворог приречений. Яка різниця, коли саме він задихнеться? Тож «маленьке чудовисько» приречене з тієї миті, як ви перестали забезпечувати його нікотином. Можливо, вас турбує, що спочатку ви відчуватимете спустошеність і невпевненість через дефіцит нікотину. Не хвилюйтеся. Пригадайте: курці все життя потерпають від цього ж, але не переймаються тим. Плутанину і роздратування викликає лише нерозуміння причин. Тільки-но ви усвідомите, що всі неприємні відчуття викликані попередньою цигаркою, а відчути полегшення заважає наступна, то зрадієте, а не впадатимете в депресію. Та про це піде мова в розділі 18.
