Звісно ж, ви надто виховані, аби поставити його на місце. Але як тільки-но зрозуміли, що цигарок залишилося обмаль, то відразу припинили пригощати нового знайомого. Зрештою, ваш співрозмовник-зануда зрозумів натяк і зник. Отже, можна спокійно дістати передостанню цигарку. Аж раптом перед вами знову постає ваш співрозмовник і нахабно тягнеться за останньою – дорогоцінною – цигаркою:

– Я візьму її, можна?

– Можна?! Ну ти і свиня! Звісно, не можна!

Проте зрозуміло, ви лише так подумали. Нахаба зачепив вас заживе, але ви не хочете бути нечемною. І тому відповідаєте:

– Звісно, можна. Я (так само, як і ти) також можу жити без цигарок…

Ваш сарказм прицільно б’є по співрозмовнику, однак цигарка вже в його зубах. Тож ви залишилися ні з чим.

Будемо відверті: курці не відчувають фізичного болю, коли намагаються кинути курити, а якщо вони дійсно хочуть кинути, то позбуваються цієї звички досить легко. Це стосується не тільки вас, але й усіх курців. Однак загальновідомо, що переважна більшість курців вважає відмову від куріння надзвичайно важким, ба навіть неможливим процесом. Причина тому – страх, паніка, дискомфорт, що охоплюють вас, коли виникає бажання закурити, а ви не спроможні його задовольнити. Не намагайтеся закрити на це очі, адже ви дійсно панікуєте. Курець охоче поділиться із зовсім незнайомою людиною і цигаркою, і навіть останньою улюбленою цукеркою. Але якщо цей незнайомий наважиться претендувати на останню цигарку, а курець не побоїться бути нечемним, то відповідь, швидше за все, буде приблизно такою: «Можу запропонувати літр крові. Або навіть одну з нирок – вам варто лише попросити. Але останню цигарку?… Нізащо!!!»

Єдине, що мучить курця, який вирішив кинути курити, – це не саме бажання викурити цигарку, а неможливість його вдовольнити, тобто коли предмет прагнення – під забороною. Це своєрідні психологічні тортури, і невідомо, коли вони закінчаться і чи закінчаться взагалі. Незважаючи на їхню нематеріальність, чи ж ускладнюють вони відмову від куріння? НАВРЯД!

Розгляньмо вольовий метод детальніше. Якщо у нас є сила волі, то застосування цього методу починається зі зневіри і приреченості на безрадісне життя. Одначе ми сподіваємося, що витримаємо випробування і позбудемося залежності. Проте навіщо так страждати? Адже ми вирішили, що більше не хочемо курити. Чому ми нервуємо тільки тому, що курити не можна? Мабуть, усе через ту ж паніку, про яку ми вже говорили. Але такого тлумачення недостатньо. Ми вже з’ясували, що паніка у курців виникає лише тоді, коли вони неспроможні вдовольнити бажання закурити. Проте звідки береться паніка, якщо ми вирішили більше ніколи не курити?

Можливо, ви вважаєте, що причиною всьому нікотин – наркотик, що викликає звикання, тож у залежної людини немає іншого виходу, крім як бажати нової дози навіть після відмови від куріння. Наче цілком логічно, хоча це знову-таки нічого не пояснює. Що ж то за «бажання» таке? У нашому контексті воно може означати лише одне: «Хочу курити!» Але ж я щойно вирішив, що більше ніколи, жодного разу не захочу курити, звідки тоді це бажання? Воно позбавлене будь-якої логіки. Уявіть собі діалог двох подруг.

А: Я не проти в суботу пройтися з тобою по крамницях.

Б: І я охоче пішла б із тобою. Не люблю робити це сама.

А: Проте я пообіцяла Джонові прийти на його матч із регбі. Така нудьга… Він однаково програє, а мені доведеться стояти під дощем і вітром та переживати, аби він собі щось не зламав. І це ще квіточки! Найгірше – слухати ті дитячі пісні після матчу.

Б: Йому давно пора подорослішати, ти дарма йому потураєш.

А: Звісно, ти маєш рацію. Я вже давно попереджала, що відправлю його на матч самого. Вирішено – іду з тобою по магазинах!

А тепер уявіть, як наступної суботи перша подруга насуплено тиняється магазинами, жаліючись: «Вибач, але мені дуже хочеться подивитися гру! Не можу вже дочекатися. Сподіваюся, мені не доведеться потерпати так щосуботи».

У мене багата уява, але я навіть у нереальних фантазіях не міг би припустити ймовірність такої ситуації – і це незважаючи на те, що сам ненавиджу ходити по магазинах і обожнюю регбі. Ви скажете, що цей приклад не має жодного стосунку до вольового методу відмови від куріння. Але ж ми частенько чуємо від курців: «Годі! Мені набридла ця мерзенна звичка. Я витрачаю шалені гроші на такий “привілей” псувати собі життя. Досить, зав’язую!» Чомусь таке рішення зазвичай – одне з найпопулярніших під Новий рік. Однак у наступні кілька годин, днів і тижнів ми стаємо свідками того, як ті ж курці повторюють: «За цигарку я ладен убити!..»

Можливо, ви також пройшли через цей зовсім нелогічний процес. Зі мною таке повторювалося неодноразово. Ми називаємо це «залежність». Але саме слово не прояснює ситуації і мало чим відрізняється від спроб позбавити в цілому розумних людей звички робити безглузді вчинки!

То ж чому ми поводимося нелогічно? Ключове слово – відмова. Коли перед першою подругою постає досить делікатне завдання – як пояснити Джонові, що невдовзі він втратить її підтримку, – навряд чи вона просто скаже: «Я відмовляюся відвідувати твої матчі».

Напевно, ви помітили, що фразою «відмова від куріння» я користуюся тоді, коли йдеться переважно про вольові методи. Курцям не подобається бути курцями: на їхню думку, нелогічно вважати приємним заняттям поглинання легенями смердючого і шкідливого диму, стверджуючи, начебто він допомагає зосередитися, рятує від нудьги і стресу. Але вони вірять, що куріння дарує їм насолоду і допомагає в житті. Саме слово «відмова» припускає жертву. Безглуздо намагатися зрозуміти, чому одна страва смачніша за іншу або чому болить палець, якщо ненароком вдариш по ньому молотком, або ж чому загорається лампочка, коли вмикаєш світло. Таке ж безглуздя дізнаватися, чому цигарки нібито прикрашають свята і вечірки, чому вони допомагають зосередитися, рятують від нудьги і стресу – нам досить лише знати, що цигарки мають таку якість.

Безперечно, курці розслаблюються і знімають стрес, коли прикурюють цигарку. Якщо ви були переконані в цьому ще до того, як загасили свою нібито останню цигарку, то навіщо ж вам відмовлятися від своїх переконань? Тому й не дивно, що під час телефонної розмови чи у стресовій ситуації ваш мозок наполегливо вимагає, аби ви закурили. Не викликає подиву й те, що після добротного обіду всі, крім вас, закурюють, а ви почуваєтеся зайвим. Звісно ж, ви сподіваєтеся, що згодом ця проблема вирішиться сама собою. Але з якого дива? Адже розлука лише зміцнює кохання. Однак ви з усією пристрастю сподіваєтеся, що завдяки вольовому методу коли-небудь таки вигукнете: «УРА! У МЕНЕ ВИЙШЛО! Я ВІЛЬНИЙ!»

Таке трапляється, проте рідко. Хоча це не означає, що не трапляється взагалі. Декому вдається навіть зовсім розлучитися з куривом – ці люди з захопленням розповідають, що їм байдуже до цигарок. Їхню проблему вирішує час. Якщо їм вдається протриматися без куріння досить довго, то вони поступово призвичаюються до такої ситуації, значно рідше – страждають від абстиненції і звикають вважати себе некурцями. Одначе і в цих нечисленних випадках чимало з них зізнається, що їм бракує тієї виняткової цигарки, що викурювалася після їжі.

Саме вони – ці скиглії – залякали нас, створивши міф про вічного курця, якому ніколи не вирватися на волю. Ви помічали, що в ресторанах відвідувачам з цигарками найбільше дошкуляють саме самовдоволені колишні курці? Для них це не просто можливість обуритися, а засіб самозахисту. Дим у залі нагадує їм, що куріння для них під забороною, тож вони, принижуючи курців, стверджуються у своєму рішенні не курити.

Вольові методи даються більшості курців важкою працею, а іноді не даються й зовсім, адже нам промили мозок, з раннього дитинства привчили вважати їх складними. І якщо ви зважитеся і спробуєте застосувати один із вольових методів, марна спроба не розвіє міф, а навпаки, підтвердить його. Тому курці докладають чималих зусиль, аби кинути курити – приблизно раз на п’ять років. Саме стільки часу потрібно, щоб стерлися спогади про поневіряння.