Рація Малкольма затріскотіла, і в ній почувся голос Рікардо.

— Вогнева підтримка через три… дві… одну…

— Вогонь! — гаркнув Малкольм.

З-за барикади почулися постріли, схожі на гуркіт барабану. «Надто маленького барабану», — подумав Дафф. За мить цей гуркіт потонув у витті, яке почулося з протилежного боку.

— Господи Ісусе, — прошепотіла Кетнесс.

Спершу це було схоже на дощ, який здійняв пилюку на бруківці перед «Зондервагеном». А потім дощ із тріскотом влупив по радіаторній решітці автомобіля, його броньових плитах, лобовому склу та даху. Броньовик неначе зігнув коліна і присів.

— Колеса пробили, — мовив Флінс.

Авто продовжувало рухатися, але вже повільніше, ніби продираючись крізь ураган.

— Все нормально. Це ж броньовик, — сказав Малкольм.

Машина рухалась дедалі повільніше. А потім зупинилася. Бічні віконця випали, бампер відвалився.

— Був броньовик, — відказав Дафф. — І нема.

— Рікардо! — покликав Малкольм в рацію. — Рікардо! Відходь!

У відповідь — тиша.

Раптом здалося, що броньовик аж затанцював під ударами куль.

Несподівано обстріл припинився, і над майданом запала тиша, яку перервав лемент чайки, що пролітала над полем битви. З броньовика повалив дим, схожий на червону пару.

— Рікардо, озвись, Рікардо!

Але відповіді не було. Дафф вдивлявся в авто, точніше, в те, що від нього лишилось. Жодних ознак життя видно не було. І тоді він збагнув, збагнув, як воно сталося тоді. Того дня у Файфі, коли вбили його сім’ю.

— Рікардо!

— Вони загинули, — мовив Дафф. — Вони всі загинули.

Малкольм скоса глянув на нього.

Дафф витер рукою обличчя.

— Наш наступний крок?

— Не знаю, Даффе. Оце і був крок.

— Пожежна машина, — підказав Флінс.

Всі решта поглянули на хлопця.

Флінс аж зіщулився під вагою колективного погляду Однак швидко випрямився і сказав з легким тремтінням у голосі:

— Нам треба скористатися пожежною машиною.

— З неї не буде ладу, — заперечив Малкольм.

— Ні, буде, якщо під’їхати з тильного боку, з вулиці Ощадливості. — Флінс замовк, нервово ковтнув слину, а потім продовжив. — Ви ж бачили, що вони обстрілювали броньовик з обох кулеметів, а це означає, що їхній тил не прикритий.

— Не прикритий, бо вони знають, що ми не зможемо прорватися всередину з протилежного боку, — зауважив Дафф. — Дверей та вікон там немає, гола цегляна стіна, яку можна пробити лише відбійним молотком чи гарматою.

— Та її й не треба пробивати, — пояснив Флінс, і цього разу його голос прозвучав уже впевненіше.

— А як інакше? — поцікавився Дафф.

Флінс тицьнув пальцем у небо.

— Звісно! — вигукнула Кетнесс. — Це ж пожежна машина! Все ясно.

— Що вам ясно? Кажіть, — пробурчав Малкольм, зиркнувши нагору.

— Драбина, — пояснив Дафф. — Драбиною — на дах.

— Вони лаштують пожежну машину! — гукнув Сейтон.

— Навіщо? — позіхнув Макбет.

Хлопець сидів на підлозі, схрестивши ноги й заплющивши очі. Тихий і спокійний. Він, напевне, вже змирився зі своєю долею і просто чекав кінця. Як і Макбет.

— Та хтозна.

— А ти що скажеш, Олафсоне?

— Не знаю, сер.

— Гаразд, — гукнув Макбет. Взяв кинджал і застругав сірника. Встромив його поміж передніми зубами. Поклав кинджал на повсть. Взяв дві фішки і почав перекидати їх поміж пальцями обох рук. Він навчився це робити ще в цирку. То була вправа на збалансування різниці між моторними функціями лівої та правої рук. Посмоктуючи сірника й перекидаючи фішки між пальцями, він досліджував свої почуття. Але не виявив жодного. Спробував був дізнатися, про що думає. І дізнався, що не думає ані про Банко, ані про Леді. Просто думає про те, що не відчуває нічого. Та раптом його вразило: «Куди? І чому…?»

Макбет обмізкував цю несподівану думку…

А потім заплющив очі і почав рахувати від десяти до одного.

— Це — не та драбина, якою зазвичай вибираються на дах будинку. Чим вище по ній підніматися, тим сильніше вона розгойдуватиметься, — пояснив чоловік у формі лоцмана Флінсу та іншим добровольцям. — Треба робити лише один рух за один раз: спочатку руку, потім — ногу. Нічого страшного тут немає.

Лоцман гучно позіхнув і злегка усміхнувся, а потім вхопився за драбину і почав підніматись.

Флінс спостерігав за маленьким чоловічком, бажаючи бути таким же безстрашним. Вулиця Ощадливості була порожньою — окрім пожежної машини, чия п’ятнадцятиметрова драбина прихилилася до глухої стіни.

Флінс поліз слідом за лоцманом, і сталося дивне: з кожною сходинкою він боявся чимраз менше. Втім, найгірше було позаду. Він уже висловив свою думку. І до неї прислухалися. Погодилися, закивали головами. А потім добровольці залізли в пожежну машину, яка вирушила на схід від вокзалу великою дугою. І, проїхавши по-недільному безлюдними вулицями, непомітно підкралася до тильного боку казино «Інвернесс».

Флінс поглянув угору й побачив, що лоцман сигналізує йому з даху: мовляв, шлях вільний.

Учора ввечері вони вивчили план казино так ретельно, що Флінс чітко знав, де що знаходиться. На пласкому даху були двері, за ними — вузька драбина, яка вела до бойлерної, а з бойлерної відкривався хід до горішнього коридору готелю. Там вони мали розділитися по двоє і рушити на північні й південні сходи. І ті, і ті вели до мезоніну. За кілька хвилин з вокзалу відкриють вогонь, щоб зосередити увагу кулеметників на майдані Робітників. Постріли поглинуть увесь шум, який здійматимуть Флінс та ще троє добровольців, чиїм завданням було підкрастися ззаду і знищити кулеметників. Не заперечивши ані словом проти того, що ними командує курсант поліцейської школи, всі троє добровольців звірили свої годинники з годинником Флінса. Бо, схоже, цей кадет знав про подібні операції те, чого не знали вони. Як там колись сказав татко? «А якщо твоя думка є кращою за інші, то ти мусиш повести людей за собою, і це, чорт забирай, є твоїм обов’язком перед громадою».

Флінс почув, як з вокзалу почали стріляти.

— За мною! — скомандував він.

Вони наблизилися до дверей на даху. Замкнені. Як і очікувалося. Він кивнув одному з поліцейських, автоінспектору. Той встромив між рамою та дверима фомку і сильно натиснув. Замок луснув з першої ж спроби.

Всередині було темно, і Флінс відчув тепло, яке йшло з бойлерної внизу. Другий полісмен, працівник відділу боротьби з шахрайством, хотів був піти першим, але Флінс притримав його.

— За мною! — прошептав він і зайшов усередину через високий металевий поріг. Марно намагався розгледіти хоча б щось у темряві і, намацуючи поруччя драбини, опустив автомат. Та, коли зробив перший обережний крок і намацав наступну сходинку, металева драбина брязкнула. Флінс завмер, засліплений світлом. Знизу хтось увімкнув ліхтар і направив йому в обличчя.

— Бах! — сказав голос за ліхтарем. — Тебе вбито.

Флінс знав, що стоїть на лінії прицілу трьох добровольців, які йшли позаду. І знав, що не встигне вистрілити зі свого автомату. Бо впізнав голос.

— Звідки ти дізнався…

— А я просто подумав собі: «Куди ж це вони поїхали на пожежній машині, якщо пожежної сирени ніде не було чути?» Бачу, ти й досі носиш мої туфлі, — мовив Макбет якимось п’яним голосом. — Послухай-но, Флінсе. Ти ще маєш можливість врятувати життя. Своє власне та тих трьох бунтівників, які стоять за тобою. Повертайся назад і ховайся за барикадою. Звідти ти матимеш кращий шанс дістати мене.

Флінс облизав пересохлі губи.

— Ти вбив мого батька.

— Можливо, — відповів голос, злегка заплітаючись. — Точніше, його вбили обставини. Або амбіції, які плекав Банко щодо тебе і себе самого. Але, можливо, — Макбет зробив паузу і тяжко зітхнув, — можливо, то був і я. А тепер іди, Флінсе.

У пам’яті хлопця враз постали спогади про всі ті борецькі поєдинки, які вони влаштовували з дядьком Маком на підлозі їхньої вітальні. Макбет спершу піддавався, а потім в останню секунду вивертався і пришпилював Флінса до підлоги. Однак йому вдавалося зробити це не завдяки своїй фізичній силі, а завдяки точності та швидкості реакції. Утім, можливо, зараз дядько Мак надто п’яний? А координація Флінса відтоді значно покращилась? Якщо він діятиме швидко, то, може, вдасться встрелити його. Врятувати Касі. Врятувати місто. Помститися за…