Дафф знизав плечима.

— Мав би здогадатися. Зрештою, ми з Макбетом невдовзі перед тим самі зробили такий самий трюк. Свено помінявся з кимось шоломами, і «вершники» навмисне трохи пригальмували, щоб ми помітили, як чоловік у шоломі з рогами звернув на Форрес. А сам Свено натомість проскочив крізь тунель, потім через місток — і втік.

— Кмітливо придумано, нічого не скажеш, — зауважив Дункан. — Можна лише пошкодувати його людей, яким кмітливості забракло.

— Про що це ви? — запитав Дафф, кинувши оком на шкіряний блокнотик із рахунком, що його поклав перед ним офіціант.

— Навіщо їм було намагатися застрелити полісменів, коли вони знали — як ви самі щойно зазначили, — що на них ми не маємо нічого, а тільки на Свено? Вони могли б запросто здатися, а за кілька годин вийти з поліцейського відділку вільними людьми.

Дафф знизав плечима.

— Може, вони не повірили, що ми з поліції. Гадали, що ми люди Гекати і збираємося їх убити.

— Або, як щойно підмітив старший комісар, виявилися телепнями, бо їм забракло кмітливості, — додав Леннокс.

Дункан задумливо пошкрябав підборіддя.

— Скількох «вершників» нам вдалося пов’язати?

— Шістьох, — відповів Дафф. — Коли ми повернулися до клубу, то там залишалися переважно важкопоранені.

— Не думав, що бандити на кшталт «вершників» кидають своїх поранених на поталу ворогу.

— Вони знали, що так швидше отримають медичну допомогу. Зараз їх лікують, але ми сподіваємося, що завтра відправимо до СІЗО ще кількох. Там їх і допитають про Свено, хоч як би їм боліло. Ми спіймаємо його, сер.

— Гаразд. А тепер — про чотири з половиною тонни амфетаміну. Це до біса багато, — промовив Дункан.

— Та отож, — усміхнувся Дафф.

— Настільки багато, що так і хочеться спитати: а чому ви не поінформували мене про облаву заздалегідь?

— Забракло часу, — швидко відповів Дафф. Він уже встиг зважити всі «за» і «проти» своєї відповіді на це неминуче запитання. — Між наводкою та початком операції було надто мало часу. Я як керівник підрозділу мав вирішити, що важливіше — процедурні питання чи небезпека того, що ми можемо не встигнути, і ці чотири з половиною тонни амфетаміну знайдуть дорогу до молоді нашого міста.

Дафф зустрівся з оцінювальним поглядом Дункана. Старший комісар знову потер підборіддя вказівним пальцем. Потім облизав губи.

— Окрім того, пролилося багато крові. Містку завдано значної шкоди. Риба у річці, мабуть, уже підсіла на наркоту. А Свено й досі на свободі.

Дафф подумки матюкнувся. Цей лицемірний і нахабний йолоп таки має здатність дивитися на події у ширшій перспективі.

— Втім, — продовжив старший комісар, — з іншого боку, шестеро «вершників» перебувають у СІЗО. А якщо ми, харчуючись місцевою рибою, впродовж наступних кількох тижнів відчуватимемо незвичний приплив бадьорості, то це все одно краще, ніж якби той дурман потрапив до рук наших молодих людей. Або до крамниці конфіскованих товарів, — завершив Дункан, беручи свій бокал із шампанським.

Леннокс та Кетнесс розсміялись. Усі добре знали, що зі складу поліції і досі якимось незбагненним чином зникають конфісковані товари.

— Ну, що ж, Даффе, вітаю з професійно виконаною роботою, — мовив Дункан, піднімаючи свого келиха.

Дафф аж очима закліпав від несподіванки. Його серце забилося швидко та легко.

— Дякую, — сказав він, осушуючи бокал.

Дункан потягнув до себе шкіряний блокнот.

— За все плачу я.

Взявши в руки рахунок, він підніс його до світла і примружився.

— Втім, щось не схоже, що нам принесли саме наш рахунок.

— Хто б сумнівався! — зауважив Леннокс зі стриманою посмішкою, після того як ніхто не розсміявся.

— Ану, дайте-но я погляну, — сказала Кетнесс, надіваючи старомодні бабусині окуляри в роговій оправі.

Дафф знав, що вона їх не потребує, а носить через те, що вважає, ніби окуляри додають віку й відволікають від її зовнішності. Дункан вчинив сміливо, призначивши Кетнесс керівником експертно-криміналістичного відділу. Не тому, що мав сумніви стосовно її професійної придатності — вона показала найкращі результати у школі поліції, а ще вивчала хімію та фізику, а тому, що була молодшою за всіх керівників відділів, незаміжньою і просто надто гарною: у сторонніх могла зародилися підозра стосовно наявності у нього якихось прихованих мотивів. Волога в її усміхнених очах, волога на її повних червоних губах і блискучих білих зубах весело іскрилася у полум’ї свічок. Дафф заплющив очі. Відблиск асфальту, вищання протекторів на мокрій дорозі. Звук бризок, що розлітаються навсібіч під колесами. Кров, що хлинула додолу, коли той чоловік витягнув кинджала зі своєї шиї. Раптом Дафф відчув, наче чиясь рука стиснула йому груди — він охнув і широко розкрив очі.

— Усе нормально? — спитав Леннокс, підніс графин до Даффової склянки і плюхнув у неї разом із водою мутний осад. — Випий Даффе, щоб розбавити шампанське. Тобі ж іще за кермо сідати.

— Про це не йдеться, — відрізав Дункан. — Я не хочу, щоб мої герої потрапили під арешт за керування автомобілем у нетверезому стані або загинули на дорозі. Мій водій не проти зробити невеличке відхилення від маршруту.

— Дякую, — мовив Дафф, — але Файф…

— … мені більш-менш по дорозі, — запевнив Дункан. — А місіс Дафф і двоє гарненьких діточок нам ще й спасибі скажуть.

— Вибачте, — мовив Дафф, підводячись і відсуваючи вбік стільця.

— Просто приголомшливий полісмен, — зауважив Леннокс, дивлячись, як Дафф, похитуючись, пішов до туалету в кутку кімнати.

— Хто — Дафф? — запитав Дункан.

— І Дафф також, але я мав на увазі Макбета. Його результати вражають, підопічні обожнюють його, і навіть попри те, що він працював іще при Кеннеті, ми в антикорупційному відділі впевнені в ньому на сто відсотків. Шкода, що бракує формальних підстав, необхідних для того, аби він обійняв вищу керівну посаду.

— Окрім поліцейського коледжу, жодних інших вимог не існує. Згадайте Кеннета.

— Так, але Макбет все одно не є одним із нас.

— Тобто?

— Розумієте, — мовив Леннокс зі стриманою посмішкою, піднімаючи келих із шампанським, — ви набрали нових керівників, які, подобається нам це чи ні, вважаються такими, що належать до еліти. Всі ми — вихідці із західної частини міста або зі столиці, маємо добру освіту або респектабельні прізвища. А Макбет є людиною із широких народних мас — гадаю, ви розумієте, про що саме йдеться.

— Розумію. Послухайте, мене непокоїть те, що Дафф погано тримається на ногах. Ви не могли б його підстрахувати?

На щастя, в туалеті нікого не було.

Даф застебнув ширінку і, підійшовши до однієї з раковин, повернув кран та побризкав водою в обличчя. Почувши, як двері позаду нього відчинилися, обернувся.

— Дункан попросив подивитися, як ти почуваєшся, — пояснив Леннокс.

— Г-м-м. І що ж, як на тебе, він подумав?

— Подумав про що?

Дафф відірвав паперову серветку й витер обличчя.

— Про те, що сталося.

— Напевне, думає те, що й усі ми, — що ти добре впорався зі своєю роботою.

Дафф мовчки кивнув.

Леннокс стиха розсміявся.

— Невже ти і справді хочеш стати начальником відділу боротьби з організованою злочинністю?

Дафф закрутив кран і намилив руки, дивлячись у дзеркало на керівника антикорупційного відділу.

— Хочеш сказати, що я — кар’єрист?

— У бажанні підніматися ієрархічними шаблями й робити кар’єру нічого поганого немає, — пирхнув Леннокс. — Просто кумедно спостерігати, як ти себе нав’язуєш.

— Я маю потрібну кваліфікацію й відповідаю вимогам, Ленноксе. Тому маю обов’язок — і перед містом, і перед майбутнім своїх і твоїх дітей — спробувати себе на посаді голови ВБОЗу. Чом би й ні? Чи, може, краще було б, якби цю важливу посаду обійняв Коудор? Особа, яка б ні за що не змогла так довго працювати під Кеннетом, не маючи на своїх руках бруду та крові?

— Ага, — мовив Леннокс. — Отже, твій рушій — це почуття обов’язку, а жодним чином не особисті амбіції. Що ж, пресвятий Даффе, тоді дозвольте притримати для вас двері, — сказав Леннокс, низько вклоняючись. — Смію припустити, що ви відмовитеся від надбавки до зарплатні та всіх супутніх привілеїв.