— А що ти там робила у такий час?

— Із цього приводу не турбуйся. Ти на роботі?

— Так.

— Це трамвай дванадцятого маршруту. Дізнайся, де він зараз, і перехопи його. Він не повинен втекти.

— Добре, я вичислю зупинки і пошлю орієнтацію на Валентина патрульним машинам.

— Ось тут є заковика.

— І яка ж?

— Орієнтація. Він змінився.

— Що ти хочеш сказати?

— Пластична операція. Досить значна. Він може ходити по Осло невпізнаним. Пошли мені повідомлення про те, де зупинять трамвай, і я під’їду і вкажу на нього.

— Гаразд.

Беата засунула телефон у кишеню. Тільки зараз вона помітила, як важко дихає. Вона притулилася потилицею до сітки обгородження корту. Перед нею навсібіч рухалися вранішні потоки транспорту, неначе нічого не сталося. Неначе той факт, що вбивця щойно виявив себе, не мав жодного значення.

— Куди вони поділися?

Беата відірвалася від сітки й обернулася на тріскучий голос.

Старий запитально дивився на неї.

— Куди вони усі поділися? — повторив він.

І, помітивши біль у його погляді, Беата швидко проковтнула грудку, що з'явилася в горлі.

— Ви гадаєте, — сказав він, помахуючи ракеткою, — вони пішли до іншого корту?

Беата повільно кивнула.

— Авжеж, швидше за все, — мовив він. — Я маю бути не тут. Вони на іншому корті. Вони на мене там чекають.

Беата дивилася на його вузьку спину, що рухалася у бік виходу з корту.

Потім вона сама швидким кроком попрямувала до Майорстуа. І хоча в голові у неї носилися думки про те, де зараз може знаходитися Валентин, звідки він з'явився і наскільки вони зараз близькі до його затримання, вона не могла позбутися відгомону тихого голосу старого: «Вони на мене там чекають».

Міа Хартвігсен пильно подивилася на Харрі Холе.

Вона склала руки на грудях і стала впівоберта до нього. Навколо патологоанатома лежали великі сині пластикові ємності з відрізаними частинами тіла. Студенти вже пішли з кабінету Анатомічного інституту, розташованого на першому поверсі Державної лікарні, а тепер з’явилося це відлуння з минулого із судово-медичним звітом про Асаєва під пахвою.

Мова її тіла була такою незичливою не через те, що Міа Хартвігсен не любила Холе, а через те, що він прийшов із проблемою. Як завжди. Коли Холе був слідчим, його поява завжди означала масу роботи, стислі терміни і виразну можливість опинитися біля ганебного стовпа за помилки, в яких була тільки мала частка її провини.

— Я кажу, що ми робили розтин Рудольфа Асаєва, — сказала Міа, — і дуже ретельний.

— Недостатньо ретельний, — відповів Харрі, поклавши звіт на один із блискучих металевих столів, на яких студенти нещодавно різали людську плоть.

З-під пледа стирчала мускуляста рука, відрізана нижче плеча. Харрі розібрав букви на блідому татуюванні: «Too young to die».[24] Ну що ж. Може бути, хтось із байкерської банди «Лос Лобос», що потрапив у розбірки Асаєва з конкурентами.

— І що ж примушує вас думати, що недостатньо ретельно, Холе?

— Передусім ви не змогли вказати причину смерті.

— Ви прекрасно знаєте, що іноді тіло просто не дає нам ніяких підказок. Але це не обов’язково означає, що смерть настала не з природних причин.

— А найприроднішим у даному випадку було б те, що хтось відняв у нього життя.

— Я знаю, що потенційно він був головним свідком, але розтин проходить за певними правилами, які не підлягають дії подібних обставин. Ми знаходимо те, що знаходимо, і нічого іншого. Патологоанатомічна наука не для дилетантів.

— До речі, про науку, — сказав Холе, сідаючи на стіл. — Вона ґрунтується на перевірці гіпотез, чи не так? Люди придумують теорію, а потім перевіряють, вірна вона чи ні. Правильно?

Міа Хартвігсен похитала головою. Не тому, що він не мав рації, а тому, що їй не подобався напрям, у якому пішла ця розмова.

— Моя теорія, — продовжував Холе з нібито безневинною усмішкою, що надавала його обличчю виразу хлоп’яка, який збирається умовити маму подарувати йому на Новий рік ядерну бомбу, — полягає в тому, що Асаєва убила людина, добре знайома з вашими методами роботи, котра знала, як зробити так, щоб ви напевно нічого не виявили.

Міа змінила позу й повернулася до нього іншим плечем:

— Себто?

— І як би ви зробили це, Міа?

— Я?

— Ви знаєте усі тонкощі. Як би ви обдурили саму себе?

— Я під підозрою?

— Поки так.

Вона відчула, як губи її починають розпливатися в усмішці, і швидко повернула на обличчя серйозний вираз. Отже, спритник.

— Знаряддя вбивства? — запитала вона.

— Шприц, — відповів Холе.

— Ого? Чому?

— Що-небудь пов’язане з анестезією.

— Ну добре. Ми можемо виявити практично усі речовини, особливо коли починаємо розтин так рано, як у цьому випадку. Єдина можливість, яку я бачу…

— Себто?

Він усміхався так, ніби вже отримав те, що хотів. Він дратував її. Про такого ніколи не знаєш, дати йому ляпаса чи поцілувати.

— Шприц із повітрям.

— Що це?

— Найстаріший і найкращий фокус із підручника. Ти вводиш зі шприца у вену стільки повітря, щоб повітряний пухир перекрив її. Якщо він триматиме вену перекритою достатньо довго, кров перестане надходити в життєво важливі органи, такі як серце і мозок, і людина помре. Швидко і без слідів яких-небудь сторонніх речовин. А повітряний пухир необов’язково запускати ззовні, він може виникнути в організмі сам по собі. Усе, справу закрито.

— Але слід від уколу буде помітний.

— Якщо зробити укол найтоншою голкою, то слід від неї можна виявити лише при пильному вивченні усіх шкірних покривів.

Холе просяяв. Хлопчисько отримав подарунок і подумав, що в нього у руках ядерна бомба. Міа зраділа.

— Тоді вам потрібно вивчити…

— Ми вивчили, — як ляпас, — кожен міліметр. Ми навіть перевірили шланг від крапельниці, адже повітряний пухир можна запустити і через нього. Ніде не було жодної дірочки, навіть від комариного укусу.

Mia побачила, як гарячкове світло гасне в його очах.

— Пробачте, Холе, але ми усвідомлювали те, що ця смерть була підозрілою, — вона зробила наголос на слові «була». — А тепер мені потрібно готуватися до наступної лекції, отож…

— А коли він уколов шприц у місце, що знаходиться не на поверхні? В отвори тіла? Рот, анальний отвір, ніздрі, вуха.

— Цікаво, але в носі і вухах практично немає відповідних кровоносних судин. Анальний отвір — можливо, але шанси знайти життєво важливі органи в цих місцях, невеликі, до того ж треба мати чудові знання, щоб виявити вену наосліп. Рот — непогана ідея, тим більше що від ротової порожнини до мозку шлях короткий, а це означає швидку і гарантовану смерть, але рот ми завжди перевіряємо. Там є слизова оболонка, і після уколу в ній виникає припухлість, яку легко виявити.

Міа подивилася на нього і відчула, що його мозок все ще працює над справою, хоча він слухняно закивав.

— Приємно було знову побачити вас, Холе. Заходьте до нас, якщо будуть інші питання.

Вона підійшла до однієї з ємкостей, щоб занурити у спирт руку з розчепіреними пальцями.

— Заходжу, — пролунав у неї за спиною голос Харрі.

Міа глибоко зітхнула. Він її таки дратував. Вона обернулася.

— Він міг увіткнути шприц із зворотного боку, — сказав Харрі.

— З якого зворотного?

— Ви сказали, що шлях до мозку короткий. Із зворотного боку. Ззаду. Він міг заховати укол ззаду.

— Ззаду?

Вона замовкла і подивилася, куди він показує. Потім заплющила очі і знову зітхнула.

— Пробачте, — сказав Харрі. — Але статистика ФБР говорить, що у випадках, коли робився повторний розтин потенційних свідків, відсоток вбивств зростав із сімдесяти восьми до дев’яноста чотирьох.

Міа Хартвігсен похитала головою. Харрі Холе. Проблема. Додаткова робота. Реальна можливість опинитися біля ганебного стовпа за помилки, яких вона не припускалася.