Жинь зглитнула, борючись із безглуздим бажанням заправити волосся за вуха. Вона відчула вже знайомий приплив крові, жар, який починався з кінчиків вух.

Від часу їхньої останньої зустрічі в Алтаня з’явилося декілька шрамів, зокрема два на передпліччі, а ще один нерівною лінією перетинав обличчя від нижнього правого кутика лівого ока до правого боку щелепи. Волосся вже не було охайно підстрижене, як під час навчання, а неконтрольовано відросло, немовби Алтань не завдавав собі клопоту з ним місяцями.

— Привіт, — сказав Алтань Тренсинь. — То що там було про невдах і вигнанців?

— І як тобі вдалося пережити запалювальні бомби?

Жинь розкрила рота, але не змогла вимовити ані слова.

Алтань. Алтань Тренсинь. Вона спробувала сформулювати зв’язну відповідь, але думала лише про те, що герой її дитинства стоїть перед нею.

Він опустився перед нею на коліно.

— Звідки ти взялася? — тихо запитав він. — Я думав, що єдиний лишився.

Нарешті до неї повернулася здатність говорити.

— Не знаю. Мені ніколи не розповідали, що сталося з моїми батьками. Прийомні батьки не знали.

— І ти ніколи не підозрювала, хто ти?

Жинь похитала головою.

— Ні, доки я не… Я хотіла сказати, коли я…

Їй раптом забракло повітря. Спогади, які вона старанно придушувала в собі, повінню розлилися перед нею: пронизливий крик Жінки, ґелґотання Фенікса, жахливий жар, який роздирав її тіло, обладунки генерала, що вигиналися й плавилася під жаром полум’я…

Жинь підняла руки до обличчя й побачила, що вони тремтять.

Вона не могла цього контролювати. Не могла цього вимкнути. Язики полум’я виривалися з неї без кінця, вона могла спалити Неджу, спалити Кітая, спопелити весь Сінеґард, якби Фенікс не почув її молитву. І навіть коли полум’я зникло, вогонь, що вирував у ній, нікуди не подівся, аж доки Імператриця не поцілувала її в чоло й не загасила його.

«Я божеволію, — подумала вона. — Я стала тим, від чого мене застерігав Дзян».

— Агов. Агов.

Її зап’ястки обхопили холодні пальці. Алтань обережно прибрав її руки від обличчя.

Жинь підняла очі й зустрілася з ним поглядом. Його очі були на відтінок світліші за макові пелюстки.

— Усе гаразд. — сказав він. — Я знаю. Знаю, як воно. І я допоможу.

— Цике не такі вже й погані, коли пізнаєш їх ближче, — сказав Алтань, вивівши Жинь із підвалу. — Я про те, що за наказом ми вбиваємо, але в решті цілком собі милі.

— Ви всі шамани? — запитала Жинь. Їй паморочилося в голові.

Алтань похитав головою.

— Не всі. Серед нас є двоє, хто ніяк не пов’язаний із богами: експерт із боєприпасів та лікар. Але решта — так. Туйр пройшов найдовшу підготовку з-поміж усіх перед тим, як прийти в Цике. Його виховувала секта монахів, які поклонялися богині темряви. Інші були такі ж, як і ти: повні сил і шаманського потенціалу, але не зорієнтовані. Ми забираємо їх до Замку Ночі, навчаємо і спрямовуємо проти ворогів Імператриці. Всі у виграші.

Жинь спробувала втішитися цим.

— Звідки вони?

— Звідусіль. Ти здивуєшся, у скількох місцях досі живі давні релігії, — сказав Алтань. — По всіх провінціях є чимало таємних культів. Деякі щороку подають нових кандидатів для Цике в обмін на те, що Імператриця їх не чіпатиме. У цій країні нелегко знайти шаманів, особливо в нинішню добу, але Імператриця вербує їх за кожної нагоди. Чимало і з в’язниці Баґхра — Цике їхній другий шанс.

— Але ви не Міліція.

— Ні. Ми найманці. Однак у воєнний час функціонуємо як Тринадцятий підрозділ.

Жинь замислилася, скількох людей убив Алтань. Кого він убив.

— А чим ви займаєтеся в мирний час?

— У мирний час? — Алтань скривився. — Для Цике не буває мирного часу. Людей, чиєї смерті хоче Імператриця, ніколи не бракує.

Алтань наказав їй зібрати речі й зустрітися з ним біля воріт. Того ж дня вони планували вирушити разом з ескадроном офіцера Єньдзеня з П’ятого підрозділу на фронт, куди тиждень тому попрямували решта Цике.

Після бою всі особисті речі Жинь конфіскували. Перед виходом із міста вона заледве встигла отримати в майстерні нову зброю. Солдати П’ятого підрозділу мали при собі легкий дорожній вузол і два комплекти зброї. У Жинь був лише меч із трохи затупленим лезом і піхви до нього. Вона була розгублена і почувалася зовсім не готовою. У неї не було навіть другого комплекту одягу. Жинь підозрювала, що скоро від неї почне тхнути.

— Куди ми прямуємо? — запитала вона, щойно вони почали спускатися гірською стежкою.

— У Кхурдалайн, — відповів Алтань. — Провінція Тигра. Два тижні пішки на південь, доки не дістанемося річки Західний Мужвей, а потім сядемо на човен, щоб спуститися до порту.

Попри все, настрій у Жинь поліпшився. Кхурдалайн — прибережне портове місто на півдні Наріїнського моря, квітучий центр міжнародної торгівлі. Це місто було єдиним в імперії, яке постійно мало справу з іноземцями: призахідники та болонійці заснували там посольства не одне століття тому. Навіть торгівці Федерації колись мали причали, аж доки Кхурдалайн не став центральним театром Макових війн.

Кхурдалайн пережив два десятиліття війни. А тепер Імператриця знову відкрила фронт у Кхурдалайні, щоб завадити загарбникам із Федерації просунутися в східну й центральну частини Нікані.

Дорогою Алтань переповів Жинь оборонну стратегію Імператриці.

Кхурдалайн був ідеальним місцем для відкриття першого фронту. Озброєні колони Федерації здобули б разючу перевагу на відкритих долинах північної Нікані, але Кхурдалайн оточували річки й затоки, що сприяло проведенню оборонних операцій.

Спрямувавши Федерацію в Кхурдалайн, вони могли змусити її опинитися в найслабшій позиції. Напад на Сінеґард був хороброю спробою відокремити північні провінції від південних. Якби генерали Федерації могли обирати, то майже врізалися б у центральну частину Нікані, просуваючись на південь. Але якщо Кхурдалайн добре укріплений, Федерації доведеться змінити напрям наступу з осі північ–південь на вісь схід–захід. А Нікань отримає простір для відступу й перегрупування на південному заході на випадок, якщо Кхурдалайн не встоїть.

В ідеалі Міліція мала спробувати затиснути Федерацію з обох боків, відрізаючи її війська водночас від шляхів відступу й ліній постачання. Але Міліція не була настільки вправною або чисельною для такої спроби. Дванадцять Воєначальників заледве спромоглися скоординуватися в часі, щоб об’єднатися для оборони Сінеґарда. А тепер кожен із них був надто заклопотаний захистом своєї провінції окремо від інших, щоб справді згуртуватися для спільних військових операцій.

— Чому вони просто не можуть об’єднатися, як під час Другої Макової війни? — запитала Жинь.

— Бо Імператор Драконів помер, — сказав Алтань. — Цього разу він не згуртує Воєначальників, а Імператриця не може командувати з таким натиском, як він. О, Воєначальники вклоняються Сінеґарду й присягають на вірність Імператриці, але коли доходить до діла, на першому місці для них власні провінції.

Утримати Кхурдалайн було нелегко. Нещодавній напад на Сінеґард довів, що Федерація має очевидну військову перевагу в мобільності та озброєнні. Також муґенці утримували вигідну позицію на північному узбережжі; їхні загони могли легко перетнути мале море; свіжі загони й постачання було лише на відстані мандрівки кораблем.

Кхурдалайн мав невелику перевагу в обороні. Відкрите портове місто було збудоване як територія для іноземців ще до Макових війн. Найкращі оборонні структури Нікані були споруджені вздовж нижньої дельти річки Західний Мужвей, далеко на південь від Кхурдалайна. Порівняно з добре укріпленою столицею воєнного часу Ґолінь Ніїс, Кхурдалайн був легкою здобиччю, готовою зустріти загарбників із відкритими обіймами.

Але тепер Кхурдалайн треба було обороняти. Якщо муґенці просунуться в центральну частину країни й захоплять Ґолінь Ніїс, то легко повернуть на схід, переслідуючи рештки Міліції, що залишаться на узбережжі. А якщо вони опиняться в пастці біля моря, нікчемно малий нікарський флот їх не врятує. Тож Кхурдалайн був вирішальною точкою, від якої залежала доля всієї країни.