Але Жинь цим не переймалася. До цього часу вона вже звикла.
І насправді вона жадала перемогти не Венку.
У другій групі Неджа торував собі шлях із безжальною ефективністю. Його двобої завжди відбувалися на іншій арені в той самий час, що й у Жинь, і закінчувалися раніше. Жинь жодного разу не бачила Неджу в бою. Бачила лише, як його суперників виносили на ношах.
З-поміж усіх Неджиних супротивників Кітай відбувся найменшими травмами. Він протримався півтори хвилини, а потім здався.
Ходили чутки, що Неджу дискваліфікують за навмисне завдання тяжких травм, але Жинь ставало розуму на це не сподіватися. Факультет хотів бачити спадкоємця дому Їнь у фіналі. Жинь припускала, що Неджа міг навіть убити когось без наслідків для себе. Дзюнь дозволив би.
Коли Жинь і Неджа перемогли у своїх півфіналах, це ні для кого не стало несподіванкою. Фінал відклали на час після вечері, щоб учні також могли прийти подивитися.
Посеред вечері Неджа кудись зник. Цілком імовірно, десь потайки займався з Дзюнем. Жинь подумувала над тим, щоб повідомити про це й домогтися дискваліфікації Неджі, але розуміла, що це була б порожня перемога. Вона хотіла довести все до кінця.
Жинь копирсалася в їжі. Знала, що їй потрібні сили, але від самої думки про те, аби щось проковтнути, їй було млосно.
Минула вже десь половина перерви, коли до її столу підійшов Жабань. Він рясно пітнів, наче біг сюди аж із нижнього ярусу.
Жинь подумала, що, мабуть, він хотів поздоровити її з виходом до фіналу, але натомість він сказав:
— Відступи.
— Жартуєш, — відповіла вона. — Я збираюся виграти цей бій.
— Послухай, Жинь, ти не бачила жодного бою Неджі.
— Я була трохи зайнята власними.
— Тоді ти не знаєш, на що він здатний. Я щойно з лікарні від його суперника з півфіналу, Нохая. — Жабань був надзвичайно стурбованим. — Лікарі не впевнені, чи він колись знову зможе ходити. Неджа розтрощив йому колінну чашечку.
— Ну це типу проблема Нохая.
Жинь не хотілося слухати про перемоги Неджі. Її й без того млоїло. Їй удалося дійти до фіналу лише тому, що вона переконала себе в здоланності Неджі.
— Я знаю, що він ненавидить тебе, — продовжив Жабань. — Він може скалічити тебе на все життя.
— Він просто дитина, — пхикнула Жинь із упевненістю, якої не відчувала.
— Це ти просто дитина! — Жабань говорив схвильовано. — Мені байдуже, що ти там про себе надумала. Неджа на п’ятнадцять сантиметрів вищий за тебе й має на десять кілограмів більше м’язів, і я присягаюся, що він хоче тебе вбити.
— У нього є слабкості? — уперто сказала вона. — Мають бути. Адже так?
— Та хіба це важливо? Невже цей турнір має для тебе таке значення? — сказав Жабань. — Тепер тебе нізащо не відрахують. Усі майстри хочуть подати заявку на тебе. Навіщо тобі перемагати?
Жабань мав рацію. На цьому етапі в Ірдзяха не лишилося сумнівів щодо заявки на неї. Місце в Сінеґарді Жинь було гарантоване.
Але тепер ішлося вже не про заявки, а про гордість. Про силу. Якщо вона поступиться Неджі, то він докучатиме їй до кінця навчання в Академії. Ні, він буде вищим за неї до кінця її життя.
— Бо мені це до снаги, — сказала вона. — Бо він думав, що може мене здихатися. Бо я хочу розтовкти його дурну пику.
На арену Жинь і Неджа спускалися в повній тиші. Повітря в підвалі аж загусло від передчуття, від збоченої жаги крові. Місяці ненависного протистояння добігали кінця, і всім кортіло побачити, чим закінчиться їхнє зіткнення.
Дзюнь та Ірдзях свідомо зберігали на обличчі нейтральний вираз, з якого нічого не вдавалося зчитати. Дзяна ніде не було.
Неджа та Жинь коротко вклонилися, не відводячи одне від одного очей, і обоє одразу відступили.
Неджа вишколено дивився Жинь просто у вічі, звузивши мигдалеві очі в чіткому фокусі. Вуста стиснулися від зосередження. Ані презирливості, ані кепкувань. Ані навіть гарчання.
Жинь усвідомила, що Неджа ставиться до неї серйозно. Сприймає рівною собі.
Чомусь від цієї думки вона шалено запишалася собою. Вони дивились одне на одного, спонукаючи суперника першим розірвати зоровий контакт.
— Починайте, — промовив Соннень.
Жинь одразу кинулася на Неджу. Знову і знову била правою ногою, змушуючи його відступати.
Під час перерви на вечерю Кітай допомагав їй вибудувати стратегію бою. Жинь знала, що Неджа міг бути надзвичайно швидким. Щойно він розженеться, то вже не зупиниться, доки не скалічить чи не вб’є суперника.
Жинь мала від початку приголомшити його. Постійно змушувати захищатися, бо ж оборонятися від Неджі означало неминучу поразку.
Проблема крилася в тому, що Неджа був страшенно сильний. Він не мав грубої сили Кобіня чи навіть Кужел, але так точно вивіряв кожен рух, що це не мало значення. Він неймовірно точно спрямовував кі, вбудовував, а потім вивільняв її через найменшу точку опору, щоб отримати максимальну силу.
На відміну від Венки, Неджа мирився з невдалими ударами і продовжував битися. Жинь ударила його разів два. Він витримував це й бив у відповідь. І його удари були болісними.
Вони билися вже дві хвилини. Жинь протрималася довше за будь-кого з попередніх суперників Неджі й дещо збагнула: Неджа не є невразливим. Техніки, які раніше здавалися їй нездоланними, тепер такими наче й не були. Неджа бив широко й відкрито, скидався рухами на кабана. Його удари мали страхітливу силу, але лише тоді, коли влучали в ціль.
Жинь робила все можливе, щоб цього не допустити.
Вона нізащо не дозволить йому себе скалічити. Але вона тут не лише щоб вижити. Вона тут, щоб перемогти.
«Вибуховий дракон». «Припалий до землі тигр». «Випростаний журавель». Вона циклічно повторювала необхідні їй рухи з «Витівок» Сідзіня. Відпрацьовані безліч разів, тепер вони злилися в єдину страхітливу форму, і тіло виконувало їх автоматично.
Але якщо Неджу і вразила техніка бою Жинь, то він ніяк не виказав цього. Суперник лишався спокійним і зосередженим, атакуючи з методичною ефективністю.
Минуло чотири хвилини бою. Жинь відчувала, як легені розширюються, намагаючись постачати кисень її стомленому тілу. Але вона знала, що якщо втомилася вона, то й Неджа також.
— Втомившись, він впадає у відчай, — сказав Кітай. — А у відчаї він найнебезпечніший.
Неджа починав впадати у відчай.
Він більше не контролював кі. Завдавав удару за ударом. Йому було начхати на заборону тяжких травм. Якби йому вдалося повалити Жинь на землю, він був готовий її вбити.
Неджа вдарив Жинь під коліно знизу. Жинь скрикнула й підпустила його ближче, пірнувши назад і вдаючи, що втратила рівновагу. Він миттю кинувся вперед, нависаючи над нею. Жинь уперлася в підлогу й ударила вгору.
Вона дістала його просто в сонячне сплетіння з більшою силою, ніж била будь-коли раніше. Вона відчула, як із його легень виходить повітря. Жинь рвучко скочила на ноги і з неабияким подивом побачила, що Неджа, похитуючись, відходить і хапає ротом повітря.
Вона кинулася вперед і люто вдарила його в голову.
Неджа впав.
Поміж глядачами пробігла хвиля перешіптувань.
Жинь кружляла навколо Неджі, сподіваючись, що він не підведеться, але знала, що їй так не пощастить. Вона хотіла покінчити з цим. Врізати п’ятою йому в потилицю. Але майстри шанували честь. Якби вона вдарила Неджу, доки він не підвівся, то за лічені хвилини після того її відправили б пакувати речі.
І байдуже, що, якби так учинив він, Жинь навіть не сумнівалася — ніхто й оком не змигнув би.
Минуло чотири секунди. Неджа підняв тремтливу руку й ударив нею по землі. Потягнувся вперед. З його чола стікала кров, заливаючи очі. Він кліпнув і пильно глянув на Жинь.
У його очах ясно читалося бажання вбити.
— Продовжуйте, — скомандував Соннень.
Жинь обережно обійшла Неджу. Він припав до землі, немов звір, немов поранений вовк, що став на задні лапи.
Коли Жинь ударила наступного разу, він схопив її за руку і притягнув до себе. Їй забракло повітря. Неджа дряпнув її нігтями по обличчю й униз до ключиці.
