— Спірлійці не були ідіотами, — заперечила Нян.

— Вони були примітивними. Заледве розумнішими за діт­лахів, — наполягав Неджа. — Я чув, що вони були ближчі до мавп, аніж до людей. Мозок менший. Ви знаєте, що до Червоного Імператора в них не було навіть писемності? Хороші в бою, та й годі.

Декілька однокласників кивнули, немовби це мало значення, але Жинь було важко повірити в те, що інтелект людини, яка билася з такою витонченою точністю, як Алтань, не вищий за мавпячий.

Від часу прибуття до Академії вона засвоїла: через відтінок шкіри її наперед вважають дурною. Дівчина замислилася, чи Алтань також потерпає від такого ставлення.

— Щось не те ти чув. Алтань аж ніяк не дурень, — промовив Жабань. — Найкращий студент у нашому класі. А може, й в усій Академії. Ірдзях стверджує, що в нього ніколи не було такого чудового учня.

— Я чув, що після випуску він буде на побігеньках у командування, — сказав Хань.

— А я чув, що він постійно під кайфом, — сказав Неджа. Йому було помітно ніяково від того, що тепер увага прикута не до нього, і він намірився в будь-який можливий спосіб знеславити Алтаня. — Сидить на опіумі. Ви ж бачили, які в нього очі, постійно налиті кров’ю.

— Ідіоте, червоні очі в нього тому, що він спірлієць, — сказав Кітай. — В усіх спірлійців були багряні очі.

— Ні, це неправда, — заперечила Нян. — Лише у воїнів.

— Ну очевидно ж, що Алтань — воїн. І очі в нього червоні в зіницях, — промовив Кітай. — А не в судинах. Немає в нього залежності.

Кутики вуст Неджі смикнулися вгору.

— Довгенько ж ти витріщався в Алтаневі очі, правда?

Кітай миттю почервонів.

— Ти не чув розмов інших учнів, — нахабно продовжив Неджа, немовби володів якоюсь особливою інформацією, недоступною їм. — В Алтаня таки є залежність. І я чув, що після кожної перемоги Ірдзях дає йому мак. Ось чому він б’ється так запекло. Залежні від опіуму підуть на що завгодно.

— Дурниці, — сказала Жинь. — Ти й гадки не маєш, про що говориш.

Вона знала, що таке залежність. Опіумні курці — пожовтілі, худі шматки плоті. Вони не б’ються так, як Алтань. Вони не рухаються так, як Алтань. Вони не є ідеальними, смертоносними звірами з граційною звірячою красою.

«Велика Черепахо, — усвідомила вона. — Одержимість Алтанем зачепила й мене».

— Через шість місяців після підписання Пакту про ненапад Імператриця Су Дадзі офіційно заборонила мати при собі чи використовувати будь-які психоактивні речовини в межах Нікані й запровадила низку суворих каральних заходів, намагаючись покласти край незаконному вживанню наркотиків. Звісно, у багатьох провінціях чорний ринок опіуму процвітав і надалі, породжуючи суперечки щодо ефективності такої політики… — Майстер Їм поглянув на присутніх у класі. Студенти постійно смикалися, поспіхом записували в зошитах або дивились у вік­но. — Я читаю лекцію на цвинтарі?

Кітай підняв руку.

— Може, поговоримо про Спір?

— Що? — Брови Їма здивовано поповзли вгору. — Спір ніяк не стосується того, про що ми… О, — він зітхнув. — Певно, ви бачили Тренсиня, так?

— Він був дивовижний, — палко промовив Хань, і всі схвально закивали.

Схоже, Їма це роздратувало.

— Щороку, — пробурмотів він. — Щороку. Ну гаразд, — він відклав лекційні записи вбік. — Якщо хочете поговорити про Спір, поговоримо про Спір.

Тепер клас палко й уважно слухав. Їм невдоволено почовгав до товстого стосу мап на шафці.

— Чому Спір обстріляли? — нетерпляче запитав Кітай.

— Усе по порядку, — відповів Їм.

Він перегорнув кілька аркушів пергаменту, доки не знайшов потрібний: складчасту мапу Спіру та південного кордону Нікані.

— Я не прихильник квапливої історіографії, — сказав він, чіп­ляючи мапу на дошку. — Почнемо з відповідного політичного контексту. Спір став нікарською колонією за часів правління Червоного Імператора. Хто може розповісти про анексію Спіру?

Жинь подумалося, що анексія — це ще легке визначення того, що сталося. Правда не така нейтральна. Декілька століть тому Червоний Імператор штурмом узяв острів і змусив спірлійців вступити на військову службу, перетворивши острів воїнів на найстрахітливіший підрозділ Міліції, аж доки Друга Макова війна його не винищила.

Неджа підняв руку.

— Спір анексували за правління Май’жиннень Теардзи, останньої королеви воїнів Спіру. Давня Нікарська імперія просила її відмовитися від трону та присягнути Сінеґарду. Теардза погодилася значною мірою тому, що була нібито закохана в Червоного Імператора, однак проти неї виступила Рада спірлійців. За легендою, Теардза з відчаю простромила себе ножем, і цей вчинок переконав Раду спірлійців у її пристрасті до Нікані.

На мить у кімнаті запала тиша.

— Це, — пробурмотів Кітай, — найтупіша історія, яку я будь-­коли чув.

— Нащо їй було вбивати себе? — голосно запитала Жинь. — Хіба від неї не було б більшої користі, якби вона лишилася жива й відстоювала своє рішення?

Неджа знизав плечима.

— Ще одна причина, чому жінкам не варто дозволяти правити невеликими островами.

Ці слова пробудили гул відповідей. Їм стишив їх, піднявши руку.

— Усе було не так просто. Без сумніву, факти в легенді розмилися. Легенда про Теардзу та Червоного Імператора — вигадка, а не історичний факт.

Венка підняла руку.

— Я чула, що Червоний Імператор зрадив її. Він пообіцяв не чіпати Спір, але потім не дотримав слова.

Їм знизав плечима.

— Це поширена теорія. Червоний Імператор славився безжальністю, тож така зрада була цілком у його дусі. Але правда в тому, що ми не знаємо, чому померла Теардза, не знаємо, чи її хтось убив. Ми знаємо лише те, що вона померла, традиція воїнів-монархів на Спірі перервалася, й Імперія анексувала острів ще до Другої Макової війни. Отже, як колонія Спір заледве мав якесь значення з економічної точки зору. Острів майже нічого не експортував до Імперії, хіба солдатів. Існують свідчення, що спірлійці взагалі могли не знати сільського господарства. До культурного впливу посланників Червоного Імператора спірлійці були примітивним народом, який практикував грубі, варварські ритуали. Спірлійці дуже мало могли запропонувати з точки зору культури чи технологій і немов на багато століть відстали від решти світу. Однак із військової точки зору спірлійці були на вагу золота.

Жинь підняла руку.

— А спірлійці й справді були шаманами вогню?

У класі почулися приглушені смішки, і Жинь миттю пожалкувала, що взагалі розкрила рота. Її запитання вразило Їма.

— У Тікані досі вірять у шаманів вогню?

Щоки Жинь спалахнули від сорому. Вона виросла на історіях про Спір. Усі в Тікані були аж одержимі лютими імперськими воїнами та їхніми ймовірними надприродними силами. Жинь мало б стати розуму не сприймати ці балачки за чисту монету, однак їй було цікаво.

Але тут вона бовкнула не подумавши. Звісно ж, міфи, які захоп­лювали її в Тікані, тут, у столиці, видавалися помилковими і провінційними.

— Ні… Я мала на увазі, що не… — заїкаючись, заторохтіла Жинь. — Я про це читала, і мені просто стало цікаво...

— Не зважайте на неї, — сказав Неджа. — У Тікані досі вірять, що Макові війни ми програли.

Почулося ще більше смішків. Самовдоволено всміхаючись, Неджа відкинувся назад.

— Але спірлійці таки мали певні незвичні здібності, адже так? — Кітай квапливо став на захист Жинь. — Бо інакше чому б муґенці обрали ціллю саме Спір?

— Бо Спір був зручною ціллю, — відповів Неджа. — Легка мішень між архіпелагом Федерації та провінцією Змії. Чому б і ні?

— Це безглуздо, — Кітай похитав головою. — Я читав, що Спір був островом без особливої стратегічної цінності. Навіть не помічним як військово-морська база: Федерація радше попливла б через вузьку протоку одразу до Кхурдалайна. Муґенці переймалися б спірлійцями, лише якби ті робили щось таке, що їх лякало.

— А спірлійці й справді могли лякати, — не вгавав Неджа. — Примітивні виродки, ласі до наркотиків. Хто б не хотів їх винищити?