Вона виявила схему в цьому обслуговуванні. Дуже малий рух. Ефект Всечесних Матрон. Хто зважиться багато рухатися, якщо безпечніше закопатися в землю і молитися, щоб грізні мародери тебе не помітили? Підтримують доріжки під’їзду до елітних приватних помешкань. Обслуговують тільки найкращих.

«Коли прибудуть біженці з Гамму, знайдеться вдосталь місця».

У вестибюлі робот подав Суйпол пульсатор-провідник. «Щоб ви потім знайшли дорогу». Синя куля, у якій плавала жовта стрілка, що вказувала вибрану дорогу. «Коли прийдете, вона тихенько задзвенить».

Пульсатор тихенько задзвенів.

«І куди ми прийшли?»

Ще одне місце, де їхні господарі забезпечили «всі можливі вигоди», водночас утримуючи його у відразливому стані. Кімнати зі світло-жовтими підлогами, блідо-ліловими стінами, білими стелями. Без слідокрісел. Будь за це вдячна, навіть якщо їхня відсутність радше свідчила про економію, ніж про зважання на смаки гості.

Слідокрісло вимагало догляду і дорогого персоналу. Вона побачила меблі, оббиті пермафлоксовою тканиною. За тканиною відчула пружність пластику. Усе в цих кімнатах було різного кольору.

Ліжко трохи шокувало. Хтось сприйняв прохання про твердий матрац надто буквально. Пласка поверхня з чорного пласу, без подушки й постелі.

Суйпол, побачивши це, почала було протестувати, але Одраде її втихомирила. Попри заможність Бене Ґессерит, інколи комфорт відходив на задній план. Виконати роботу! Ось їхній перший наказ. Якщо Матері Настоятельці доводиться час від часу спати на твердій поверхні без покривала, можна вважати, що це в ім’я обов’язку. Крім того, Бене Ґессерит уміли пристосовуватися до таких дрібниць. Одраде зміцнила себе, готуючись до дискомфорту і розуміючи, що в разі протесту наразиться на чергову обдуману образу.

«Хай додадуть це до вмісту свого несвідомого і клопочуться цим».

Виклик прийшов до неї, коли вона оглядала решту їхніх помешкань, виявляючи при цьому мінімум занепокоєння та відверті веселощі. Коли Одраде та її супутниці ввійшли до спільної вітальні, туди вдерся голос, що промовляв крізь вентиляційні отвори в стелі:

— Повертайтесь до вестибюля. Там зустрінете ескорт, що проведе вас до Великої Всечесної Матрони.

— Я піду сама, — промовила Одраде, втихомирюючи заперечення.

Всечесна Матрона в зеленій одежі чекала на ламкому кріслі там, де коридор стикався з вестибюлем. Обличчя мов замкова стіна — камінь на камені. Рот наче шлюз, у який вона крізь прозору соломинку втягувала якусь рідину. Соломинкою здіймався пурпуровий потік. Рідина солодко пахла. Очі немов зброя, що зазирає з-над захисного муру. Ніс — схил, по боках якого очі метають ненависть. Підборіддя слабке. У цьому підборідді немає потреби. Атавізм. Те, що залишилося від більш ранньої конструкції. Можна розгледіти в цьому дитину. І волосся, штучно притьмарене до болотно-коричневої барви. Неістотно. Істотні очі, ніс і рот.

Жінка підвелася — повільно, гордовито, підкреслюючи, яку ласку вона зробила, лише помітивши Одраде.

— Велика Всечесна Матрона згодна з тобою зустрітися.

Тяжкий, майже чоловічий голос. Пиха здійнята так високо, що проявляється в кожному її вчинку. Міцно пов’язана з непорушними упередженнями. Вона знала стільки, що була ходячою демонстрацією невігластва й страху. Одраде вбачала в ній досконалий прояв вразливості Всечесної Матрони.

Наприкінці численних поворотів і переходів, усіх ясних і чистих, вони дісталися довгої кімнати — сонячне проміння лилося крізь ряд вікон, хитромудра військова консоль при одному кінці; туди проєктувалися космічні карти і карти території. Центр мережі Павучої Королеви? Одраде сумнівалася в цьому. Консоль надто впадала в очі. Незвичний дизайн, річ із Розсіяння, але годі помилитися щодо її призначення. Дисплеї, якими могли маніпулювати люди, мали фізичні межі, а каптур ментального інтерфейсу не міг бути нічим іншим, попри форму — витягнутий вгору овал — і особливий брудно-жовтий колір.

Вона пробіглася поглядом по кімнаті. Де-не-де розставлені нечисленні меблі. Кілька слінгокрісел і невеликі столики, великий відритий простір, де (гіпотетично) люди могли очікувати наказів. Жодного безладу. Це приміщення мало бути центром дії.

«І справити враження на цю відьму!»

За вікнами на одній із довгих стін видно було плити тротуару і сади. Усе налаштовано на максимальний ефект!

«Де Павуча Королева? Де вона спить? Як виглядає її лігво?»

Крізь аркоподібні двері, що вели з брукованого тротуару, ввійшли дві жінки. Обидві мали на собі червону одежу з блискучими арабесками і фігурами драконів, розшиті для оздоби уламками су-каменів.

Одраде мовчала, зберігаючи обережність, аж доки її не представила супровідниця. Вона обійшлася мінімумом слів і поквапом вийшла.

Без Мурбеллиної підказки Одраде прийняла б за головну високу жінку поруч із Павучою Королевою. Але це була та менша. Захопливо.

«Вона не прямим шляхом здіймалася до влади. Прокралася між щілинами. Одного дня її Сестри, прокинувшись, постали перед доконаним фактом. Ось вона, твердо всілася в центрі. А хто б мав застереження? Через десять хвилин після розлуки з нею насилу пам’ятаєш об’єкт своїх застережень».

Обидві жінки з однаковою інтенсивністю вивчали Одраде.

«То й добре. Цієї миті це необхідно».

Зовнішність Павучої Королеви була більш ніж несподіваною. Досі Бене Ґессерит не мали її фізичного опису. Лише тимчасові зображення, витвори уяви, що базувалися на розпорошених фрагментах свідчень. І от урешті-решт вона. Дрібна жінка. Очікувані мускули, нап’яті як струна, проступають крізь червоне трико під її одежею. Овальне обличчя тяжко було запам’ятати, в улесливо-карих очах танцювали оранжеві цятки.

«Судячи з них, перелякана і розгнівана, але не може знайти точної причини свого страху. Усе, що має, це ціль — мене. Що вона сподівається здобути від мене?»

Помічниця була іншою: куди небезпечнішою на вигляд. Ретельно причесане золоте волосся, ледь гачкуватий ніс, вузькі губи, шкіра туго нап’ялася на високих вилицях. І цей отруйний погляд.

Одраде ще раз пробіглася поглядом по рисах Павучої Королеви: ніс, який складно описати, на хвилину відвівши від нього очі.

«Прямий? Наче так».

Брови такої ж солом’яної барви, як волосся. Рот ставав видимою рожевою плямою, коли відкривався, і майже зникав, коли був закритий. Це було обличчя, на якому складно знайти центр притягання, тому все воно здавалося розмазаним.

— Тож ти очолюєш Бене Ґессерит.

Голос теж нічим не примітний. Дивно видозмінений ґалах, не жаргон, хоча відчувалося, що він у неї на кінчику язика. Наявні лінгвістичні трюки. Мурбеллині знання підкреслювали це.

«Вони мають щось близьке до Голосу. Не рівня тому, який ви дали мені, але вони спроможні на інші речі, свого роду словесні хитрощі».

Словесні хитрощі.

— Як я маю звертатися до тебе? — спитала Одраде.

— Я чула, що ти називаєш мене Павучою Королевою. — Оранжеві цятки злобно танцюють у її очах.

— Тут, у центрі твоєї павутини, та з огляду на твої неосяжні сили, боюся, що мушу зізнатися в цьому.

— То ось що ти помітила — мої сили. — Марнославство!

Першим, що справді відмітила Одраде, був запах цієї жінки. Вона скупалася в якихось відразливих парфумах.

«Приховування феромонів?»

Пересторога від умінь Бене Ґессерит робити судження на основі незначних чуттєвих даних. Можливо. Так само можливо, як і те, що вона любить ці парфуми. Ця огидна мікстура містила нотку екзотичних квітів. Щось із її вітчизни?

Павуча Королева поклала долоню на своє непримітне підборіддя.

— Можеш називати мене Дамою.

— Це наш останній ворог на Мільйоні Планет! — заперечила компаньйонка.

Значить, так вони називають Стару Імперію.

Дама здійняла руку, вимагаючи тиші. Так знічев’я і так промовисто. Одраде побачила в очах помічниці блиск, що нагадав їй Беллонду. Така сама злобна настороженість і пошук місця для удару.