— Іксіани не збагнули суті уніфікаційної концепції Гольц­мана, — сказав він. — Вони її використовують як теорію, що діє навіть тоді, коли ти її не розумієш.

«Чому він переводить мою увагу на технократію Ікса?» Іксіани втикали пальці у надто багато пирогів, щоб Бене Ґессерит їм вірили.

— Тобі не цікаво, чому Тиран не придушив Ікса? — спитав він. А коли вона й далі витріщалася на нього, додав: — Він лише тримав їх у шорах. Був зачарований ідеєю людини та машини, нерозривно між собою пов’язаних, коли кожен випробовує межі іншого.

— Кіборги?

— Зокрема.

Невже Айдаго не знає, скільки відрази до машин зосталося після Батлеріанського Джигаду навіть серед Бене Ґессерит? Тривожно! Так можна призвести до конвергенції їх обох — людини й машини. Зваживши на обмеження машини, це був стислий опис іксіанської короткозорості. Айдаго каже, що Тиран підтримував ідею машинного інтелекту? Безглуздя! Вона відвернулася від нього.

— Ти занадто швидко йдеш, Белл. Тобі слід більше поцікавитися імунітетом Шіани на сексуальне пов’язання. Молоді чоловіки, яких я посилаю до неї для шліфування, не мають сліду імпринтингу, вона теж. Однак жодна Всечесна Матрона не є сильнішою за неї адепткою.

Тепер Беллонда розгледіла цінність, яку Одраде вбачала в цьому гхолі. «Безцінний! А я могла його вбити». Ця близькість помилки викликала у неї жах.

Коли дісталася дверей, він знову її зупинив.

— Футари, яких я бачив на Гамму, — вони й справді полюють на Всечесних Матрон і вбивають їх? Мурбелла нічого про це не знає.

Беллонда вийшла, не озираючись. Усе, що вона сьогодні довідалася про Айдаго, зробило його ще небезпечнішим. Але їм доведеться жити з цим… поки що.

Айдаго глибоко вдихнув і глянув на здивованого Теґа.

— Дякую, що ти тут, і ціную те, що зберіг мовчання перед лицем великої провокації.

— Вона дійсно тебе убила б… правда?

— Якби ти не виграв для мене кількох перших секунд, мог­ла б це зробити.

— Чому?

— Має хибне переконання, наче я можу бути Квізац Хадерахом.

— Як Муад’Діб?

— І його син.

— Гаразд, тепер вона не заподіє тобі зла.

Айдаго глянув на двері, в які вийшла Беллонда. Перепочинок. Це й усе, що він здобув. Можливо, він більше не був лише гвинтиком чужих махінацій. Вони створили новий зв’язок, що може дозволити зберегти життя, якщо його вміло використати. Емоційна прив’язаність тут не фігурувала, навіть з Мурбеллою… чи з Одраде. У глибині душі Мурбелла не терпіла сексуального поневолення так само, як і він. Одраде могла послатися на древні узи Атрідівської вірності, та емоціям Превелебної Матері не можна довіряти.

Атріди! Він глянув на Теґа, помітивши, що незріле обличчя починає вже формуватися за родинним зразком.

Чого він насправді досяг з Белл? Йому більше не підсовуватимуть фальшивих даних. Він міг певною мірою покладатися на слова Превелебної Матері, забарвивши цю певність усвідомленням, що всі можуть помилятися.

«Я не сам у спеціальній школі. Тепер і Сестри у моїй школі!»

— Можна я піду пошукаю Мурбеллу? — спитав Теґ. — Вона обіцяла навчити мене битися ногами. Не думаю, що башар колись цього вчився.

— Хто ніколи цього не вчився?

Засоромлено похнюпившись:

— Я ніколи цього не вчився.

— Мурбелла у тренувальній залі. Біжи. Але дозволь мені розповісти їй про Беллонду.

«Наука у Бене Ґессерит ніколи не закінчується», — подумав Айдаго, дивлячись, як виходить хлопець. Але Мурбелла мала рацію, коли казала, що вони навчаються лише тих речей, які доступні Сестрам.

Ця думка будила острах. Внутрішнім зором він побачив записаний у пам’яті образ: Скителі, що стояв у коридорі за бар’єром поля. Чого навчався його співв’язень? Айдаго здригнувся. Думка про тлейлаксу завжди викликала в нього спогади про лицеплясів. І це нагадувало про здатність лицеплясів «копіювати» пам’ять усіх, кого вони вбили. Це, своєю чергою, наповнювало Айдаго страхом перед його видіннями. Лицепляси?

«А я — тлейлаксанський експеримент».

Він не зважився б дослідити це разом із Превелебною Матір’ю чи навіть так, щоб вона могла це побачити або почути.

Вийшов у коридор, звідти — у Мурбеллине помешкання, сів там у крісло і переглянув те, що зосталося від уроку, який вона щойно вивчала. Голос. Ось кларитон — пристрій, який вона використовувала для повторення вокальних експериментів. Дихальна збруя, щоб викликати реакцію прана-бінду, лежала, перекинута через крісло, недбало заплутана. У Мурбелли залишилися погані звички з часів Всечесних Матрон.

Мурбелла знайшла його у себе, коли повернулася. Мала на собі біле обтисле шкіряне трико з плямами поту. Поспішала зняти його, щоб почуватися зручніше. Айдаго перехопив її по дорозі в душ, скориставшись одним із трюків, яких навчився.

— Я відкрив про Сестринство деякі речі, яких ми досі не знали.

— Розкажи мені! — Його Мурбелла вимагала цього, на овальному обличчі виблискував піт, у зелених очах світилося захоплення. «Мій Дункан знову розгледів якусь їхню таємницю».

— Гра, в якій не можна переставити один зі шматочків, — нагадав він їй. Нехай сторожові пси по той бік комунікаторів пограються з цим. — Вони сподіваються не лише моєї допомоги у творенні нової релігії довкола Шіани, не лише нашої добровільної участі у їхній мрії, а й того, що я стану їхнім оводом, ґедзем, їхнім сумлінням, змушуючи їх ставити під сумнів власні відмовки з приводу екстраординарної поведінки.

— Тут була Одраде?

— Беллонда.

— Дункане! Вона небезпечна! Ти не повинен бачитися з нею віч-на-віч.

— Зі мною був хлопець.

— Він нічого не казав.

— Він слухався наказів.

— Гаразд! Що сталося?

Він виклав їй короткий звіт, описавши навіть міміку Беллонди та інші реакції. (А сторожові пси по той бік комунікаторів не матимуть з цього великої розваги!)

— Якби вони тебе скривдили, я ніколи не співпрацювала б ні з ким із них! — лютувала Мурбелла.

«Як за сигналом, моя люба. Наслідки! Ви, бене-ґессеритські відьми, повинні дуже ретельно переглянути свою поведінку».

— Від мене все ще тхне після тренувань, — сказала вона. — Цей хлопець. Він швидкий. Я ніколи не бачила такої здіб­ної дитини.

Він стояв.

— Ось я тебе вишурую.

У душі допоміг їй зняти мокре від поту трико, його долоні холодили їй шкіру. Бачив, як її тішать його дотики.

— Такі ніжні й такі сильні, — прошепотіла вона.

Підземні боги! Дивилася на нього так, наче могла поглинути.

Мурбелла вперше думала про Айдаго, не звинувачуючи себе. «Я не пам’ятаю миті, коли прокинулася й сказала: “Кохаю його”. Ні, це проникало у мене глибше й глибше, доки не стало доконаним фактом, який треба приймати у кожну хвилину життя. Як дихання, як биття серця. Вада? Сестринство помиляється!»

— Помий мені спину, — сказала вона і засміялася, коли душ намочив йому вбрання. Допомогла йому роздягнутися, і під душем це сталося ще раз: той неконтрольований потяг, те змішування чоловіка й жінки, яке відкидало все, крім відчуття. Лише опісля вона змогла все згадати і сказати собі: «Він знає всі техніки, які я використовую. — Але це було щось більше за техніку. — Він прагне дати мені насолоду. Добрі Боги Дура! Як це мені так поталанило?»

Вона тримала його за шию, коли він виносив її з душу і, ще мокру, опускав на ліжко. Потягла його вниз, до себе, і так вони тихо лежали поруч, дозволяючи силам відновитися.

Тоді прошепотіла:

— Тож Міссіонарія використає Шіану.

— Це дуже небезпечно.

— Ставить Сестринство у незахищену позицію. Я думала, що вони намагаються цього уникнути.

— На мою думку, це безглуздо.

— Бо вони мали намір влаштувати все так, щоб ти контро­лював Шіану?

— Її ніхто не може контролювати. Мабуть, ніхто й не повинен. — Він глянув на комунікатори. — Гей, Белл! Тримаєш за хвіст не одного тигра.

Беллонда, повертаючись до Архівів, зупинилася у дверях ком-записів і питально глянула на Вартову Матір.