Під час третього року перебування тут він змусив систему зберігати для нього приховані дані, використавши з цією метою власні ключі. Щоб обманути шпигунські комунікатори, він приховував свої дії, роблячи їх відкрито. Незахищені вставки для пізнішого відновлення, але з зашифрованим іншим змістом. Легко для ментата, корисно головним чином як хитрість при вивченні потенціалу Кораблесистеми. Закладав вибухові пастки даних у випадково вибрані місця, не маючи надії відновити їх.

Беллонда щось підозрювала, та коли питала про це, він тільки усміхався.

«Я приховую свою історію, Белл. Мої серійні гхолівські життя — усі аж до оригінального не-гхоли. Інтимні подробиці, які я пам’ятаю з пережитого тоді: звалище зворушливих спогадів».

Сидячи зараз за консоллю, він переживав змішані почуття. Ув’язнення його дратувало. Хай якою великою та багатою була його тюрма, це однаково тюрма. З певного моменту він знав, що йому, схоже, вдасться втекти, але його втримували Мурбелла і дедалі глибше розуміння їхнього скрутного становища. Почувався водночас в’язнем власних думок і хитромудрої системи, що складалася з вартових і цього монструозного пристрою. Не-корабель, звичайно, був пристроєм. Знаряддям. Можливістю незримого руху в небезпечному Всесвіті. Можливістю приховати себе і свої наміри навіть від пошуків ясновидця.

Володіючи вміннями, нагромадженими впродовж численних життів, він дивився на своє оточення крізь завісу і рафінованого досвіду, і наївності водночас. Ментати культивували наївність. Думати, наче ти щось знаєш, — це певний спосіб засліпити себе. Не зростання повільно гальмувало спроможність навчатися (так пояснювали ментатам), а нагромадження «речей, які я вже знаю».

Нові джерела даних, які відкрило йому Сестринство (якщо він міг на них покладатися), породжували питання. Як організовано опір Всечесним Матронам у Розсіянні? Вочевидь, існували групи (він вагався, чи можна називати їх силами), що полювали на Всечесних Матрон, так само як Всечесні Матрони полювали на Бене Ґессерит. А також убивали їх, якщо вірити свідченням з Гамму.

Футари і Вожаті. Він зробив ментатську проєкцію: відгалуження тлейлаксу в першому Розсіянні зайнялося генетичними маніпуляціями. Ті двоє, кого він бачив у своєму видінні, — це вони створили Футарів? Може ця пара бути лицеплясами? Незалежними від тлейлаксанських Панів? У Розсіянні все було неоднозначно.

Прокляття! Він потребував доступу до більшої кількості даних, до могутніх джерел. Теперішні його джерела не були достатніми навіть на найнижчому рівні. Його консоль, інструмент обмеженого призначення, могла бути адаптована до більших вимог, але його адаптації кульгали. Він прагнув зробити широкий крок назовні, як годиться ментату.

«Я спутаний, і це помилка! Невже Одраде мені не вірить? Вона ж Атрідка, будь вона проклята! Знає, чим я завдячую її родині.

Стільки життів, а борг і досі не сплачено».

Він знав, що непокоїться. Зненацька його розум зосередився на цьому. Ментат непокоїться! Сигнал, що стоїть на краю прориву. Перша Проєкція! Це те, що вони не кажуть йому про Теґа?

Питання! Його шмагали непоставлені питання.

«Мені потрібна перспектива!» Це не обов’язково питання відстані. Можна здобути внутрішню перспективу, якщо у твоїх питаннях небагато спотворень.

Він відчував, що фрагменти, яких йому бракує, приховуються десь у досвіді Бене Ґессерит (може, навіть в Архівах, які так ревниво стереже Белл). Белл мала б це оцінити! Колега-ментат мусить розуміти хвилювання такої миті. Його думки були наче мозаїка, більшість шматочків складені, готові перетворитися на цілісну картину. Це не питання розв’язків.

Чув, як голос його першого вчителя-ментата гуркотить у мозку: «Збери свої питання у противагу та кинь тимчасові дані на шальку терезів. Розв’язки у кожній ситуації порушать рівновагу. Брак рівноваги покаже, чого ти шукаєш».

Так! Досягнення неврівноваженості за допомогою особливо тонко налаштованих питань було ментатським жонглюванням.

Щось таке Мурбелла казала вчора ввечері — що? Вони лежали в її постелі. Він згадав, що бачив на стелі проєкцію часу: 9:47. «Ця проєкція потребує затрат енергії», — подумав він.

Майже чув пропливання потоку енергії корабля, цієї гігантської оболонки, відтятої від Часу. Вільні від тертя механізми творили повну мімікрію, жоден інструмент не міг відрізнити корабель від природного тла. Тепер, у статичному стані, він був помітним для ока, але не для ясновидіння.

Мурбелла поруч із ним — інший різновид потуги: вони обоє усвідомлювали силу, що притягала їх одне до одного. Яка енергія потрібна, щоб придушити цей взаємний магнетизм! Сексуальна привабливість наростала, наростала й наростала.

Мурбелла говорила. Так, це воно. Дивний самоаналіз. Вона підходила до власного життя з новоздобутою зрілістю, свідомістю, вигостреною на бене-ґессеритський лад, і певністю, що у ній зросла велика сила.

Щоразу, розпізнаючи цю бене-ґессеритську зміну, він відчував смуток. «Дедалі ближче день нашої розлуки».

Але Мурбелла сказала: «Вона (Одраде часто бувала “нею”) постійно просить оцінити мою любов до тебе».

Згадавши це, Айдаго дозволив сцені повторитися перед його внутрішнім зором.

— Вона пробувала це і зі мною.

— І що ти сказав?

— Odi et amo. Excrucior.

Вона припіднялася, оперлася на лікоть і глянула на нього згори вниз.

— Що це за мова?

— Дуже стара. Колись Лето змусив мене її вивчити.

— Переклади. — Категоричний наказ. Її давнє «я» Всечесної Матрони.

— Я ненавиджу її і люблю. Мучуся[14].

— Ти справді мене ненавидиш? — Недовірливо.

— Я ненавиджу бути зв’язаним, як зараз, а не належати самому собі.

— Ти покинув би мене, якби міг?

— Я хочу мати змогу ухвалювати рішення будь-якої миті. Хочу, щоб це було у моїй владі.

— Це гра, в якій не можна переставити один зі шматочків.

Ось воно! Її слова.

Згадуючи, Айдаго відчував не піднесення, а неначе його очі зненацька розплющилися після довгого сну. Гра, в якій не можна переставити один зі шматочків. Гра. Його погляд на не-корабель і те, що робило тут Сестринство.

Але в тій розмові було ще щось.

— Корабель — це наша власна спеціальна школа, — сказала Мурбелла.

Він міг лише погодитися. Сестринство посилило його ментатські здібності просіювати дані й виявляти те, що ще не минуло. Збагнув, куди це може привести, і відчув свинцевий тягар страху.

«Очищаєш нервові канали. Блокуєш розсіяння і марні мандрівки думок».

Переспрямовуєш свої реакції в те небезпечне річище, від якого застерігали кожного ментата. «Можеш там загубити себе».

Учням показували людей-овочів, «ментатів, які зазнали невдачі». Їх тримали при житті, щоб демонструвати небезпеку.

А все-таки як це спокусливо. У цьому річищі можеш відчути силу. Нічого прихованого. Усе відомо.

Він іще не переборов цього страху, як Мурбелла повернулася до нього на ліжку. Сексуальна напруга між ними ось-ось мала перетворитися на вибух.

«Ще ні. Ще ні!»

Хтось із них іще щось сказав. Що? Він думав про обмеження логіки як про спосіб виявити мотиви Сестринства.

— Ти часто намагаєшся їх аналізувати? — спитала Мурбелла.

Мурашки йшли поза шкірою від того, як вона це робила. Відповідала на його невимовлені думки. А при цьому заперечувала, що читає їх. «Я просто читаю тебе, мій гхоло. Ти мій, знаєш це».

— І навпаки.

— Теж правда.

Майже жартівлива суперечка, але за цим приховувалося щось глибше й складніше.

У кожному аналізі людської психіки чаїлася пастка, і він це сказав.

— Думка, наче ти знаєш, чому поводишся так, а не інакше, дає тобі багато виправдань незвичайної поведінки.

«Виправдання незвичайної поведінки!» Ще один шматочок мозаїки став на своє місце. Гра триває, але тепер на кону провина і докір.