— Ти забуваєш, що я знав башара?

— А ти не пам’ятаєш, Дункане, як це було, перш ніж до тебе повернулася пам’ять?

— Я знав, що башар може це зробити, і думав про нього як про свій порятунок.

— І він бачить тебе так само. Це особливий різновид довіри.

— Я поводитимуся з ним чесно.

— Ти можеш думати, що чиниш чесно, але раджу тобі глибоко зазирати всередину себе, поставши лицем до лиця з його довірою.

— А якщо я помилюся?

— Ми це виправимо, якщо буде можливо. — Вона глянула на комунікатори і знову на нього.

— Знаю, що ви стежитимете за нами!

— Не дозволь, щоб це тебе стримувало. Я не намагаюся зробити тебе боязким. Просто обережним. І пам’ятай, що моє Сестринство має ефективні методи зцілювання.

— Я буду обережним.

— Може, пам’ятаєш, що це сказав башар: «Суворість до наших супротивників завжди пом’якшується уроком, який ми сподіваємося їм викласти».

— Я не можу думати про нього як про супротивника. Башар був одним із найкращих людей, яких я знав.

— Чудово. Тож я віддаю його у твої руки.

І ось у тренувальній залі дитина, в якої вагання вчителя вже викликали неабияку нетерплячку.

— Сер, це частина уроку чи ми просто так стоїмо? Я знаю, що інколи…

— Тихо.

Теґ по-військовому витягнувся. Ніхто його не вчив. Це з первісної пам’яті. Айдаго був зачарований цим раптовим проблиском особистості башара.

«Вони знали, що так він мене піймає!»

У жодному разі не слід недооцінювати ті засоби переконання, які має Бене Ґессерит. Можеш виявити, що робиш для них те і се, навіть не помітивши, що тебе змушують. Тонко й огидно! Були, звичайно, й компенсації. Ти жив у цікаві часи, як казало древнє прокляття. Айдаго вирішив, що загалом він віддавав перевагу цікавим часам. Навіть цим часам.

Він глибоко вдихнув.

— Повернення первинної пам’яті викликає біль — фізичний і психічний. Певним чином психічний біль гірший. Я маю приготувати тебе до цього.

Стояв і далі струнко. Без коментарів.

— Ми розпочнемо вправлятися без зброї. Ти триматимеш уявний клинок у правій руці. Це варіація «п’яти наборів реакцій». Кожна реакція відповідає певній потребі. Опусти руки по боках і розслабся.

Зайшовши за Теґа, Айдаго взяв дитину за праву кисть нижче ліктя і продемонстрував перші рухи.

— Кожен нападник — це пірце, що пролітає над нескінченною дорогою. Коли пірце наближається, його слід відвернути й усунути. Твоя відповідь як повів вітру, що здмухує пірце.

Айдаго відступив убік і стежив, як Теґ повторює рухи. Час від часу поправляв його, завдаючи різкого удару по мускулу, що неправильно працював.

— Нехай твоє тіло навчається! — Коли Теґ спитав, навіщо це.

Під час перепочинку Теґ забажав довідатися, що Айдаго розуміє під «психічним болем».

— Твою первісну пам’ять оточують гхолівські стіни. У належний час частина цієї пам’яті повернеться. Не всі спогади будуть приємними.

— Мати Настоятелька казала, що башар повернув твої спогади.

— Підземні боги, дитино! Чому ти постійно кажеш «башар»? Це був ти!

— Але я ще цього не знаю.

— Ти особлива проблема. Щоб гхола пробудився, потрібна пам’ять про смерть. Але твої клітини не містять пам’яті про смерть.

— Але ж… башар мертвий.

— Башар! Так, він мертвий. Ти мусиш відчувати це там, де болить найбільше, і знати, що башар — це ти.

— Ти справді можеш повернути мені ту пам’ять?

— Якщо ти зможеш витримати біль. Знаєш, що я сказав тобі, коли ти повернув мені пам’ять? Я сказав: «Атріди! Прокляття, які ви всі схожі!»

— Ти ненавидів… мене?

— Так, та ти був і сам собі огидний через те, що зробив зі мною. Це дає тобі якесь уявлення про те, що я мушу зробити?

— Так, сер. — Дуже тихо.

— Мати Настоятелька каже, що я не повинен зрадити твою довіру… хоча ти зрадив мою.

— Але я повернув тобі спогади?

— Бачиш, як легко тобі думати про себе як про башара? Ти був шокований. І так, ти повернув мені спогади.

— Це все, чого я хочу.

— Так ти кажеш.

— Мати… Настоятелька казала, що ти ментат. Чи допоможе те, що… я теж був ментатом?

— Логіка підказує, що так. Але ми, ментати, маємо вислів, що логіка діє наосліп. А ще ми усвідомлюємо, що існує логіка, яка викидає тебе з гнізда у хаос.

— Я знаю, що означає хаос! — Дуже гордий із себе.

— Так ти думаєш.

— І я тобі довіряю.

— Вислухай мене! Ми слуги Бене Ґессерит. Превелебні Матері збудували свій орден не на довірі.

— То я не повинен довіряти Матері… Настоятельці?

— У межах, які ти вивчиш і оціниш. Тим часом я попере­джаю тебе, що Бене Ґессерит діють у системі організованої недовіри. Тебе вчили, що таке демократія?

— Так, сер. Це коли голосуєш за…

— Це коли не довіряєш нікому, хто має над тобою владу! Сестри добре це знають. Не довіряй надміру.

— То я й тобі не повинен довіряти?

— Ось єдине, у чому ти можеш мені довіряти: я зроблю все, що в моїх силах, аби повернути тобі первісну пам’ять.

— То мені байдуже, як сильно це болить. — Він глянув на комунікатори. З виразу обличчя було зрозуміло, що знав їхнє призначення. — Вони мають щось проти того, що ти кажеш таке про них?

— Їхні почуття не обходять ментата, хіба що як дані.

— Це означає факти?

— Факти ламкі. Ментат може у них заплутатися. Надто багато вірогідних даних. Це як дипломатія. Потребуєш кількох добрих брехень, щоб отримати свої проєкції.

— Я… збився. — Він промовив це слово, вагаючись, не впевнений, що саме мав на увазі.

— Якось я сказав це Матері Настоятельці. Вона відповіла: «Я погано повелася».

— Вважається, що ти не повинен збивати мене?

— Хіба що з навчальною метою. — Коли ж Теґ далі здавався здивованим, Айдаго промовив: — Дозволь, я розповім тобі байку.

Теґ одразу ж сів на підлогу, показавши цим, що Одраде часто вдавалася до такої техніки. Добре. У Теґа вже виробилася сприйнятливість.

— В одному зі своїх життів я мав собаку, що ненавидів молюсків, — розпочав Айдаго.

— Я мав молюсків. Їх привозять з Великого моря.

— Так. Ну от, мій собака ненавидів молюсків, бо колись один такий мав зухвальство плюнути йому в око. Від цього пече. Та ще гірше — плюнула безневинна дірка в піску. Молюска не було видно.

— І що зробив твій собака? — Схилився вперед, спершись підборіддям на кулаки.

— Викопав винуватця і приніс його мені. — Айдаго широко усміхнувся. — Урок номер один: не дозволяй невідомому плювати тобі в око.

Теґ засміявся і ляснув у долоні.

— Та подивись на це як собака. Знайди цього плюваку! За це — чудова нагорода: господар задоволений.

— І твій собака далі викопував молюсків?

— Щоразу, коли ми бували на узбережжі. Він із гарчанням полював на плювак, а господар забирав впольованих, і собака більше їх не бачив. Хіба що порожні мушлі, до яких зсередини ще чіплялися шматочки м’яса.

— Ти їх їв.

— Глянь на це по-собачому. Плюваки отримують заслужену кару. Собака має спосіб усунути цих огидних істот зі свого світу, а господар ним задоволений.

Теґ продемонстрував кмітливість.

— Сестри сприймають нас як собак?

— У певному сенсі. Ніколи цього не забувай. Повернувшись до своїх кімнат, глянь на lèse-majesté[12]. Це допомагає усталити зв’язок з нашими господарями.

Теґ зиркнув на комунікатори, тоді знову на Айдаго, але нічого не сказав.

Айдаго перевів погляд на двері за Теґом і промовив:

— Цю байку розповідали і для тебе теж.

Теґ схопився на ноги й обернувся, очікуючи побачити Матір Настоятельку. Та це була лише Мурбелла. Стояла, спершись об одвірок.

— Белл не сподобається, що ти розповідаєш таке про Сестринство, — зауважила вона.

— Одраде сказала, що я маю свободу дій. — Він глянув на Теґа. — Ми згаяли досить часу на байки! Гляньмо, чи твоє тіло чогось навчилося.

Дивне почуття хвилювання охопило Мурбеллу, коли вона ввійшла до тренувального простору та побачила Дункана з дитиною. Якийсь час стежила за ними, усвідомлюючи, що бачить його в новому, майже бене-ґессеритському світлі. Інструктаж Матері Настоятельки посприяв щирому ставленню Дункана до Теґа. Вкрай дивне відчуття, нова свідомість, наче вона на цілий крок віддалилася від давнього оточення. Відчуття болісної втрати.