«Як це роблю я».

Заглядаєш всередину себе і відкриваєш, ким і чим ти є — на твою думку. Ніщо інше цього не зробить.

Тож хто я?

«Хто ставить це питання?» Це був колючий випад з Іншої Пам’яті.

Одраде вголос засміялася, а Прокторка на ім’я Пракса, що саме проходила повз, здивовано на неї глянула. Одраде махнула Праксі рукою й сказала:

— Добре бути живою. Пам’ятай це.

Пракса ледь усміхнулася й пішла у своїх справах.

Тож хто це питає: «Хто я?»

Небезпечне питання. Ставлячи його, вона переносилася у Всесвіт, де ніщо не було цілковито людським. Ніщо не пасувало до тієї неокресленої речі, яку вона шукала. Усі довкола неї — клоуни, дикі тварини, маріонетки — реагували на смикання прихованих мотузок. Відчувала мотузки, що сіпали її, змушуючи до руху.

Далі йшла коридором до ліфта, що мав забрати Одраде до її помешкання.

Мотузки.

Що приходить з яйцем? Ми не заїкаючись говоримо про «розум на своєму початку». Та чим я була, перш ніж мене сформував тиск життя?

Не досить шукати чогось «природного». Жодного «шляхетного дикуна». Вона багато таких бачила за своє життя. Бене-ґессеритка могла добре розгледіти мотузки, за які їх сіпали.

Вона відчула у собі наглядачку. Дужчу, ніж зазвичай. Це була сила, якій вона інколи не підкорялася, а інколи уникала її. Наглядачка казала: «Зміцнюй свої таланти. Не дозволяй течії тебе нести. Пливи! Використовуй свою силу, або ж її втратиш».

Їй перехопило подих від панічного усвідомлення, що вона ледь утримала свою людяність, що була близька до її втрати.

«Я надто сильно намагаюся думати як Всечесна Матрона! При цьому маневруючи і маніпулюючи всіма, ким тільки можу. І це все заради виживання Бене Ґессерит!»

Белл казала, що не існує меж, які Сестринство відмовилося б переступити заради виживання Бене Ґессерит. У цьому нахвалянні була крихта правди, але це стосується всіх нахвалянь. Насправді ж існують речі, яких Превелебна Мати не зробила б навіть для порятунку Сестринства.

«Ми не заблокували б Золотого Шляху Тирана».

Виживання людства мало першість над виживанням Сестринства. Інакше наш Грааль досягнення людством зрілості втрачає своє значення.

Та ох, небезпеки лідерства у виді — спільноті людей, які так сильно прагнуть, аби їм сказали, що робити. Як мало вони знали про те, що творили своїми вимогами. Лідери роблять помилки. А ці помилки, посилені численністю тих, хто, не питаючи, йде слідом, неухильно призводили до великих катастроф.

Поведінка лемінгів.

Добре, що Сестри пильно за нею стежили. Усі уряди мають перебувати під підозрою, доки вони при владі, включно із самим Сестринством. Не довіряйте уряду! Навіть моєму.

Просто в цю мить вони за мною стежать. Дуже небагато чого уникає уваги моїх Сестер. З часом вони зрозуміють мій план.

Щоб постати перед лицем факту її великої влади над Сестринством, потрібне постійне ментальне очищення. «Я не добивалася цієї влади. Її мені накинули». І подумала: «Влада притягує піддатливих корупції. Слід підозрювати всіх, хто її добивається». Одраде знала: є великі шанси, що такі люди або вразливі до корупції, або вже їй піддалися.

Вона подумки зазначила, що слід записати пам’ятку до Кодексу та переслати її в Архіви. (Нехай Белл попітніє!) «Ми маємо надавати велику владу над нашими справами тільки тим, хто приймає цю владу неохоче, і тільки за умов, які збільшують цю нехіть».

Досконалий опис Бене Ґессерит!

— З тобою все гаразд, Дар? — Це був голос Беллонди, що долинав з дверей ліфта біля Одраде. — Вигляд у тебе… дивний.

— Я саме подумала про одну річ, яку слід зробити. Ти виходиш?

Беллонда дивилася на неї, коли вони мінялися місцями. Ліфт піймав Одраде і відтяг її від цього питального погляду.

Одраде ввійшла до кабінету і побачила, що стіл завалено справами, які, на думку її помічниць, може вирішити лише вона.

«Політика», — нагадала вона собі, сідаючи за стіл і готуючись приступити до обов’язків. Там і Белл добре чули те, що вона казала іншого дня, але мали тільки невиразне уявлення, якої підтримки у них прохатимуть. Були стривожені та посилили пильність. Як їм і належить.

Одраде подумала, що майже кожна тема містить політичні складники. Із розбурхуванням емоцій політичні сили дедалі сильніше висувалися на перший план. Це ставить штемпель «брехня!» на старому нісенітному твердженні про «відокремлення церкви та держави». Немає нічого вразливішого до емоційного запалу, ніж релігія.

Не дивно, що ми не довіряємо емоціям.

Звичайно, не всім емоціям. Лише тим, яких неможливо уникнути, коли це необхідно: кохання, ненависть. Час від часу давай трохи волі гнівові, але тримай його на короткому повідку. Так вважало Сестринство. Цілковите безглуздя!

Тиранів Золотий Шлях призвів до того, що їхню помилку неможливо більше терпіти. Золотий Шлях залишив Бене Ґессерит у вічному стоячому болоті. Не можна бути слугою Вічності!

Белл раз у раз повторювала питання, на яке не було відповіді. «Чого він насправді хотів од нас?» До яких дій хотів нас змусити, так маніпулюючи нами (як ми маніпулюємо іншими!)

Навіщо шукати сенс там, де його нема? Навіщо йти дорогою, про яку знаєш, що вона нікуди не веде?

Золотий Шлях! Стежка, прокладена в одній уяві. Нескінченність не міститься ніде! А скінченний розум ігнорує це. Саме тут ментати знаходять змінні проєкції, завжди творячи більше питань, ніж відповідей. Це був порожній келих Грааля тих, що, впершись носом у замкнуте коло, шукають «єдиної відповіді на все суще».

Шукають власного різновиду божества.

Одраде складно було їх засуджувати. Перед лицем нескінченності розум відступав. Порожнеча! Алхіміки всіх епох були наче лахмітники, що схилялися над своїми торбами, кажучи: «Десь тут має бути порядок. Якщо добре понишпорю, напевно знайду його».

І завжди єдиним порядком був той, який вони створили самі.

«Ах, Тиране! Ти комедіант! Ти це бачив. Ти казав: “Створю для вас порядок, якого ви триматиметеся. Ось шлях. Бачите? Ні! Не дивіться туди. Це дорога голого короля (нагота, помітна лише дітям і безумцям). Пильно дивіться туди, куди я показую. Це мій Золотий Шлях. Хіба ж не гарна назва? Це все, що існує, і все, що існуватиме”.

Тиране, ти був іще одним клоуном. Вказував нам на нескінченне відновлення клітин з тієї втраченої й самотньої кулі бруду в нашому спільному минулому.

Ти знав, що людський Усесвіт ніколи не може бути нічим більшим за спільноти, скріплені слабким клеєм, коли ми вирушимо в Розсіяння. Традиція спільного народження відійшла в таке далеке минуле, що її о`брази, збережені потомками, переважно деформувалися. Превелебні Матері зберігають оригінал, але ми не можемо накинути його неохочим людям. Бачиш, Тиране? Ми чули тебе: “Хай прийдуть і попросять! Тоді й тільки тоді…”

І тому ти нас зберіг, Атрідівський виродку! Тому я мушу братися за працю».

Попри загрозу для її чуття людяності знала, що й далі намагатиметься ступати шляхами Всечесних Матрон. «Мушу мислити так, як мислять вони».

Мисливська проблема спільна для хижака і здобичі. Це не зовсім голка в копиці сіна. Радше йдеться про відстежування території, засміченої знайомим і незнайомим. Ілюзії, створені Бене Ґессерит, гарантували, що знайоме завдасть Всечесним Матронам принаймні стільки ж клопотів, скільки й незнайоме.

«Та що вони зробили для нас?»

Міжпланетна комунікація працює на переслідуваних. Вона впродовж тисячоліть обмежена економікою. Незначна, якщо не лічити важливих осіб і торговців. «Важливих» означало те, що й завжди: багатих, можних; банкірів, урядників, кур’єрів. Військових. Мітка «важливості» стояла на багатьох: негоціатори, особи з шоу-бізнесу, медичний персонал, кваліфіковані техніки, шпигуни та інші спеціалісти. Це все не надто відрізнялося від часів масонських лож на Старій Террі. Різниця здебільшого в кількості, якості та хитромудрості. Для декого кордони прозорі, як це й завжди було.